Співак Емілія Семенівна
російська акторка
Емілія Соломонівна Співак (нар.. 18 листопада 1981, Ленінград, РРФСР, СРСР) — російська актриса театру і кіно.
| Співак Емілія Семенівна | |
|---|---|
| Эмилия Соломоновна Спивак | |
| Дата народження | 18 листопада 1981[1][2] (42 роки) |
| Місце народження |
Ленінград, РСФСР, СССР |
| Громадянство |
 СРСР →  Росія |
| Alma mater | Російський державний інститут сценічних мистецтв (2003) |
| Професія | акторка |
| Кар'єра | 2001 — дотепер |
| IMDb | ID 1904808 |
Біографія ред.
Народилася 18 листопада 1981 року в Ленінграді. Батько — Семен (Соломон) Якович Співак, театральний режисер, Народний артист Російської Федерації.
У 2003 році закінчила Санкт-Петербурзьку державну академію театрального мистецтва (СПбДАТМ) (клас Владислава Борисовича Пазі)[3]. Грала в навчальних спектаклях «Старший син» (режисер — Юрій Бутусов) і «Кабаре» (режисер — Владислав Пазі).
З 2004 року по теперішній час служить у Санкт-Петербурзькому державному молодіжному театрі на Фонтанці[3][4].
У 2005 році грала головну роль у виставі «Пампушка» за п'єсою Василя Сігарєва за мотивами однойменної новели Гі де Мопассана в постановці Єгора Товстоногова в Московському Художньому театрі імені А. П. Чехова.
У [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] 2012 році вийшла заміж [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.][5] [1] [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] за свого однокурсника, актора і режисера Ернеста Тімерханова. Молоді люди зустрічалися в студентські часи, але розійшлися. У 2012 році відновили відносини й одружилися. Через кілька років подружжя розлучилося[6] [2] [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.]
Включення в базу українського сайту «Миротворець» ред.
- 28 вересня 2018 року Емілія Співак і ще п'ятеро російських акторів (Вахтанг Берідзе, Єлизавета Арзамасова, Катерина Соломатіна, Любов Матюшина і Дмитро Бедерін) звинувачені Службою Безпеки України в «свідомому порушенні державного кордону України з метою проникнення до захопленого російськими окупантами Криму» за участь в зйомках багатосерійного художнього фільму «Сорок трояндових кущів»[7]. Також вона включена до розділу «Чистилище» українського сайту «Миротворець», який розкриває персональні дані людей[8].
Творчість ред.
Роботи в театрі ред.
Навчальні спектаклі ред.
- «Кабаре» (режисер — Владислав Пазі) — * «Старший син» за однойменною комедією Олександра Вампілова (режисер — Юрій Бутусов) — Наталя Макарська, 34 роки, секретарка суду, кохана Васеньки
Санкт-Петербурзький державний молодіжний театр на Фонтанці ред.
- 2003 — 2020 — «Отелло» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра (постановка — Семена Співака, режисер — Олексій Утєганов) — Дездемона, дочка Брабанціо і дружина Отелло
- 2006 — 2017 — «Сині троянди» за п'єсою «Скляний звіринець» Теннессі Вільямса (режисер — Лев Шехтман) — Лора Вінгфілд, дочка Аманди
- 2009 (по теперішній час) — «Пізня любов» за однойменною п'єсою Олександра Островського (режисер — Володимир Туманов) — Людмила
- 2013 (по теперішній час) — «Останнє китайське попередження» за п'єсою «Добра людина із Сичуані» Бертольда Брехта (режисер-постановник — Семен Співак) — Шен Де і Шой Так
- 2014 (по теперішній час) — «Наше містечко» за однойменною п'єсою Торнтона Вайлдера (режисери-постановники — Семен Співак, Сергій Морозов) — Емілі Вебб
- 2018 (по теперішній час) — «Звірячі історії» за п'єсою американського драматурга Дона Нігро (режисери — Семен Співак, Сергій Яценюк, Наталія Архипова) — Миша
- 2019 (по теперішній час) — «Нас обвінчає прилив» за п'єсою Жана Ануя (режисери — Семен Співак, Марія Мирош) — Жанетта
Московський Художній театр імені А. П. Чехова ред.
- 2005 — «Пышка» по пьесе Василия Сигарева по мотивам одноимённой новеллы Ги де Мопассана (режиссёр — Егор Товстоногов) — Элизабет Руссе, она же «Пышка», проститутка из руанского публичного дома[9]
Фільмографія ред.
| Рік | Назва | Роль | |
|---|---|---|---|
| 2001—2009 | с | Таємниці слідства | Євгенія Анатоліївна, слідчий прокуратури, згодом адвокат |
| 2003 | ф | Повторення пройденого | Світлана Зарубіна |
| 2005 | ф | Статський радник | Есфір Литвинова, дочка великого банкіра, кохана Ераста Фандоріна[10] |
| 2006 | ф | Мости сердечні | Ксенія, власниця готелю «Мірандоліна» |
| 2006 — 2008 | с | Гончі 1-2 | Мадлен, господиня детективного агентства Аркан, майор юстиції |
| 2007 | ф | 18—14 | Ольга, фрейліна |
| 2007 | с | Бухта страху | березня Лінк, троюрідна сестра Лінка |
| 2007 | ф | Ворожка | Маша, подруга Євгенії |
| 2007 | ф | Троє і Сніжинка | Катя Сніжинка |
| 2008 | ф | Відданий друг | Інна |
| 2008 | ф | Прибудова Ангела | доросла Женя |
| 2008 | с | Людина без пістолета | Тамара |
| 2009 | ф | Влітку я віддаю перевагу весіллю | Юлія |
| 2009 | ф | Коли падають гори | Лариса Коновалова, журналістка |
| 2009 | ф | Повзе змія | Олена Павлівна, журналістка |
| 2009 | с | Правило лабіринту: Плацента | Олександра |
| 2010 | ф | Вийшов їжачок з туману | Рита Золотницька, найкраща подруга Олени Бобильової |
| 2010 — 2013 | с | Гончі 3-5 | Мадлен, господиня детективного агентства Аркан, майор юстиції, потім співробітниця розшукового відділу УФСІН, дружина Горинича |
| 2010 | ф | Діагноз: Любов | Віра |
| 2010 | с | Ведмежий кут. Хутро | Ольга Катуніна, дочка лісника |
| 2011 | с | Дорога моя людина | Інна Горбанюк |
| 2011 | с | Годинники любові | Віра Митрофанова |
| 2011 | с | Жила-була Любов | Люба |
| 2013 | с | Дружина офіцера | Наталія Шарко |
| 2013 | с | Процес | Марго, колишня дружина Сергія і коханка Махновського |
| 2015 | с | Дивні діла твої, Господи! | Валерія, колишня дружина Андрія |
| 2015 | с | Декорації вбивства | Рита Антонова, інспекторка у справах неповнолітніх |
| 2016 | с | Мажор 2 | Алла Жаркова, дівчина з вищого суспільства |
| 2016 | с | Рятувальник | Марія Новикова |
| 2016 | с | Готель останньої надії | Надія Звонарьова |
| 2017 | с | Крила імперії | Афіна |
| 2017 | с | Халупа боржника | дружина Кортікова |
| 2017 | ф | Анатомія драми (короткометражний) | офіціантка |
| 2018 | ф | Ідеальна дружина | Віка, мати-одиначка, подруга Валерії і коханка Андрія |
| 2018 | с | Сорок трояндових кущів | Саша, топ-менеджер московського банку, подруга Ганни і Іветти[7][8] |
| 2019 | с | Чернов | Ольга Сергіївна Родіонова, капітан МВС |
| 2019 | с | Північне сяйво. Сліди смерті | Ніка, вдова нафтового магната, наречена Томаса |
| 2019 | ф | Побитий монолог / Trite monologue (короткометражний) | Марина, дівчина головного героя |
| 2020 | с | Жінка наводить порядок | Анна Василівна Вешкіна, старший касир в банку «СВН», наречена Михайла [11] |
| 2020 | с | Агентство О.К.. | Марія, коханка Микити |
Нагороди ред.
- 2007 — переможець інтернет-голосування на сайті Санкт-Петербурзького державного молодіжного театру на Фонтанці в номінації «Головна роль — актриси 2007 року» — за роль Лори Вінгфілд у спектаклі «Сині троянди» за п'єсою " Скляний звіринець " Теннессі Вільямса в постановці Лева Шехтмана на сцені Санкт-Петербурзького державного молодіжного театру на Фонтанці.
- 2007 — приз глядацьких симпатій петербурзького товариства «Театрал» — за роль Лори Вінгфілд у спектаклі «Сині троянди» в постановці Льва Шехтмана на сцені Санкт-Петербурзького державного молодіжного театру на Фонтанці.
- 2009 — срібна медаль Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) за внесок в розвиток кримінально-виконавчої системи Росії — за роль Мадлен у телесеріалі «Гончі».
- 2010 — лауреатув вищої театральної премії Санкт-Петербурга « Золотий софіт» у категорії «Драматичні театри» в номінації «Найкраща жіноча роль» — за роль Людмили Маргарітової в спектаклі «Пізня любов» у постановці Володимира Туманова на сцені Санкт-Петербурзького державного молодіжного театру на Фонтанці[12] .
- 2013 — лауреатка III Російської національної акторської премії імені Андрія Миронова «Фігаро» в номінації «Найкращі з кращих» — за виконання ролей на драматичній сцені[3][13] .
- 2016 — лауреатка III Всеросійського фестивалю «Волзькі театральні сезони» в Самарі в номінації «Найкраща жіноча роль» — за роль Емілі Вебб у виставі «Наше містечко» за однойменною п'єсою Торнтона Вайлдера (режисери-постановники — Семен Співак, Сергій Морозов) на сцені Санкт -Петербургского державного молодіжного театру на Фонтанці[3] .
- 2017 — приз за найкращу жіночу роль в серіалі «Готель останньої надії» за результатами глядацького голосування на фестивалі "Віват, кіно Росії!".
Примітки ред.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ ČSFD — 2001.
- ↑ а б в г Труппа театра. Спивак Эмилия. Биография, фотография, роли в театре, награды и премии. [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского государственного молодёжного театра на Фонтанке // mtfontanka.spb.ru
- ↑ Анна Абакумова. (13 травня 2014). Эмилия Спивак: свободная, как ветер. «Вокруг ТВ». Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 22 липня 2014.
- ↑ Елена Долгих. Эмилия Спивак: «Настоящая любовь приходит очень редко». Журнал OK! (рос.). Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ Эмилия Спивак: личная жизнь, семья, муж, дети | Irma Stream (рос.). Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 30 червня 2020.
- ↑ а б Мелодраматический четырёхсерийный художественный фильм «Сорок розовых кустов» (Россия, 2018 год). Описание, фотографии, новости проекта. Премьера — 22 сентября 2018 года. [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «ТВ Центр» // tvc.ru (8 марта 2020 года)
- ↑ а б Сразу шесть российских актёров пополнили базу «Миротворца». — Представители отечественного кинематографа пополнили список «преступников» украинского сайта из-за съёмок в Крыму. Официальный сайт «Пятого канала» (Санкт-Петербург) // 5-tv.ru (28 сентября 2018 года)
- ↑ Спектакль «Пышка» режиссёра Егора Товстоногова. Премьера — 6 июня 2005 года. Официальный сайт МХТ имени А. П. Чехова // mxat.ru. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 22 липня 2014.
- ↑ Михаил Садчиков. «В постели с Эрастом Фандориным». — Питерская актриса Эмилия Спивак удачно сыграла подругу знаменитого сыщика в фильме «Статский советник» и теперь переезжает в Москву. [Архівовано 5 квітня 2017 у Wayback Machine.] Журнал «Смена» // smena.ru (20 апреля 2005 года)
- ↑ Детективный четырёхсерийный телевизионный художественный фильм «Женщина наводит порядок» (Россия, 2020 год, режиссёр — Григорий Жихаревич). Описание, фотографии, новости проекта. Премьера — 21 марта 2020 года. [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «ТВ Центр» // tvc.ru (21 марта 2020 года)
- ↑ «Золотой софит» — 2010. Победители и номинанты. [Архівовано 20 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт высшей театральной премии Санкт-Петербурга «Золотой софит» // zolotoisofit.ru
- ↑ Российская национальная актёрская премия имени Андрея Миронова «Фигаро». Лауреаты 2013 года. [Архівовано 10 січня 2022 у Wayback Machine.] Официальный сайт Санкт-Петербургского театра «Русская антреприза» имени Андрея Миронова // mironov-theatre.ru
Посилання ред.
- Офіційний профіль Емілії Співак (англ.). // instagram.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2016. Процитовано 19 грудня 2018.
- Емілія Співак. Біографія, фільмографія, фотографії актриси. [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] // ruskino.ru
- Співак Емілія Соломонівна. Біографія. [Архівовано 26 серпня 2021 у Wayback Machine.] Інтернет-проект «Хто є хто?» // ktoestkto.ru
- ВІДЕО. Документальний фільм "Побачення в Ізмайловському. Емілія Співак «(Росія, 2009 рік; виробництво -» Авторська студія Ольги Разіною "; автор — Світлана Івачева, режисер — Ольга Глушкова). [Архівовано 28 січня 2010 у Wayback Machine.] Інтернет-телеканал «Мистецтво ТВ» // iskusstvo-tv.ru
- Емілія Співак в проекті VanDerQ «Актори театру та кіно». // vanderq.ru