Вікіпедія

Так казав Заратустра

книга Фрідріха Ніцше

«Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого» (нім. Also sprach Zarathustra: Ein Buch für Alle und Keinen) — філософський тритомний роман-трактат Фрідріха Ніцше, написаний у 1883—1885 роках, зміст якого обертається навколо ідей вічного повторення, «смерті Бога» та пророцтва про надлюдину. Головний персонаж — переосмислений Ніцше пророк зороастризму Заратустра, що повертається з проповіддю до людства після тривалого усамітнення в горах.

Так казав Заратустра
Also sprach Zarathustra: Ein Buch für Alle und Keinen
Сторінка з першого видання
Назва на честь Заратуштра
Жанр філософський роман, поезія в прозі
Тема філософія
Автор Фрідріх Ніцше
Мова німецька мова
Написано 1883,1885,1891
Опубліковано Ернст Шмайцнер, 1883-1885
Країна  Німеччина
Опубліковано українською 1910 (Галицька накладня Якова Оренштайна)
1993 (Основи)
2010 (Астролябія)
Переклад Іван Кошелівець (у рукописі)
Лесь Гринюк (1910)
Анатолій Онишко (1993)
Олег Фешовець (2010)
Попередній твір Весела наука
Наступний твір По той бік добра і зла
Q:  Цей твір у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Так казав Заратустра (значення).

Зміст ред.

Чоловік на ім'я Заратустра у віці 30 років іде жити безтурботним аскетом в гори. Коли минає 10 років, він відчуває, що наповнився мудрістю і звертається до Сонця зі своїми думками: він відчуває потребу поділитися з людьми знанням, як Сонце ділиться своїм промінням з усім світом. Навіть загроза загинути при цьому, подібно до того як Сонце сідає за обрій, не лякає Заратустру і він сходить донизу. Дорогою мудрець зустрічає старого відлюдника, що живе зі звірами. Той запевняє, що до людей не слід іти, а коли й ділитися з ними знанням, то тільки якщо вони самі попросять, натомість варто жити серед природи та славити в ній Бога. Заратустра не слухає його і вирушає до міста.

У місті народ зібрався подивитися на виступ канатоходця. Там Заратустра проповідує про надлюдину — істоту, якою повинна стати людина. Мудрець пояснює — все живе розвивається і породжує досконаліше за самого себе, тільки людина може повертатися до тваринного стану. Мудрець порівнює людину з канатом, натягнутим між твариною і надлюдиною. Щоб стати надлюдиною, їй слід остерігатися віри в невидимі сили. Тому Заратустра каже, що «Бог помер» — не може бути впевненості, що за межами чуттєвого сприйняття, даного від природи, є сила, на яку можна покластися в своєму розвитку. Проте народ сміється з нього і мудрець сумує, що його не зрозуміли. Заратустра стає свідком того як канатоходець зривається вниз і гине. Він несе труп канатоходця за місто аби поховати і засинає в лісі. Наранок він розуміє, що повинен знайти послідовників, а не проповідувати самому.

Заратустра розповідає зустрічним людям притчі, в яких викриває панівні лицемірну мораль і безпідставні вірування. Він вчить про подолання самого себе, не бажаючи марної вигоди. Про фальшивість служіння державі, культу, прагнень слави та приниження самих себе у виявленні добра до ворогів. Заратустра зустрічає юнака, котрий поділяє його погляди, той відчуває, що прагнучи стати кращим, він укріплює і свої низькі сторони — зло сильнішає разом із добром. Проповідник розповідає, що слід безупинно пересилювати себе, але не всяке зусилля веде до цього. Людина натовпу не стане надлюдиною, позаяк надлюдина постійно пізнає і творить, а не просто працює, бореться з собою та іншими людьми духовно й фізично. Заратустра вчить не боятися руйнування, адже за ним приходить нове становлення, не цуратися егоїзму, оскільки він утверджує людину, тоді як альтруїзм виснажує. Надлюдиною може стати лиш той, хто зневажає і знищує слабких — слабкі не здатні оновлювати світ. В той же час він радить не боротись нерозважливо, зростати в протистоянні з достойними противниками.

Після цього Заратустра покидає людей і знову усамітнюється. За кілька років він повертається, проповідуючи про безглуздя релігії, лицемірство публічних мудреців, які говорять лиш те, що люди хочуть чути. Заратустра висміює поетів і митців, котрі тільки наслідують те, що вже існує в світі без їхньої участі.

Із Заратустрою лишається все менше слухачів. Їм він відкриває мудрість про ілюзорність добра і зла — існують лише природні потяги людини, такі як прагнення до влади, насолод, егоїзм, придушення котрих позбавляє розвитку. На його думку, чоловікам від природи притаманна боротьба, а жінкам — забезпечувати відпочинок. Чоловік глибший у своїх помислах, які порівнює з безоднею моря, тоді як думки жінки — лише «піна» на воді. Заратустра зауважує, що не може бути єдиного вчення як стати надлюдиною, у кожного свій шлях до перетворення на неї. Мудрець заперечує існування долі, світ сповнений випадковостей і надлюдина повинна бути вільною від штучних ідей, щоб протистояти їм.

Наприкінці Заратустра приходить до висновку — для перетворення на надлюдину треба «стати тим, ким ти є [від природи]». Він повертається до печери та раптовий крик спонукає його знову вийти в світ. Мудрець зустрічає різних незвичайних осіб, яких приводить до своєї оселі. З ними він підсумовує своє вчення, Заратустра розділяє з гостями трапезу й пророкує настання Великого Полудня, коли почнеться становлення надлюдини в світі. Зранку він покидає печеру, сповнений нових сил.

Історія написання ред.

Книга «Так казав Заратустра» була задумана тоді, коли Ніцше писав «Веселу науку»[1]. Він залишив маленьку записку зі словами «6000 футів поза людиною й часом», що є алюзією на концепцію вічного повернення, яка, як відзначав сам Ніцше, є центральною думкою «Заратустри». Ідея прийшла до нього у формі пірамідального блока каміння на березі озера Сільваплана в альпійському районі Енгадін, що лежить на висоті 6000 футів. Ніцше планував написати книгу з трьох частин впродовж кількох років.

Продумуючи план книги, він вирішив написати ще три частини, однак, врешті-решт написав тільки одну, четверту частину, яка вважається своєрідним інтермецо.

В книзі «Ecce Homo» Ніцше написав, що для кожної частини «вистачило десять днів, в жодному випадку, ні для першої, ні для третьої не потребував я більше». Спочатку перші три частини були надруковані окремо, і були об'єднані в один том у 1887. Четверта частина, написана у 1885, залишалася неопублікованою. Нарешті, в 1892, усі частини трактату були зібрані в одному виданні.

В оригінальному німецькому тексті багато випадків гри слів, які важко передати в перекладі.

Українські переклади ред.

Надруковані українські переклади
Ненадруковані українські переклади

Посилання ред.

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Так казав Заратустра

Виноски ред.

  1. ↑ Gutmann, James. «The „Tremendous Moment“ of Nietzsche's Vision». The Journal of Philosophy, Vol. 51, No. 25. American Philosophical Association Eastern Division: Papers to be presented at the Fifty-First Annual Meeting, Goucher College, December 28-30, 1954. pp. 837—842.
  2. ↑ Видавництво Астролябія — Ніцше Ф. Повне зібрання творів.— Том 4
  3. ↑ Так мовив Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого [Архівовано 18 лютого 2021 у Wayback Machine.]. folio.com.ua. 2019
  4. ↑ Олександр Астаф'єв. Іван Кошелівець Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  5. ↑ Олександр Астаф'єв. Засуджений до розстрілу. Невідома сторінка із життя Івана Кошелівця // Часопис "Наш український дім". № 1, 2011. № 64 (13 серпня). стор. 5-9
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Так_казав_Заратустра&oldid=38215102