Романій Андрій Станіславович
Андрій Станіславович Романі́й (6 грудня 1970, Дніпропетровськ) — український актор і режисер, заслужений артист України, до 2014 року провідний актор Донецького академічного українського музично-драматичного театру.
| Андрій Станіславович Романій | |
|---|---|
 Андрій Романій на власному весіллі, червень 2011 року | |
| Народився |
6 грудня 1970 (53 роки) Дніпропетровськ |
| Країна |
 Україна |
| Діяльність | актор, театральний режисер, режисер |
| Alma mater | Дніпропетровське театральне училище (1989) і Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського |
| Заклад | Донецький національний академічний український музично-драматичний театр і Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка |
| Нагороди |
  |
| Ролі | Хлестаков, Жорж Дюруа, Голохвастов, Остап Бендер |
Біографія ред.
Народився в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровське театральне училище. Разом з товаришем Михайлом Кришталем поїхав до Донецька, де пройшов огляд художньої ради і отримав запрошення працювати в Донецькому музично-драматичному театрі, але відмовився від нього. Далі служив у військах ППО швидкого реагування. Після поранення був представлений до нагороди. По закінченню служби повернувся в Донецьк і з 1989 року почав працювати в трупі Донецького музично-драматичного театру.
Перша роль — принц Тарталія у виставі «Золотий апельсин».
Постановка «У джазі лише дівчата» за участю Андрія Романія отримала Гранпрі фестивалю «Театральний Донбас-2006», стала найкращою виставою VIII Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії». Сам актор був відзначений дипломом за найкращу акторську роботу[2].
У виставі за п'єсою Едварда Олбі «Хто боїться Вірджинії Вульф?» виступив як співрежисер[3].
У рейтингу «Топ Донбасу», що проводиться виданням «Острів» посів друге місце в категорії «Перспектива Донбасу (культура)»
Визнаний найкращим комедійним артистом в Україні за 2005 рік — отримав премію Національної спілки театральних діячів України імені Володимира Довганюка[4].
Знявся в телесеріалі «Вечірка»[5]
Працював ведучим телевізійної програми «Кіносвіт» на телеканалі «Україна»[6].
Разом з Михайлом Кришталем написав гімн Донецького національного університету[7].
Під час російського вторгнення на Донбас Романій підтримував українську владу. У подальшому не переоформлювся на роботу у своєму театрі, підконтрольному ДНР, а перебрався на постійне проживання до Києва. У травні 2015 дебютував у Національному театрі імені Франка у виставі на камерній сцені «Дівка. Українська love story» за п’єсою Віри Маковій (режисер Олена Роман). Андрій Романій зіграв у ній дядька Митрофана — невдаху, напівбомжа. В інтерв'ю Романій висловив свій захват позитивним і дружнім ставленням до нього з боку київських акторів. У Донецьку в нього лишилася колишня дружина, з малолітнім сином, тому актор змушений їздити туди у середньому раз на місяць[8].
Родина ред.
1 червня 2011 Андрій Романій одружився з артисткою балету Оленою Володько. Урочиста церемонія одруження проходила в парку Щербакова. В подальшому пара розлучилася, син від цього шлюбу лишився жити з Оленою в Донецьку. У Андрія Романія є ще два, старші, сини, станом на травень 2015 старший з них мешкає у Дніпропетровську, молодший в Сумах.[8]
Ролі в театрі ред.
- «Хто боїться Вірджинії Вульф?»[3] — Джорж[9][10]
- «Скандал у Гранд-Опера, або Знайдіть тенора» — Макс[2]
- «Ці вільні метелики» — Дон
- «У джазі лише дівчата» — Джо (Жозефіна) [11][12][13]
- «Ladies night. Тільки для жінок»[14][15][16]
- «За двома зайцями» — Голохвастов[17][18]
- «Милий друг» — Жорж Дюруа
- «Кохання в стилі бароко» — Степан
- «Золотий апельсин» — принц Тарталія
- «Боїнг-Боїнг» —Бернар[12][19]
- «Історія кохання»
- «Ревізор» — Хлестаков[20][21]
- «Без вини винуваті»[22]
- «Зойкина квартира» — Аметистов[22][23]
- «Дивакуватий Журден» —Ковьєль, Пан Дебрі[22][24]
- «Поминальна молитва» — Мотл[25]
- «Учитель танців» — Альдемаро[26]
- «Коломба» — Арман
- «Донна Люція» — Баберлей
- «Бал злодіїв» — Гюстав
- «Турецька шаль» — Угодкін
- «Темна історія» — Міллер
- «Дерева вмирають стоячи» — Директор
- «Мандрагора» — Лігурія
- «Як важливо бути серйозним» — Джон Вордінг
- «Шельменко-денщик» — Капітан Скворцов
- «Маленькі трагедії» — Альбер,Вальсенгам, Дон Гуан
- «Бонжур, мадам Одарія!» — Йосип Скорик
- «Плутні Скапена» — Леандр
- «Соло для годин з боєм» — Павло Есенський
- «Діамантовий дим» — Остап Бендер
- «Енеїда» — Гоша, Паланта
- «Ходжа Насреддін проти Еміра Бухарського» — Ходжа Насреддін
- «Скляний звіринець» — Том
Київський національний театр імені Івана Франка ред.
- «Дівка. Українська love story» за п'єсою Віри Маковій (режисер Олена Роман) — дядько Митрофан
- «Три товариші» за романом Еріха Марії Ремарка (режисер Юрій Одинокий) — Отто
Інша участь у виставах ред.
- «Хто боїться Вірджинії Вульф?» — режисер[3]
- «Історії нашого двору» — музичне оформлення[27]
- «Дивакуватий Журден» — консультант з фехтування[24]
Нагороди ред.
- Диплом за найкращу чоловічу роль регіонального фестивалю «Театральний Донбас — 96»
- Подяка Міністерства культури та мистецтв України (1997)
- Диплом за найкращу чоловічу роль регіонального фестивалю «Театральний Донбас — 98»
- Лауреат всеукраїнської акції «Золота фортуна-1998» в номінації «Найкращий різноплановий актор року»
- Диплом всеукраїнського театрального фестивалю "До нас їде " Ревізор ""
- І премія за найкращу чоловічу роль регіонального фестивалю «Театральний Донбас — 2000»
- Гран-прі театрального фестивалю «Таврійські ігри-98»
- Заслужений артист України (2001)[28]
- Срібна медаль Академії мистецтв України (2003)
- Диплом за найкращу чоловічу роль другого плану Регіонального фестивалю «Театральний Донбас — 2004»
- Премія ім. А.Довганюка «Найкращий комедійний актор року» (2005)
- Диплом за найкращу чоловічу роль регіонального фестивалю «Театральний Донбас-2006»
- Диплом за найкращу чоловічу роль міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» (2006)
Примітки ред.
- ↑ Указ президента України 359/2020
- ↑ а б Сдам в аренду тенора. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ а б в Удар в мозжечок. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Лучший комик живет в Донецке. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Скоро на TV — премьера донецкого сериала. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ «Я ещё не настолько силен, чтобы говорить правду, но уже достаточно силен, чтобы не врать». Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ «Театр — это возможность поделиться своей болью». Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ а б «Андрій РОМАНІЙ: «Через війну я перестав бути категоричним»». Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
- ↑ Кто боится Вирджинии Вулф?. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Жизненный абсурд на театральных подмостках. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Театр. «В джазе только девушки» и только по-донецки. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ а б Девушки из джаза и стюардессы по расписанию. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ В джазе только девушки. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Шахтеры на сцене показывали стриптиз. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Ladies night. Только для женщин. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ «В джазе» обошлись без Монро. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ За двумя зайцами. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ За двумя зайцами. Программа. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Боинг-Боинг. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Андрей Романий: «Отдыхая на море, борюсь со стрессом!». Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Ревизор. Программа. Обзор прессы. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ а б в Андрей Романий. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Зойкина квартира. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ а б Полоумный Журден. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Самый долгоиграющий спектакль. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Учитель танцев. Обзор прессы. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Истории нашего двора. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ Указ Президент України від 1 листопада 2001 року № 1028/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників Донецького обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Артема»
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Романій Андрій Станіславович |
Сторінка актора на офіційному сайті театру. muzdrama.dn.ua. Архів оригіналу за 4 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.- Андрій Романій: У молоді є свої прибамбаси!. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- Андрій Романій: «Відпочиваючи на морі, борюся зі стресом!». Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 5 червня 2014.
- «Я ще не настільки сильний, щоб говорити правду, але вже достатньо сильний, щоб не брехати». Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- Повітряна куля належить Донецькому Повітроплавного Товариству " Добролет". Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 5 червня 2014.
- Андрій Романій — Інтерв'ю на Крихітці (Форумі Донецьких Батьків). Архів оригіналу за 4 квітня 2013. Процитовано 5 червня 2014.
- Андрей Романий: "Сразу после того как меня приняли в труппу Театра имени Франко, я поехал на могилу Богдана Ступки". Факты. 06-10-2016. Процитовано 14-01-2018.