Манвелівка
Манве́лівка — село в Україні, у Васильківській селищній територіальній громаді Васильківського району Дніпропетровської області. Населення становить 912 осіб.
| село Манвелівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Дніпропетровська область |
| Район | Васильківський район |
| Громада | Васильківська селищна громада |
| Облікова картка | Васильківка |
| Основні дані | |
| Населення | 912 |
| Поштовий індекс | 52605 |
| Телефонний код | +380 5639 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°13′25″ пн. ш. 35°52′22″ сх. д. / 48.22361° пн. ш. 35.87278° сх. д.Координати: 48°13′25″ пн. ш. 35°52′22″ сх. д. / 48.22361° пн. ш. 35.87278° сх. д. |
| Відстань до обласного центру |
70 км |
| Відстань до районного центру |
11 км |
| Найближча залізнична станція | Письменна |
| Відстань до залізничної станції |
5 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 52600, Дніпропетровська область, Васильківський район, смт Васильківка, вул. Першотравнева, 140 |
| Сільський голова | Павліченко Сергій Володимирович |
| Карта | |
  Манвелівка | |
 Манвелівка | |
| Мапа | |
| |
Географія ред.
Село Манвелівка розташоване на заході Васильківського району. На півдні межує з селом Красне, на сході з селом Зоря, на півночі з селом Нововасильківка та на заході з смт Письменне. На сході села є ставок. Село доволі маленьке, але є школа, клуб, сільська бібліотека, магазини та амбулаторія.
Історія ред.
У VII—IX сторіччі територія Манвелівки входила до угорського державного утворення Леведія. В угорському похованні (ІХ — перша половина Х сторіччя) біля села було знайдено комплекс речей з срібною маскою, зберігається в Дніпропетровському історичному музеї.
Саме село засновано у І-й половині 19 століття паном Дмитренком, а в селі Дмитрівка проживали його кріпаки. У 1874 році дружина пана продала маєток князю Манвелову, який недовго господарював тут і продав свої володіння німцям-колоністам. Саме вони стали справжніми патріотами рідної землі і почали розбудовувати село, яке стало називатися — Манвелівка. Тут німці господарювали до 1929 року, а потім їх вивезли до Сибіру; в селі створили сойовий радгосп.
На початку 30-х років радгосп реорганізовано в радгосп імені С. В. Косіора, а в 1938 році, після репресування Косіора, господарству присвоїли № 626 — порядковий номер радгоспів по Міністерству. Із 21 жовтня 1941 року по 20 вересня 1943 радгосп знаходився на тимчасово окупованій території німецько-фашистськими військами. А після визволення, з листопада 1943 р. Він знову починає свою активну діяльність.
За період 1953—1963 років в Манвелівці було побудовано 60 індивідуальних і 25 державних будинків. Виросли нові двохрядні вулиці Миру, Нова, Набережна, Гагаріна. Побудували дитячі ясла, пекарню, баню млин, промтоварний магазин, електростанцію, контору, мехмайстерню, 9 корпусів-корівників. У 60-х роках на вулиці Леніна збудовано середню школу, їдальню і третій двоповерховий 8-ми квартирний будинок, прокладено асфальтівку. У селі з'явився клуб, бібліотека, працює кравецька та швецька майстерні, 2 магазина, 2 кіоска, видається багатотиражка «Радгоспні вісті». У селі проживає 800 людей. Воно було багатонаціональним, налічувало представників 11-ти національностей. Серед них були українці, росіяни, білоруси, казахи, татари, євреї, поляки, німці, румуни, болгари, угорці.
Промисловості села належало 2255 га орної землі, 64 га саду, 52 га лісосмуг, 78 га балок, 3 ставка загальною площею 4 га. Тут працює 20 тракторів, 12 комбайнів, 41 вантажівка, 3 легкових автомобіля. Утримується 2150 голів великої рогатої худоби. Інші тварини — 4020 голів великої рогатої худоби, 9745 свиней, 21500 голів птиці, 253 коней. У 60-90 роки ХХ століття значна частина працездатного населення була зайнята у сільському господарстві: працювали тваринниками, шоферами, трактористами, комбайнерами, членами дільничих бригад. Колишній директор радгоспу «626» Слюсар Іван Григорович використав великий досвід роботи у розбудові села та господарства в описані часи.
У 1981 році директором радгоспу «626» був призначений Шаповал Станіслав Іларіонович, який навічно увійшов у пам'ять односельчан як відданий трудівник на благо жителів села. За його керування радгосп досяг піку свого розквіту. До села приїздили на роботу люди з усього колишнього СРСР. З'явилися нові вулиці з асфальтованими дорогами, з добротними будинками — газифіковані, з водопостачанням. Працює медична амбулаторія, Будинок культури, пошта, баня, пекарня, контора, дитячий садочок, гуртожиток, магазини, спортивний зал, Будинок побуту, їдальня. Збудовано величезні цехи мехмайстерні, мехтік, автопарк. На кожному відділку радгоспу «626» є МТФ, СТФ, тракторні бригади, фруктові сади. Зведено великий сільський стадіон та менший шкільний стадіон. Оновлена вулиця Центральна, якою милувалися і жителі села, і ті, хто просто проїжджав повз вулиці, і ті, хто бував у гостях у манвелівців. У центрі села висадили троянди, виставили ліхтарі, лави для відпочинку, створили алеї. Жоден житель Манвелівки не знає її історії досконало, бо усі дані є недослдженими.
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 927 осіб, з яких 426 чоловіків та 501 жінка.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 911 осіб.[2]
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 90,13 % |
| російська | 8,55 % |
| вірменська | 0,99 % |
| білоруська | 0,22 % |
| німецька | 0,11 % |
Постаті ред.
- Скалозуб Артем Валентинович (1989—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Слюсар Іван Григорович, Шаповал Станіслав Іларіонович — директори розквіту Манвелівки.
Економіка ред.
- «Віктор», агрофірма.
- «626», ТОВ (В роки СРСР — «Радгосп № 626»).
Об'єкти соціальної сфери ред.
Релігія ред.
В селі знаходиться Храм Різдва Іоанна Предтечі (ПЦУ) (вул. Центральна, 5).
Примітки ред.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Дніпропетровська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Дніпропетровська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Дніпропетровська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Манвелівська середня загальноосвітня школа [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.], Єдиний освітній центр, Дніпропетровська область (укр.)
- ↑ З історії школи [Архівовано 13 жовтня 2014 у Wayback Machine.], сайт Манвелівської середньої загальноосвітньої школи (укр.)
Джерела ред.
- Сайт Верховної Ради України
- Сайт Центральної виборчої комісії [Архівовано 3 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- Карта України [Архівовано 15 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Скарби Дніпропетровського історичного музею
- Воєнне мистецтво та організаційні засади військ держав східної Європи VII—XIII століттях [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Погребение с серебряной маской у села Манвеловка на днепропетровщине Л. Н. Чурилова журнал «Советская археология», № 4, 1986 рік(рос.)
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |