Вікіпедія

Дороті Арзнер

американська кінорежисерка

Дороті Емма Арзнер (англ. Dorothy Emma Arzner; 3 січня 1897 — 1 жовтня 1979) — американська кінорежисерка, чия кар'єра в Голлівуді тривала від ери німого кіно у 1920-х до початку 1940-х років.

Дороті Арзнер
Дата народження 3 січня 1897(1897-01-03) або 3 січня 1900(1900-01-03)[1]
Місце народження Сан-Франциско, Каліфорнія, США[1]
Дата смерті 1 жовтня 1979(1979-10-01)[1]
Місце смерті Ла-Квінта, Ріверсайд, Каліфорнія, США
Громадянство  США[2]
Alma mater Університет Південної Каліфорнії і Школа Гарвард-Вестлейкd
Професія кінорежисерка, монтажерка, сценаристка, продюсерка театру, радіопродюсерка, advertising person, режисерка
Заклад Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі, Famous Players-Lasky[3], Realart Pictures Inc.d[3], Paramount Pictures[3], Dorothy Davenport Reid Productionsd[3], RKO Pictures[3], United Artists[3], Columbia Pictures[3], Metro-Goldwyn-Mayer[3], Жіночий корпус армії СШАd[3] і Paramount Studiosd[4]
Нагороди

зірка на голлівудській Алеї слави[d]

IMDb ID 0002188
CMNS: Дороті Арзнер у Вікісховищі

Біографія ред.

Раннє життя ред.

Народилася 3 січня 1897 року в Сан-Франциско, в сім'ї Дженеттер і Луї Арзнерів. Виросла в Лос-Анджелесі, де її батькові належав ресторан, відвідуваний багатьма голлівудськими знаменитостями. Після закінчення середньої школи вступила до Університету Південної Каліфорнії, де два роки вивчала медицину. Під час Першої світової війни залишила навчання, щоб працювати за кордоном медсестрою. Після закінчення війни не продовжила навчання і, після візиту в кіностудію, вирішила почати кар'єру там.

Протягом шести місяців після знайомства з Вільямом Деміллем, головним директором Famous Players-Lasky Corporation, материнської компанії Paramount, Арзнер стала редакторкою у дочірній компанії Paramount, Realart Studio, де змонтувала 52 фільми. У 1922 році її відкликали до Paramount для монтажу фільму Рудольфа Валентино «Кров і пісок» (1922)[5]. Робота Арзнер над «Кров і пісок» привернула увагу режисера Джеймса Круза, який пізніше запросив її як сценаристку та редакторку для низки своїх фільмів. За словами Арзнер, Круз розповідав людям, що вона «його права рука»[5]. Зрештою вона написала сценарій знімання та відредагувала «Старі броненосці» Круза (1926)[6].

Завдяки своїй роботі з Крузом, Арзнер отримала значні важелі впливу і пригрозила залишити Paramount до Колумбії, якщо їй не дадуть картину для режисури[7]. Коли вона сказала, що йде, керівник нью-йоркської студії Paramount Волт Вангер запропонував Арзнер роботу в сценарному відділі та обговорити питання режисури колись у майбутньому. Дороті відповіла: «Ні, якщо я не зможу бути на знімальному майданчику за два тижні з фільмом категорії А. Я краще зроблю картину для невеликої компанії й піду по-своєму, ніж фільм категорії Б для Paramount»[5]. Тоді Вангер запропонував їй зняти комедію за п'єсою «Найкраще одягнена жінка в Парижі», яка пізніше отримає назву «Мода для жінок» (1927), перший фільм Дороті Арзнер.

До «Моди для жінок» не була режисеркою. У фільмі зіграла Естер Ралстон, стрічка отримала комерційний успіх[7]. Успіх Арзнер призвів до того, що Paramount найняла її як режисерку ще трьох німих фільмів: «Десять сучасних заповідей» (1927), «Знайди свого чоловіка» (1927) і «Коктейль Манхеттену» (1928), після чого їй довірили зняти перший фільм зі звуком студії «Шалена вечірка» (1929), рімейк німого фільму, який сама Арзнер змонтувала[6].

Кар'єра режисерки ред.

 
Дороті Арзнер (зліва) і Клара Боу на зніманнях фільму «Шалена вечірка» (1929) у рекламному фото.

Багато її фільмів мали подібну тему нетрадиційної романтики; «Шалена вечірка» розповідає про студентку коледжу, яку приваблює один зі своїх викладачів. «Честь серед закоханих» розповідає про бізнесмена, якого приваблює його секретарка, але вона в кінцевому підсумку виходить заміж за іншого, що призводить до любовного трикутника. «Крістофер Стронг» — це історія про незаконне кохання серед англійської аристократії, і головний герой закохується в іншу жінку, попри те, що вже був одружений, після того, як хлопець його дочки зробив те ж саме. У фільмі «Дружина Крейга» йдеться про жінку, яка виходить заміж за головного героя за його гроші, хоча це врешті-решт має негативні наслідки для неї, коли він стикається з поліцією. «Танцюй, дівчино, танцюй» — це фільм про двох танцівниць, що закохуються в одного чоловіка і сваряться через нього.

У «Шаленій вечірці» знялися Клара Боу в її першому розмовному фільмі та Фредрік Марч у своїй першій головній ролі. Щоб компенсувати незручність Боу, коли вона не могла вільно рухатися через громіздке звукове обладнання, Арзнер зробила установку, в якій мікрофон був прикріплений до кінця вудки, що дозволяло Боу пересуватися; це був перший бум-мікрофон[7]. «Шалена вечірка» мала такий успіх, що поклала початок серії фільмів, «дії яких відбуваються в університетських містечках, де серед студентів, що люблять веселощі та п'ють, є студенти, які закохуються у своїх професорів»[8].

Продовжила знімати фільми для Paramount, зокрема «Сара і син» (1930), з Рут Чаттертон у головній ролі, і «Честь серед закоханих» (1931), з Клодет Кольбер у головній ролі, у тому числі два фільми, де вона працювала в тандемі з режисером Робертом Мілтоном, «Чарівні грішники» (1929) та «За макіяжем» (1930). Після 1932 року вона залишила студію, щоб працювати на позаштатній основі[6]. Під час позаштатною роботою зняла деякі зі своїх найвідоміших фільмів: «Крістофер Стронг» (1933) з Кетрін Хепберн; «Дружина Крейга» (1936), у головній ролі Розалінд Расселл; та «Танцюй, дівчино, танцюй» (1940), за участю Люсіль Болл. У цей час працювала з RKO, United Artists, Columbia та MGM.

«Крістофер Стронг» розповідає про льотчицю, на ім'я Синтія Даррінгтон, яку грає Кетрін Хепберн, що починає роман з одруженим чоловіком Крістофером Стронгом. Ближче до кінця фільму дружина Стронга Елейн, схоже, визнає і прощає Синтію за роман[9]. Це приклад того, як Дороті Арзнер перевернула звичайні суспільні погляди на жінок з ніг на голову. Замість того, щоб протиставляти двох жінок одна проти одної, визначаючи жінок як суперниць, Арзнер ускладнює та перевіряє типові погляди на жінок, зображуючи справжній момент зв'язку між Синтією та Елейн[9]. У статті для Jumpcut Джейн Гейнс стверджує, що читання «Крістофера Стронга» може натякати на віру Арзнер в те, що «гетеросексуальна моногамія калічить уяву і стримує апетит до життя»[10].

 
Кінорежисерка Дороті Арзнер у трейлері до фільму «Наречена була червоному» (1937)

«Дружина Крейга» розповідає історію Гаррієт Крейг, яку грає Розалінд Рассел, жінку, настільки захоплену утриманням свого будинку, що її більше нічого не цікавить[11].Фільм був заснований на однойменній п'єсі Джорджа Келлі, але відрізнявся у трактуванні своєї головної героїні. У п'єсі з набагато більш женоненависницьким поглядом на американську домогосподарку стояв чоловік Гаррієт, зображуючи її холодною та незацікавленою. У своєму есе під назвою «The Woman at the Keyhole: Women's Cinema and Feminist Criticism», Джудіт Мейн пише, що «це чоловік Гаррієт вийшов заміж за любов, а не за гроші», тоді як Гаррієт підійшла до шлюбу як до «ділового контракту»[11]. Таким чином, «Дружина Крейга» є прикладом актуальної теми в роботі Арзнер: репресивність гетеросексуальних шлюбів[12]. У «Дружина Крейга» режисерка пропонує можливість жіночої спільноти після нестабільності гетеросексуального роману з останньою сценою між Гаррієт і овдовілою сусідкою. Обидві жінки були залишені своїми чоловіками абсолютно різними способами, і їхній наступний потенційно значущий зв'язок — це одна з одною[11].

«Танцюй, дівчино, танцюй» — один із найвідоміших фільмів режисерки. Описаний Variety як «бурлесковий фільм про приятельок, який приховує напад на чоловічий погляд під своїм гардеробом з блискітками та пір'ям»[13], у фільмі знялися Люсіль Болл і Морін О'Хара в ролях подруг-танцівниць. Фільм є ще одним приклад того, як Дороті Арзнер підірвала й ускладнила традиційні зображення жінок і жіночих стосунків. Фільм є найвідомішим і найбільш вивченим твором Арзнер, який тематизує питання жіночого виконання, жіночих стосунків та соціальної мобільності[7]. В одній зі сцен героїня протистоїть чоловікам зворушливим застереженням щодо їх об'єктивації жінок. У феміністичному кіно цю сцену читали як «повернення» чоловічого погляду та ширше звернення до аудиторії[7].

Пізніша кар'єра ред.

1943 року, після фільмування «First Comes Courage» (1943), пішла у відставку з Голлівуду. Існує припущення, що відставка була пов'язана зі зниженням сприйняття критиками та комерційного успіху її фільмів. Це також могло бути пов'язано зі зростанням системного сексизму та гомофобії після впровадження Кодексу Гейза[12]. Попри те, що залишила Голлівуд, Арзнер продовжувала працювати в галузі кіно. Вона знімала навчальні фільми жіночого армійського корпусу під час Другої світової війни[7].

1950 року стала пов'язана з Pasadena Playhouse, відомою театральною компанією в південній Каліфорнії, де вона заснувала курси кінорежисури[14]. Вона поставила кілька театральних вистав і знялася в радіопрограмі «Ти хочеш бути зіркою». У 1952 році увійшла до колективу художнього училища театру на посаді завідувачки кафедри кіно і телебачення. Викладала перший курс кіно в університеті. Наприкінці п'ятдесятих стала консультанткою із розваг і реклами в компанії Pepsi під впливом дружини боса Джоан Кроуфорд, з якою в Арзнер були близькі стосунки. Зняла серію успішних рекламних роликів для Pepsi, більшість з яких з Кроуфорд.

1961 року приєдналася до Школи театру, кіно і телебачення UCLA у відділі кіно як співробітниця, де провела чотири роки, керуючи кінематографічними класами, перш ніж піти на пенсію в червні 1965 року. Там вона викладала у Френсіса Форда Копполи[15] і стала для нього очевидним прикладом у майбутньому. Документи, файли та фільми Дороті Арзнер зберігаються в Cinema and Television File в UCLA, завдяки Джоді Фостер, яка зібрала достатньо коштів на їх утримання.

Особисте життя ред.

 
Дороті Азнер (зліва) та Маріон Морган у 1927 році

Сорок років, з 1930 року й до смерті, прожила разом з Маріон Морган, танцюристкою і балетмейстеркою, старшою за неї на десять років. Також мала романтичні стосунки з багатьма акторками, серед яких: Алла Назімова та Біллі Берк[16].

Вшанування пам'яті ред.

Фільмографія ред.

Рік Назва Оригінальна назва Примітки
1919 Занадто Джонсона Too Much Johnson режисерка монтажу; фільм втрачений
1920 Шість кращих погребів The Six Best Cellars режисерка монтажу
1922 Кров і пісок Blood and Sand відзняла додатковий матеріал, в титрах не вказана
1923 Критий фургон The Covered Wagon режисерка монтажу
1924 Інес з Голлівуду Inez from Hollywood режисерка монтажу
1927 Мода для жінок Fashions for Women
Десять сучасних заповідей Ten Modern Commandments
Отримайте вашого чоловіка Get Your Man
1928 Манхеттенський коктейль Manhattan Cocktail втрачений, окрім монтажу Славко Воркапіча 2005 року «Небачене кіно»
1929 Шалена вечірка The Wild Party
1930 За макіяжем Behind the Make-Up в титрах не вказана
Сара і син Sarah and Son
Першочергове значення на параді Paramount on Parade співрежисерка
Чиясь жінка Anybody's Woman
1931 Будинок, який збудували тіні The House That Shadows Built
Честь серед закоханих Honor Among Lovers
Робочі дівчата Working Girls
1932 Ми весело йдемо в пекло Merrily We Go to Hell
1933 Крістофер Стронг Christopher Strong
1934 Нана Nana
1936 Дружина Крейга Craig's Wife
1937 Кінець місіс Чейні The Last of Mrs. Cheyney в титрах не вказана
Наречена була в червоному The Bride Wore Red
1940 Танцюй, дівчина, танцюй Dance, Girl, Dance
1943 Першою приходить сміливість First Comes Courage

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119247666 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Museum of Modern Art online collection
  3. ↑ а б в г д е ж и к https://wfpp.cdrs.columbia.edu/pioneer/ccp-dorothy-arzner/
  4. ↑ Edited By – Women Film Editors
  5. ↑ а б в Interview with Dorothy Arzner. agnès films (амер.). 16 липня 2011. Архів оригіналу за 15 травня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  6. ↑ а б в Dorothy Arzner – Women Film Pioneers Project. wfpp.columbia.edu. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  7. ↑ а б в г д е Gaines, Jane (1992). Dorothy Arzner's Trousers. Jumpcut: A Review of Contemporary Media. No. 37: 88—98.
  8. ↑ Kenly, William S. (1987). Paramount: The Early Sound Years. MoMA. с. 6–7.
  9. ↑ а б Shrage, Laurie (1990). Feminist Film Aesthetics: A Contextual Approach. Hypatia. 5 (2). с. 137—148.
  10. ↑ Dorothy Arzner's trousers by Jane Gaines. www.ejumpcut.org. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  11. ↑ а б в Mayne, Judith (1981). The Woman at the Keyhole: Women's Cinema and Feminist Critique. New German Critique. No. 23 (23): 27—43. doi:10.2307/487935. JSTOR 487935.
  12. ↑ а б Dorothy Arzner: Queen of Hollywood | Sight & Sound. British Film Institute (англ.). Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  13. ↑ Wise, Damon; Wise, Damon (10 жовтня 2016). Lumière Festival: Dorothy Arzner, a Hollywood Trailblazer. Variety (амер.). Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  14. ↑ Dorothy Arzner | UCLA Film & Television Archive. www.cinema.ucla.edu. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  15. ↑ Dorothy Arzner - Director - Biography. web.archive.org. 22 листопада 2018. Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 19 березня 2022.
  16. ↑ Mann, William J. (2001). Behind the Screen: How Gays and Lesbians Shaped Hollywood, 1910–1969. New York: Viking. ISBN 978-0670030170.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дороті Арзнер


  Це незавершена стаття про кінорежисера або кінорежисерку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дороті_Арзнер&oldid=41398649