Греко-болгарська схизма
Гре́ко-болга́рська схизма (болгарський розкол, болгарське церковне питання) — одностороннє проголошення 11 травня 1872 року автокефалії ієрархами Константинопольського Патріархату болгарського походження (фактично розкол відбувся ще у квітні 1860 року) й подальші прещення з боку кіриархальної Церкви — Константинопольського (Вселенського) Патріархату, а також низки інших. Автокефальний статус Болгарської Церкви було визнано Константинопольським Патріархатом тільки у лютому 1945 року.
Прибічники болгарської автокефалії вважали правовою підставою створення незалежного Болгарського екзархату (болг. Българска екзархия) султанський фірман османського (оттоманського) уряду візира Аалі-паші, проголошений 28 лютого 1870 року, хоча останній не передбачав цілковитої канонічної незалежності (автокефалії) болгар та розглядався оттоманським урядом як такий, що втратив чинність після проголошення схизми.
Предстоятелі Болгарського екзархату ред.
Екзархи:
- Іларіон 1872
- Анфім Чаликов 1872–1877, (1888)
- Йосиф Йовчев (Іовчев) 1872–1915
Намісники — голови Священного Синоду:
- Софійський митрополит Парфеній 1915–1918
- Доростоло-Червенський митрополит Василій 1918–1921, (1927)
- Пловдівський митрополит Максим 1921–1927, (1938)
- Врачанський митрополит Климент 1928–1930
- Відінський митрополит Неофіт 1930–1944, (1971)
- Софійський митрополит Стефан Шоков 1944–1945 (екзарх з 21 січня 1945 року до вересня 1948 року).
Примітки ред.
Література ред.
- Райко Жинзіфов. Сучасний стан греко-болгарського церковного питання. // «Православное Обозрѣніе». 1869, березень, стор. 441–461.
- Тертій Філіпов. «Современные церковные вопросы». СПб, 1882, 2 частина; (рос.)
Посилання ред.
- Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
- Вадим Венедиктов. Фанар і «болгарський розкол». НГ Релігії. 21 травня 2008. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 14 вересня 2012.