Вікіпедія

Вільгельм II Оранський

Вільгельм (Віллем) II Оранський (нід. Willem II van Oranje-Nassau; 27 травня 1626 — 6 листопада 1650) — штатгальтер Голландії, Утрехту, Зеландії, Гельдерну, Оверейсселю, Гронінгену в 1657—1650 роках. Боровся з патриціанською партією. Після його смерті настав перший період без штатгальтера.

Вільгельм II Оранський
Народився 27 травня 1626(1626-05-27)[1][2][…]
Гаага, Голландська республіка
Помер 6 листопада 1650(1650-11-06)[1][2][…] (24 роки)
Гаага, Голландська республіка
·натуральна віспа
Поховання Нова церква
Країна  Голландська республіка
Діяльність політик, аристократ
Галузь політика[4]
Знання мов нідерландська
Титул Принц Оранський
Посада Принц Оранський і штатгальтер
Військове звання генерал
Конфесія кальвінізм
Рід Оранська династія
Батько Фредерік Гендрік Оранський
Мати Амалія Зольмс-Браунфельська
Родичі Фрідріх Вільгельм I
Брати, сестри Ізабелла Шарлотта Оранськаd, Генрієтта Амалія Оранськаd, Генрієтта Катерина Оранська, Луїза Генрієтта Оранська, Олександра Оранськаd, Альбертіна Агнеса Оранська, Марія Оранська, Фредерік Нассау-Цюлейштайнськийd і Гендрік Лодевейк Оранськийd
У шлюбі з Марія Генрієтта Стюарт[5]
Діти Вільгельм III Оранський[6][5]
Нагороди
орден Підв'язки

Життєпис ред.

Походив з роду Оранських-Нассау. Старший син Фредеріка Гендріка Оранського, штатгальтера Республіки Сполучених Провінцій, та Амалії фон Зольмс-Браунфельс. Народився 1626 року в Гаазі. Здобув загальну освіту. 1641 року пошлюбив представницю англійської королівської династії Стюартів. 1643 року звитяжив у битві біля Бергем-оп-Зум проти іспанців.

1647 року після смерті батька успадкував титул принца Оранського, графа Нассау та отримав посаду практично усіх провінцій Республіки, окрім Фризландії. Очолив війська, що брали участь у заключному етапі Тридцятирічної війни. 1648 року не підтримав укладання Мюнстерського договору, за яким Іспанія визнавала незалежність Республіки Сполучених Провінцій, оскільки Південні Нідерланди залишалися під владою Іспанії. Проте Генеральні Штати схвалили цей договір.

Вільгельм II не розпустив армію, сподіваючись її використати проти патриціанської партії регентів (керівників) міст, створивши більш централізований уряд під своїм керуванням. Також планував відновити Карла II на троні Англії. Разом з тим вів перемовини з Францією щодо спільних дій проти Іспанії.

1650 року вступив у конфлікт з пенсіонарієм Яном де Віттом, що протистояв планам штатгальтера. Вільгельм II наказав запроторити Яна де Вітта до замку Лувестайн. Того ж року регенти Голландії виступили проти наміру штатгальтера почати війну з Іспанією, а населення Амстердама звільнило Йогана де Вітта і інших в'язнів. Невдовзі Вільгельм II помер від віспи, що дало можливість де Вітту з республіканцями перейти в політичний наступ. Внаслідок цього син Вільгельма II — Вільгельм — успадкував лише особисті володіння роду та титул принца Орнаського.

Родина ред.

Дружина — Марія, донька Карла I Стюарта, короля Англії, Шотландії і Ірландії

Діти:

  • Вільгельм (1650—1702), штатгальтер Республіки Сполучених провінцій у 1672—1702 роках, король Англії, Шотландії і Ірландії в 1689—1702 роках

Примітки ред.

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б в RKDartists
  4. ↑ Czech National Authority Database
  5. ↑ а б Kindred Britain
  6. ↑ Lundy D. R. The Peerage

Джерела ред.

  • Jonathan I. Israel, «The Dutch Republic: Its Rise, Greatness, and Fall, 1477—1806» Oxford University Press, 1995. ISBN 0-19-820734-4
  • Herbert H. Rowen, The princes of Orange: the stadholders in the Dutch Republic. Cambridge and New York: Cambridge University Press, 2003.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_II_Оранський&oldid=37045112