Міст Мірабо для багатьох поколінь французів — символ вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному русі ріки почуттів — запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутрішніх переживань особистості, мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є [1].
(«Міст Мірабо»)
Історія написання
Поезія присвячена Марі Лорансен , з якою поет познайомився 1907 року, їй було двадцять два роки, йому — двадцять сім. Марі художниця, трохи писала вірші. А він тільки шукав свій шлях у літературі . Позаду лишилися нещасливе кохання до англійки Анні Плейден і виснажлива праця в столичних журналах. Гійом Аполлінер і Марі Лорансен любили одне одного протягом п'яти років — років, які, за словами митця, «можливо, були найважливішими» для нього. Однак їм не судилося бути разом усе життя. Сум розлуки втілений у вірші "Міст Мірабо», що увібрав у себе не тільки пам'ять про інших коханих Аполлінера , а й роздуми про саме життя, про плин часу, про те, що все минає в цьому світі. Марі Лорансен теж написала вірш з приводу розлуки з Аполлінером.[2].
Не просто печальная
А скорбящая
Не просто скорбящая
А несчастная
Не просто несчастная
А страдающая
Не просто страдающая
А покинутая
Не просто покинутая
А сирая
Не просто сирая
А изгнанная
Не просто изгнанная
А мертвая
Не просто мертвая
А забытая[3].
Образна система
У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя віршаАполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості.
Одним із центральних є образСени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категоріячасу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.
Художні засоби
Ліричний герой сприймає життя як поєднання різних начал, тому вірш побудований на антитезах, майстерно відтворених перекладачем:
Усе минає в цьому світі, та якщо залишається людина, якщо вона живе, то є й очікування нового дня і нових почуттів. На противагу швидкоплинному автор утверджує вічне — життя і цінність людського «я». Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша. Його можна сприймати і як символ кохання (бо це улюблене місце зустрічі закоханих у Парижі), однак він є ще й узагальненим символом вічного, нетлінного, непідвладного часу.
Новаторство поета
Зображувальні засоби вірша підкорені виявленню її думки — життя триває, лине, змінюється. Аполлінер вживає велику кількість дієслів, що передають саме рух, зміну станів. А от форма вірша — старовина пісня ткаль, яку співали сотні років дівчата. Це поєднання руху і сталості наче утворює місток між вічністю і теперішнім, дарує надію на майбутнє.
Гійом Аполлінер заклав підвалини нового сюрреалістичного мистецтва. У його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливу внутрішнього світу людини і реальності, а почуття передаються через ознаки реальності.
Автор відмовляється від пунктуації, вважаючи важливішою за неї мелодіювірша, що створюється завдяки ритму, алітераціям, асонансам, паузам. У вірші немовби співає сама душа, яка не знає жодних розділових знаків у нескінченному вирі подій і почуттів.
Висновки
«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірикиXXст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірикиАполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичногопейзажу й обертається навколо своєрідних емблемстолиціФранції — річки Сени та мосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непо¬рушності його духовних опор (міст).
Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичноїцивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.
↑Аполлинер Гийом "Собрание сочинений в 3 томах" Том 3
Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.