Воєнний кореспондент
Військовий кореспондент (англ. War correspondent) - журналіст, який висвітлює хід бойових дій. Як правило безпосередньо знаходиться у зоні збройного конфлікту, або спілкується з його учаниками. У 19 ст. іменувався Спеціальний кореспондент.
Особливості професії
Журналісти, які працють над висвітленням подій війни наражаються на велик небезпеку. Тому їх робота вважається однією з найбільш небезпечних. Однак, через великі рейтингів матеріалів присвячених військовій тематиці у аудиторії, великі медіа-корпорації змагаються в тому хто швидче та повніше зможе висвітліти той чи інший конфлікт.
У різні часи
Античність
Події греко-персидскьої війни знайши відображення в "Історії" грека Геродота. Втім в даному випадку автор користувався переказами подій свідком яких він не був. Грецький історик Фукідід описал події Пелопоннеської війни свідком яких він був сам.
У часи Римської республіки, а згодом імперії бло прийнято аби консули в найкоротші терміни повідомляли про резльтати битв. Одним з найвідоміших повідомлень стала доповідь Юлія Цезаря після битви з Боспорським царем Фарнаком доповів лаконічно доповів сенату: Veni, vidi, vici (Прийшов, побачив, переміг). Ця фраза стала крилатою. Цезарю також належить визначний памятник римської літератури «Записки про Галльську війну» (лат. Commentarii de Bello Gallico). У семи частинах книги, написаних Цезарем, розповідається про воєнні дії римських військ на території Галлії у 58-50рр.до.н. е. Хоча твір і написаний Цезарем, сам полководець згадується у ньому лише в третій особі. «Записки …» стали потужним пропагандистським засобом Цезаря: копії твору масово розповсюджувались у Римі, а трохи згодом стали класикою історичної літератури[1].
Війни 17-19 ст.
Першим прикладом роботи військового кореспондента у Новоий час, можна назвати голландського живописця Віллема ван де Вельде. В 1653р. він вийшов у море в маленькому човні, аби спостерігати морську битву між голландцями та англійцями. Ван де Вельде зробив безліч ескізів на місці, а пізніше перетворив їх в один великий малюнок. Найвідоміші його картини «Чотириденна битва», «Битва біля Даунса», «Битва біля Схевенгеніна», присвячених другій англо-голландській війні, були дуже популярними. Вони дали можливість великій кількості глядачів ознайомитись з ходом названих битв, невдовзі після них.
У часи Наполеонівських війн, англієць Генрі Крабб Робінсон, писав у газету "Таймс" матеріали про битви, що відбувались у Німеччині та Іспанії.
Кримська та російсько-японська війна
Чи не першим військовим кореспондентом у сьогоднішньому розумінні цього поняття став британський журналіст, за походженням ірландець, Вільям Говард Рассел, У 1850 році він описував короткочасну війну між Данією та Прусією. У 1854 р. Рассел прибув до Севастополя, як кореспондет "Таймс". Його звіти про події кримської війни відправлялись двічі на тиждень морською поштою. Зокрема, через його репортажі про нестачу обмундирування у британській армії та спалах інфекційних хвороб (у першу чергу холери), було прийнято рішення будувати у Балаклаві залізницю[2]. Це покращило забезпечення Британської армії та сприяло загальном успіху у війні. Описуючи Балаклавську битву, Рассел використав вираз "Тона червона лінія" (англ.The Thin Red Line). Так він назвав атаку британців, вдягнених у червоні мундири на позиці російських військ. Виразу судилося стати знаковим у британській культурі та мистецтві. Надалі, Вільям Говард Рассел побував у ролі кореспондента на полях битв Громадянської війни у США та Франко-прусської війни.
Під час російсько-японської війни 102 російських та 38 іноземних кореспондентів побували у діючих арміях у Манжурії.
Період від початку першої до кінця другої світових війн
На початку Першої світової війни уряди воюючих держав забороняли діяльність журналістів. По-перше багато лідерів недовіряли кореспондентам, зокрема британській лорд Кітчнер. По-друге боячись діяльності ворожої розвідки не допускали до фронту, аби важлива інформація не передавалась ворогу. Наприкінці 1915 р. британці послабили заборону на діяльність. Французька влада до кінця війни обмежувала діяльність преси. Жорстка цензура була впровадженна в кайзеровській Німеччині та Російській імперії.
Велика кількість кореспондентів працювала під час громадянської війни в Іспанії (1936-1939 рр.).
На початковому етапі другої світової війни тоталітарні держави Німеччина, Японія та СРСР намагались через повідомлення з театрів війни проводити свою пропаганду. Активно залучались можливості кінематографу.
Під час звільнення німецьких міст американські військові активно сприяли діяльності журналістів, аби ті висвітлювали звірства нацистів.
Операція "Буря в пустелі"
США приділяли значну увагу інфомаційному забезпеченню бойових дій в Іраку у 1990 році. Представник Білого дому Арі Фішер, щоденно проводив брифінги для преси. Журналісти провідних медіа були присутні на передовій безпосередньо в бойових частинах[3].
Професія військового кореспондента у 21 ст.
У ході війн в Іраку (2003), громадянської війни у Лівії (2011) та Сірії (2013), незважаючи на існуючи норми, по вдношенню до журналістів у зоні конфліктів, загинула низька журналістів. У 2003 році під час обстрілу Багдаду загинув український репортер Тарас Процюк.
Російсько-українська війна 2014 рік та професія військового кореспондента
300 російських журналістів були нагородженні президентом Росії Володимиром Путіним, за участь у подіях, що призвели до анексії Криму. В ході боїв на Донбасі загинули італієць Андреа Роччелі, російські журналісти ВДТРК Ігор Корнелюк та Андрій Волошин, оператор Першого каналу Анатолій Клян, фотокореспондент інформагенції "Росія сьогодні" Андрій Стєнін.
Вказані російські жрналісти приймали активну участь у висвітленні подій Антитерористичної операції, подаючи погляд на події сепаратистів. Відомі знімки кореспондентів з донецькими терористами. Втім після їх загибелі, російська влада звинуватила у цьому Україну.
Широковідомим став інциндент з російським актором Михайлом Пореченковим. 30 жовтня 2014 року було оприлюднено відео «Пореченков у донецькому аеропорту», на якому актор у захисному шоломі з написом PRESS стріляє з багатоповерхівки великокаліберним кулеметом по позиціях українських військових[4].
Перебуваючи в гостях у терористів, актор дав інтерв'ю російському каналу, в якому зізнався на камеру, що вже стріляв так і в 2008 році в Цхінвалі під час російсько-грузинського конфлікту по позиціях грузинських військових. В цьому ж інтерв'ю Пореченков заявив, що відео було постановочним, а патрони — холостими (останнє твердження є брехнею, тому що на відео видно бойові патрони з кулями).31 жовтня 2014 року Слідчим управлінням МВС порушено кримінальне провадження щодо актора по ст. 260 ч.4 КК України. Злочин, що скоїв Михайло Пореченков карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років[5].
Відомі військові кореспонденти
У масовій культурі
- Радянський кінофільм "Ради нескольких строчек" (1985р.) у якому головні герої - жерналісти однієї з фронтових газет.
- Популярна у СРСР "Пісенька військових кореспондентів" (муз. М. Блантер — сл. К. Симонов)
- У романі Бориса Акуніна "Турецький гамбіт", головний герой Анвар-Ефенді маскується під французького військового кореспондента
Див. також
Джерела
Посилання
- ↑ http://alls.in.ua/44753-gajj-yulijj-cezar-lyudina-i-derzhavnijj-diyach.html
- ↑ http://www.evpatori.ru/pervye-voennye-korrespondenty-krymskoj-vojny.html
- ↑ http://kobzar1814.blogspot.com/2011/03/blog-post_31.html
- ↑ http://espreso.tv/news/2014/10/31/sbu_porechenkov_vlashtuvav_quotsafariquot_na_myrnykh_meshkanciv_donecka
- ↑ http://espreso.tv/news/2014/10/31/sbu_porechenkov_vlashtuvav_quotsafariquot_na_myrnykh_meshkanciv_donecka