Німеччина в Першій світовій війні
|
Статтю «Німеччина в Першій світовій війні» створено або суттєво доповнено в рамках конкурсу «Військова справа у Вікіпедії». Від розміру та якості цієї статті станом на 10 грудня 2014 року залежатиме остаточний бал конкурсанта, який її створив чи доповнив. Стаття оцінюватиметься в номінації «Найкращий внесок із написання статей про військову справу у Вікіпедії». |
|
Мета Німеччини
Німецька імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства в континенті. Німеччина хотіла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870-1871 років. Німеччина намагалася розширити сферу свого впливу у країнах на Балканах та Близькому Сході.
Як тільки почалася війна в Європі, Японія оголосила Німеччині ультиматум, щоб вона відвела з японських та китайських вод свої військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови [1].
Стратегічні плани кожної країни у цій війні визначалися її військово-економічним потенціалом, і цілям, які дана країна намагалася досягти. Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти – проти Франції та Росії. Його основна ідея полягала в тому, щоб спочатку розбити Францію.
Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та економічної переваги Німеччини. Але Франція намагалася повернути Ельзас і Лотарингію, і це штовхало її до активних дій.
Німецький флот
Напередодні війни Німеччина приділяла значну увагу створенню великого надводного флоту, який міг би завдати поразки головній морській державі Англії. Але з початком війни німецький флот не зміг протидіяти морській блокаді, встановленій країнами Антанти.
Дії німецького флоту обмежувалися лише Балтійським морем. Тільки незначні сили німецького флоту, що опинилися із початком війни на просторах світового океану завдали деяких турбот союзникам. Так, у Чорному морі німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» під турецьким прапором обстрілювали Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. В Атлантичному і Тихому океані діяли німецькі рейдери, що намагалися порушити морські перевезення між країнами Антанти. На кінець 1914 року після розгрому німецької ескадри в Південній Атлантиці біля Фолклендських островів держави Троїстого союзу опинилися в остаточній морській блокаді.
Свою ефективність у 1914 році показали німецькі підводні човни. Німецька підводна лодка «U-9» за одну атаку біля узбережжя Нідерландів відправила на дно відразу три англійські крейсери.
У лютому 1915 року Німеччина оголосила всі води, що омивають Велику Британію зоною бойових дій і спрямувала сюди підводні човни. 7 травня об’єктом атаки став англійський пасажирський лайнер «Лузитанія» з 1198 пасажирами на борту, з них 124 були американці. Уникаючи конфлікту зі США Німеччина тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке командування віддало наказ не топити пасажирські судна без попередження. На практиці командири підводних човнів цей наказ не виконували.
У травні червні 1916 року між англійським й німецьким флотами відбулася найбільша у війні морська битва. У них з обох сторін взяли участь основні частини флоту. Німецьке командування пішло на прорив морської блокади. Зіткнення з англійським флотом сталося в Північному морі біля берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала розсікти британський флот, щоб розбити його частинами, але сама мало не опинилася відрізаною від своїх баз і поспішно залишила бій. Під час бою англійці втратили 14 кораблів, німці – 11. Повернувшись на бази німецький флот у відкритому морі більше не з’являвся.
В Німеччині знову активізувалися прихильники необмеженої підводної війни. «Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в Англію» - підтримав їх кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн [2]. Німецькими підводними човнами на дно було відправлено більше 2000 суден Антанти. На виклик Німеччини Антанта відповіла розгортанням суднобудування, розробленням ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Загибель американських суден, а особливо американських громадян все більше настроювала громадськість США проти Німеччини.
Військові дії
У німецькому командуванні склалося враження, що перемогу на сході забезпечено і час боротися за противників на заході.
21 лютого 1916 року німецькі війська на ділянці фронту завдовжки 40 кілометрів перейшли в наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Небаченої сили удар спрямувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила вістря оборони французів. За німецьким планом, небезпека втрати цієї ключової позиції примусить французів кинути сюди всі свої сили. Але як тільки німецька піхота піднімалася в атаку, вона наражалася на шалений вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німці спромоглися заглибитися в оборону французів лише на 7 кілометрів. Заволодіти Верденом вони не зуміли.
У розпал битви під Верденом командування німецькими військами було передано переможцям росіян генерал-фельдмаршалу П. фон Гінденбургу та генералу Е. Людендорфу. Нове командування визнало безперспективним подальший наступ на Верден.
Франція очікувала на допомогу від Росії та Англії. 4 червня російська армія під командуванням Олексія Брусилова після потужної артилерійної підготовки прорвала айстро-німецький фронт одразу в чотирьох місцях.
Завдяки вдалому наступу росіяни зайняли більшу частину Галичини й Буковину. Загальні втрати айстро-німецьких військ складали 1,5 мільйонів солдатів, з яких близько 400 000 потрапили в полон.
Росіяни захопили 500 гармат і велику кількість іншого озброєння, втративши при цьому втричі менше особового складу. Німецьке командування поспіхом знімало війська на заході й перекидала їх на схід.
16 серпня 1916 року на боці Антанти виступила Румунія, але була швидко розгромлена й окупована. На сході поряд з Західним і Південно-Західним утворився Румунський фронт.
1 липня французькі та англійські війська почали Битва на Соммі. Шквальний артилерій ний вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. 15 вересня крім піхоти на прорив уперше пішли танки. Англо-французькі війська заглибилися в оборону противника на 5 кілометрів з мінімальними втратами. Проте німецьким військам вдалося стримати натиск, і восени активні бойові дії на річці Соммі припинилися. У грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва.
У 1916 році Верденська битва загинули до мільйона німецьких та французьких солдатів та офіцерів. На річці Соммі обидві сторони втратили понад 1,3 мільйони вояків.
Після битв у 1916 році німецька армія скоротилася на 1 000 000 солдатів, яким ні ким було замінити.
В грудні 1916 року Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир, сподіваючись залишити за собою завойовані території. Країни Антанти цю пропозицію відхилили. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про одночасний наступ у 1917 році на всіх європейських фронтах.
У 1917 році німецьке командування віддало перевагу оборонній тактиці, Антанта – наступальній.
Життя населення
У Німеччини, яка традиційно ввозила продовольчі товари, через блокаду склалося дуже скрутне становище. Уряд був змушений заборонити відгодівлю худоби зерном і картоплею, вводилися різноманітні замінювачі продуктів – ерзаци. Система державного контролю над виробництвом і споживанням набула в країні досить жорсткого вигляду.
Рівень життя воюючих країн різко впав. У Німеччині до 1917 року наповнення продуктових карток навіть не задовольняло фізіологічних потреб. У зиму 1916 – 1917 років в країні почався голод, жертвами якого стали півмільйони чоловік. Труднощі війни призвели до великої смертності серед цивільного населення.
Кінець війни
Див.: Берестейський мир
В результаті більшовицького перевороту 7 листопада 1917 року стрімко змінився політичний курс Росії. 15 грудня більшовики уклали перемир’я з айстро-німецьким командуванням. 9 лютого 1918 року Українська Народна Республіка уклала мир з країнами Четверного блоку. 3 березня 1918 року між Німеччиною та радянською Росією було підписано Берестейський мир. У результаті цього миру Німеччина отримала контроль над значною територією (Україна, Польща, Білорусь, Прибалтика, Фінляндія, Закавказзя. В урядових колах Німеччини почали визрівати плани створення могутньої імперії, яка б об’єднала країни Центральної, Північної, Східної та Південно-Східної Європи.
Німецькі війська перекидалися на захід, щоб здобути остаточну перемогу над англійцями і французами до прибуття на фронт американських військ. Від кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. Втративши сотні тисяч солдатів німці перейшли річку Марну і наблизилися до Парижу. Париж обстрілювали з далекобійних гармат та бомбардували з допомогою авіації. Але в Німеччині було вичерпано людські ресурси. Солдати неохоче корилися наказам командирів. 18 липня союзники рушили в наступ та відкинули німців від Марни.
8 серпня військами союзників було завдано остаточного удару по німцям біля міста Ам’єна, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій. Командувач німецької армії генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператорові Вільгельму II про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.
29 вересня під натиском військ Антанти капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина та Туреччина.
Революція та її наслідки
Див.: Листопадова революція
В Німеччині наростали масові протести проти уряду. У квітні 1917 року на військових заводах страйкували 300 000 робітників. У серпні відбулися заворушення серед матросів військового флоту.
Німецьке верховне командування оцінивши ситуацію в ультимативній формі поставило вимогу імператорові припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до президента США з проханням про перемир’я та укладання миру. Вільсон погодився розпочати переговори за умови відведення німецьких військ із зайнятих територій та зречення кайзера.
У жовтні конференція лівих соціал-демократів висунула програму з вимогою повалення монархії, припинення війни, проголошення демократичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції.
3 листопада в місті Кілі повстали військові моряки, які були обурені спробою командування кинути їх в останній бій з англійським флотом. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині раду. У Берліні на боротьбу піднялися робітники.
6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцбергером під білим прапором перетнула лінію фронту. Даля залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп’єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша.
Але революційна хвилі не вщухала, і 9 листопада почався загальний страйк солдатів та робітників у Берліні. Повсталі захопили важливі стратегічні пункти столиці. Канцлер Макс Беденський оголосив про зречення кайзера. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори велися від імені нового уряду. Протягом двох тижнів німці повинні були евакувати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії. Крім того вони мали скасувати Брест-Литовський договір, передати все озброєння переможцям та відпустити на батьківщину полоненних. Водночас союзне командування погодилося тимчасово залишити німецькі війська в Україні та Прибалтиці, щоб запобігти встановленню над ним контролю більшовиків. Термін перемиря становив 36 днів.
На світанку 11 листопада 1918 року Німеччина підписала Комп’єнське перемир’я. Об 11-й годині ранку було дано наказ припинити вогонь. Ліві соціал-демократи на солі з Лібкнехтом вимагали проголосити країну соціалістичною республікою, передати владу в руки Рад і виключити зі складу уряду представників буржуазії [3].
В результаті революції розпочався процес реорганізації і перебудови політичних партій: виникли німецька національна народна партія, Демократична партія, Християнсько-демократична партія та інші. Профспілки добилися підписання угоди з підприємцями, згідно з якою узаконювалися профспілки, створювалися фабзавкоми, запроваджувався 8-годинний робочий день. Загальнонімецький з’їзд у грудні 1918 року прийняв рішення про проведення виборів до Національних зборів. Після передачі їм верховної влади в країні повинна була призупинитись діяльність рад.
Проти такого розвитку подій рішуче виступили сили соціал-демократії, які реорганізували свою групу «Спартак» у «Союз Спартак» і розпочали підготовку до створення комуністичної партії. Відбувся Установчий з’їзд Комуністичної партії Німеччини. Програма КПН проголошувала завдання здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату. Молода компартія виступила за бойкот виборів до національних зборів, відмовилась від роботи у профспілках, вважаючи їх реформістськими. В країні розпочалася боротьба радикальних, центральних і реакційних сил. Були придушені революційні виступи робітників у ряду міст, заарештовані та убиті вожді компартії Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Компартія перейшла на нелегальне становище. Вибори до Національних зборів не дали переваги жодній політичній партії. У квітні 1919 року праві та незалежні соціал-демократи проголосили у Баварії соціалістичну республіку. Новий уряд, очолюваний комуністами розпочав націоналізацію банків, встановив систему розподілу продовольства, створив Червону армію. Разом з тим уряд не конфіскував землі поміщиків, залишив фабрично-заводські комітети, обрані ще до революції. Радикальні дії радянської влади в Баварії викликали протидію з боку центральної влади, і 1 травня радянську республіку в Баварії було повалено.
У липні 1919 року Національні збори в Німеччині схвалили Веймарську конституцію, згідно якої країна проголошувалась парламентською республікою.
Наслідки війни
Війна завдала Німеччині величезних матеріальних втрат. Державний борг в результаті війни збільшився в 32 рази з 5 до 160 мільярдів марок. Спостерігалося зниження сільськогосподарського виробництва. До кінця війни валові збори пшениці зменшилися на 45%, а збори вівся зменшились в 2 рази. У 1914 році життєвий рівень робочих знизився на 20%. У 1916 році вартість продуктів харчування подвоїлася. У промисловості збільшилось число робочих жінок на 770 000 чоловік, а до кінця війни чисельність робочих жінок у промисловості склала 30% від загальної чисельності робітників. Економічні втрати для Німеччини були великими. За результатами Версальського договору Англії, Франції, Бельгії переходили колоніальні володіння Німеччини. Німеччина втратила 13% населення. Німеччина віддала Франції Ельзас і Лотарингію, а також на 15 років Саарський вугільний басейн. Німеччина втратила 75% видобутку руди, 43,8% виплавки чавуну, 35% виробництва сталі, 29% видобутку вугілля, 50% виплавки цинку і свинцю [4]. Національне багатство Німеччини скоротилося на 49,7%. Країнам переможцям Німеччина повинна була виплачувати контрибуцію. На 2 років вона повинна була виплатити 20 мільярдів марок як аванс. Допускалися платежі товарами. Було конфісковано 5 000 паровозів, 150 000 вагонів, велика кількість сільськогосподарських машин, 40 000 молочних корів.
Німеччина також мала постачати будівельні матеріали, хімікати та молочну худобу [5].