Космополітизм: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
NickK (обговорення | внесок) м виправлення підміни джерел, правопис |
||
Рядок 2:
'''Космополіти́зм''' (від давньогрецької κοσμοπολίτης — космополіт, людина світу) — [[ідеологія]], яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.
Поняття космополітизм визначене [[Діоген]]ом (за іншими даними, слово космополіт вперше вжито [[Геракліт]]ом), відштовхуючись від [[Космос]]у, універсальності, полісу. У релігійній думці ідеї космополітизму розвинули Св. Павло (еклесія) та Бл.
Космополітизм — це співіснування та взаємодія численних ідентичностей і почуття приналежності до світового громадянства за рамками націй, не будучи ними скутим. Не плутати з ''метисажем'', що є змішанням різних культур.
Такі мислителі, як
За свідченням Діогена Лаертія термін «космополітизм» вперше використав Діоген Синопський. Плутарх вважав, що це зробив Зенон із Кітіона. Епіктет доводив, що автором слова «космополітизм» був Сократ, який заявляв: «Я не афінянин чи коринфянин, я космополіт». У різні часи поняття «космополітизм» мало різний зміст. Утворення різноплемінної імперії Олександра Македонського зумовило появу різних за змістом космополітичних світоглядів. Космополітизм кініків виявляв негативне ставлення до міста-поліса. Стоїки в космополітичному ідеалі шукали суспільну форму, яка зробила б можливим життя кожної людини за єдиним всесвітнім законом. Космополітичні ідеї кіренаїків виражалися у вислові «ubi bene, ibi patria» («Де добре, там і вітчизна»). За Середньовіччя носієм космополітичних тенденцій була католицька церква.
Рядок 26:
== Джерела ==
* ''Кристева, Юлія''. Самі собі чужі. — К.: «Основи», 2004.▼
== Література ==
*Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х. : Право, 2015
*[http://esu.com.ua/search_articles.php?id=3862 КОСМОПОЛІТИЗМ] //[[ЕСУ]]
▲* ''Кристева, Юлія''. Самі собі чужі. — К.: «Основи», 2004.
{{cult-stub}}
|