Вікіпедія

Спач (в'язниця)

В'язниця Спач (алб. Burgu i Spaçit) — в'язниця в Албанії, яка існувала з 1968 по 1991 роки в північній частині Народної Соціалістичної Республіки Албанії і названа на честь села Спач у муніципалітеті Мірдіта. Ув'язнені в цій в'язниці займалися виправними роботами на шахтах. Ця в'язниця була однією з найбільш сумно відомих в'язниць країн ОВД[джерело?], куди відправлялися не тільки звичайні карні злочинці, але і політичні опоненти комуністичної влади Албанії[1]. З жовтня 2015 року в'язниця входить в список Всесвітнього фонду пам'яток[2]. Громадські і політичні діячі визнали цей заклад символом терору[3] і комуністичної диктатури в Албанії[4][5].

Спач
Головна будівля в'язниці в 2018 році
Географічні координати41°53′57″ пн. ш. 20°02′46″ сх. д. / 41.899166666667° пн. ш. 20.046111111111° сх. д. / 41.899166666667; 20.046111111111
Дата відкриття1968
Керуюча організаціяНародна Соціалістична Республіка Албанія
Країна Албанія
РегіонЛежа
Mirditë municipalityd

Історія

ред.

Перші будівельні роботи в селі Спач почалися в 1954 році[6]. Відкриття в'язниці відбулося в 1968 році[7]: Вона увійшла в систему в'язниць, яку Енвер Ходжа цілком і повністю скопіював з ГуЛАГу. До складу в'язниці входили камери для ув'язнених в яких влітку було спекотно, а взимку холодно; окремо стоять ізолятори, їдальня, адміністративна будівля та приміщення для несення вахти. У трудовому таборі працювали 1400 осіб при наявності місць для 400 ув'язнених. Вони займалися щодня багатогодинними важкими роботами в шкідливих умовах з поганою вентиляцією і нестачею повітря. До тунелю вів міст[8][9][10]. З більшістю в'язнями погано поводилися, одні були вбиті охороною, другі померли від виснаження, треті захворіли під час роботи і померли. Їм не надавалася належна медична допомога, харчування було також огидним[4]. За словами Зефа Симоні, якого тримали 12 років у в'язниці в таких умовах, які були не краще умов концтабору Маутхаузен[11][12].

В травні 1973 року ув'язнені підняли бунт: перший антикомуністичний виступ в Албанії. Вони підняли прапор Албанії без п'ятикутної зірки[8][13][14]. Війська спеціального призначення протягом трьох днів відновили контроль над в'язницею. Четверо осіб були розстріляні, ще близько 100 отримали великі тюремні терміни[15]. У травні 1985 року сталося друге повстання проти поганих умов утримання і насильства охоронців. Спецназ МВС прибув на вертольоті в в'язницю: трьох в'язнів розстріляли, багатьом збільшили тюремні терміни. Деякі ув'язнені були забиті до смерті охороною та працівниками албанської спецслужби Сігурімі за антиурядові висловлювання[10].

В'язниця була закрита в 1991 році після зміни влади в Албанії[4].

Сучасний стан

ред.

Після 1995 року в'язниця була повністю занедбана і поступово прийшла у запустіння. Залізо і інший метал був демонтований і проданий[8][16]. Колишня в'язниця Спач зараз відома як пам'ятник культури другої категорії[9]. Існують кілька планів від міжнародних організацій та колишніх політв'язнів у перетворення в'язниці в меморіал або музей[17][18][19]. У 2015 році нью-йоркська організація World Monument Fund включила в'язницю до 50 пам'яток, що перебувають під загрозою зникнення[20]. Однак всупереч статусу, на території в'язниці тривають роботи в шахтах[8]. Турецька компанія планує розробляти і далі друге за величиною родовище міді в Албанії[21].

Відомі в'язні

ред.
  • Симон Юбані (1927-2011), католицький священик, що сидів у в'язниці з 1964 по 1989 роки, в тому числі в Спачі[14]
  • Осман Казазі (1917-1999), відсидів 42 роки, в тому числі в Спачі[22][23]
  • Фатос Лубоня (нар. 1951), письменник і дисидент, сидів у в'язниці з 1974 по 1991 роки, в тому числі 11 років в Спачі[24]
  • Спартак Нгьела (нар. 1948), юрист і політик, сидів у в'язниці з 1979 по 1990 роки, в тому числі в Спачі[22]
  • Зеф Пллумі (1924-1997), католицький священик, що сидів у в'язниці з 1967 по 1989 роки, в тому числі в Спачі
  • Башким Шеху (нар. 1955), письменник, син Мехмехта Шеху, сидів у в'язниці з 1981 по 1989 роки, в тому числі в Спачі[17]
  • Ернест Симоні (нар. 1928), католицький кардинал, сидів у в'язниці з 1963 по 1981 роки, у тому числі 10 років в Спачі[25]
  • Зеф Симоні (1928-2009), католицький єпископ, сидів у в'язниці з 1967 по 1979 роки[11]
  • Макс Вело (нар. 1935), художник і письменник, сидів у в'язниці з 1978 по 1986 роки

Примітки

ред.
  1. ↑ Тюрьма в Албании добавлена в список Всемирного фонда памятников [Архівовано 24 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Thomas Roser (8 серпня 2013). Albanien: Wo man für Klagen über das Essen zehn Jahre Haft erhielt (нім.). Die Presse. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  3. ↑ Vilma Filaj-Ballvora, Johan von Mirbach (13 серпня 2013). Albanien: Aufarbeitung der kommunistischen Vergangenheit (нім.). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  4. ↑ а б в Graf, 2003.
  5. ↑ Ambassador Lu’s Reflections on Spaç Prison (англ.). Cultural Heritage without Borders. 3 листопада 2015. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2017. [Архівовано 2019-05-24 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Albania Tete Mining. Spac Copper Project Feasibility Study Results (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 24 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  7. ↑ Spaç Prison, World Monuments Fund, архів оригіналу за 24 травня 2019, процитовано 13 квітня 2017
  8. ↑ а б в г Vincent W.J. van Gerven Oei (9 жовтня 2015). Vincent W.J. van Gerven Oei visits Spac (англ.). Berfrois. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 13 квітня 2017.
  9. ↑ а б Muzeu i Memories (англ.). Архів оригіналу за 8 червня 2017. Процитовано 12 квітня 2017.
  10. ↑ а б Niegelhell, Ponisch, 2001.
  11. ↑ а б Weihbischof Zef Simoni, ein wandelnder Märtyrer, pilgert zum Papst (нім.). Nachrichtendienst Östliche Kirchen. 23 вересня 2005. Архів оригіналу за 10 жовтня 2007. Процитовано 13 квітня 2017.
  12. ↑ Albanian Bishop Recalls an Era of Agonies (англ.). Zenit. 27 вересня 2005. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 27-04-13.
  13. ↑ Gazeta Shqip. Burgu i Spaçit, nis projekti i kthimit në muze (алб.). Info Arkiva. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 12 квітня 2017. [Архівовано 2019-05-24 у Wayback Machine.]
  14. ↑ а б „Spaç 1985, bisedat e të burgosurve për krijimin e Partisë Demokratike“. Vdekja e Enverit, si e rrahën Dom Simonin në Spaç (алб.). Panorama. 27 жовтня 2014. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  15. ↑ Musta, 2005, с. 44.
  16. ↑ Besar Likmeta (15 лютого 2013). Thieves Plunder Historic Albanian Labour Camp (англ.). Balkan Insight. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  17. ↑ а б Valeria Dedaj (13 січня 2016). Spaçi i ditëve tona pasqyron tranzicionin dhe rrënimin gradual (алб.). Shekulli. Архів оригіналу за 23 квітня 2017. Процитовано 8 травня 2017. [Архівовано 2017-04-23 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Burgu i Spacit: zbardhet projekti që i kthen imazhin e viteve ‘70-‘80 [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] (алб.)
  19. ↑ AP (19 червня 2016). Albania's broken men fear prison horrors will be forgotten (англ.). Mail Online. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 13 квітня 2017.
  20. ↑ 2016 World Monuments Watch (PDF) (англ.). World Monuments Fund. Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2020. Процитовано 12 квітня 2017.
  21. ↑ Albania (англ.). Tete Mining. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 12 квітня 2017.
  22. ↑ а б Ndue Dedaj (29 березня 2017). Burgu i Spaçit, apo „Shtëpia e Gjetheve“? (алб.). Panorama. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  23. ↑ Zaimra Kazazi (8 жовтня 2009). Shembet pa asnjë urdhër shtëpia e Mandelës shqiptare, Osman Kazazit (алб.).[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
  24. ↑ Izaura Ndoj. Spaci, deshmia e gjalle e vuajtjeve te Fatos Lubonjes (алб.). Info Arkiv. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 24 травня 2019. [Архівовано 2019-05-24 у Wayback Machine.]
  25. ↑ The Cardinals of the Holy Roman Church (англ.). Biographical Dictionary. Pope Francis (2013-). 19 листопада 2016. Архів оригіналу за 18 вересня 2018. Процитовано 13 квітня 2017. [Архівовано 2018-09-18 у Archive.is]

Література

ред.
  • Marianne Graf. Spaç – es war die Hölle // Albanien nördlich des Shkumbin. — Gnas: Herbert Weishaupt Verlag, 2003. — ISBN 978-3-7059-0166-7.
  • Fatos Lubonja. Second Sentence: Inside the Albanian Gulag. — London: I.B. Tauris, 2009. — ISBN 978-1-84511-924-9.
  • Agim Musta. Burgu minierë i Spaçit, Mirditë // Burgjet e diktaturës komuniste në Republikën e Shqipërisë. — Tirana: Mirgeeralb, 2005.
  • Anita Niegelhell, Gabriele Ponisch. Wir sind immer im Feuer. Berichte ehemaliger politischer Gefangener im kommunistischen Albanien. — Wien: Böhlau, 2001. — Т. Band 2. — (Zur Kunde Südosteuropas. Albanologische Studien). — ISBN 978-3-205-99290-5.
  • Maks Velo. Albanie utopie. Huis clos dans les Balkans. — Éditions Autrement, 1996. — 18 листопада.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спач_(в%27язниця)&oldid=43859386