Відкрити головне меню

Союз українських фашистів

Символ СУФ — поєднання свастики з гербом УНР.

Сою́з украї́нських фаши́стів (СУФ) — націоналістична організація, створена українськими емігрантами в 1924 р. у Чехословаччинi пiд керiвництвом Петра Кожевниківа і Леоніда Костаріва[1].

Зміст

IсторiяРедагувати

Один iз організаторiв «Союзу Українських Фашистів» — Петро Кожевників захоплювався фашистським рухом в Iталії i зустрічався з Муссоліні, який підписав i подарував йому свою світлину[2].

12 листопада 1925 року на з'їздi у Празі «Союз Українських Фашистів» став співзасновником «Леґії Українських Націоналістів» (ЛУН) разом з представниками «Українського Національного Об'єднання» та «Союзу Визволення України». Микола Сціборський був обраний головою ЛУН[3]. Леонід Костарів представляв «Союз Українських Фашистів» на установчих зборах ЛУН. У 1928 році вiн став політичним референтом Центрального Комітету ЛУН.[4]

У січні 1928 р. Петро Кожевників і Леонід Костарів були обранi членами «Провіду Українських Націоналістів» (ПУН), де проводили ідею використання досвіду італійського фашизму для розробки програми та ідеології українського націоналістичного руху. Однакож, перемогли аргументи Миколи Сціборського, який запропонував будувати ідеологію і програму українського націоналізму на державницькій традиції та українській духовності. В січні 1929 року Петро Кожевників і Леонід Костарів брали участь в Першому (Установчому) Конгресі Українських Націоналістів (ОУН), на якому обговорювались ідеологічні, програмні та статутні основи ОУН.[5]

Кожевників у листопаді 1929 року і Костарів на початку 1933 року були виключені з рядів ПУН і ОУН за підозрою у співпраці з чужими розвідками, згодом з'ясувалося, що Кожевників працював на німецьку розвідку, а Костарів — на російську (крім того, останній був звинувачений у невідповідності «моральним прикметам» члена ОУН і в інтриґах проти інших членів ПУН).[5][6]

Науковий аналiзРедагувати

В наукових iнтерпретацiях «Союз Українських Фашистів» характеризується як «одна з органiзацiй-передвiсникiв ОУН»[1]. Щодо використання цього факту для отожнювання ОУН з iталiйським фашизмом чи нiмецьким нацiонал-соцiалiзмом, робиться висновок, що:

« Визнаючи очевидний факт, що ОУН мала багато спiльного з iталiйським фашизмом та нiмецьким нацiонал-соцiалiзмом в свiтоглядi, iдеологiї i, часом, у полiтичнiй практицi, цю органiзацiю не можна зараховувати анi до фашизму, анi до нацiонал-соцiалiзму (якi, зрештою, були самостiйними iсторичними явищами), отожнювати їх[1]:460. »

Iсторик української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький зазначив, що

« Найближчих родичів українського націоналізму слід шукати не так у німецькому нацизмі чи італійському фашизмі – продуктах індустріальних і урбанізованих громадянств, як скорше серед партій того типу в аграрних, економічно відсталих народів Східної Європи: хорватські усташі, румунська Залізна Гвардія, словацькі глінківці, польський ОНР (Oboz Narodowo-Radykalny) тощо. Український націоналізм був явищем генетично самостійним, хоч у своєму розвитку він зазнав безперечних впливів з боку відповідних чужоземних зразків[7]. »

Олександр Зайцев, завідувач кафедри історії України Українського католицького університету, пiдкреслив, що на початку 1920-х рокiв німецький націонал-соціалізм «був у пелюшках» і не був спроможний впливати на iдеологiчне формування українського нацiоналiзму, i що ідеологія ОУН в порiвняннi з ідеологію італійського фашизму мала багато відмінностей, а провiдники ОУН — «не визнавали себе продовжувачами традиції італійського фашизму»[8]. У доповiдi на iталійсько-українськiй конференції «Італійсько-українські зв'язки: історія та сучасність», що вiдбулася у Львовi 16 грудня 2011 року, Олександр Зайцев зазначив, що

« ...концепція, згідно з якою ідеологія і практика ОУН були фашистськими за своєю природою, має певні підстави, особливо в рамках історії ідей. Однак я більше схиляюся до аргументів Онацького і офіційної позиції ОУН: націоналізм бездержавної нації не може бути повноцінним фашизмом. Тому ідеологію і практику таких рухів як ОУН, хорватська «Усташі» та деяких інших доцільніше виділити в окремий тип революційного інтегрального націоналізму бездержавних націй, який, на жаль, не має усталеної назви (у деяких своїх працях я умовно називаю цей тип «усташизмом»). Український інтегральний націоналізм міг наслідувати окремі риси фашизму, але, як національно-визвольний рух, мав суттєво інші завдання і пріоритети.[9] »

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в ОУН, iталiйський фашизм та нiмецький нацiонал-соцiалiзм / Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С. В. Кульчицький (відповідальний редактор). — Київ: Наукова думка, 2005. — С. 457.
  2. Пехів В. Б. Італійський вектор зовнішньої політики ОУН // Держава та армія. — Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2008. — С. 136—140.
  3. Артюшенко Ю. Леґія Українських Націоналістів // Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974.
  4. Панченко, В. Г. Концепція промислового розвитку України на сторінках часопису «Розбудова нації» // Інститут суспільних досліджень. — 2009. Архiв
  5. а б Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Перший том: 1929—1939. — Мюнхен—Лондон—Нью-Йорк: Українське видавництво, 1968.
  6. Інженер Леонід Костарев і Петро Кожевників / Мудрик С. М. (С. Мечник). Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіалізму. Українське Видавництво, Мюнхен, 1981. / Літературне місто — Українська гуманітарна онлайн-бібліотека.
  7. Лисяк- Рудницький І. Націоналізм // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К., 1994. – Т.2. – С. 251–252.
  8. Олександр Зайцев. «Союз українських фашистів не був фашистською організацією» // Gazeta.ua. — 2013 — 17 жовтня.
  9. Олександр Зайцев. «Український націоналізм та італійський фашизм (1922-1939)» / Iталійсько-українська конференція «Італійсько-українські зв’язки: історія та сучасність» - «Rapporti Italia - Ucraina: storia e modernità». Львів, 16 грудня, 2011 р.

ДжерелаРедагувати