Софія Йованович (серб. Софија Јовановић; 1895, Белград — 1979, там же) — доброволиця збройних сил Королівства Сербії в обох Балканських війнах та в Першій світовій. Мала звання наредника (сержанта), нагороджена 13 орденами і медалями.

Софія Йованович
серб. Софија Јовановић
Sofija-Jovanović.jpg
Народження 1895
Белград, Королівство Сербія або Князівство Сербія
Смерть 1979
Белград, СФРЮ або СФРЮ
Поховання Новий цвинтар
Країна Flag of Serbia (1882–1918).svg Королівство Сербія
Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство Югославія
Член Narodna Odbranad
Війни / битви Битва на Дрині, Битва біля Колубаре, Q16084469? і Салонікський фронт
CMNS: Софія Йованович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народилася у сім'ї м'ясника Йовановича у Белграді на Душановій вулиці. Мала кількох сестер, але батько шкодував, що не мав синів. Школу закінчила в 1912 році, коли почалася Перша Балканська війна[1]. Йованович з'явилася до представників Народної оборони доброволицею. Представники комісії запропонували Софії відмовитися від служби або хоча б стати медсестрою, але вона наполягала, що хоче вбивати турків. Зрештою, комісія, куди входили аптекар Карич, капітан Воїслав Танкосич і майор Мілан Васич (відомий на прізвисько «Гірський цар»), дала добро[2].

Софія Йованович стала однією з перших жінок в сербській армії[1]. Вона пройшла навчання в містах Прокупле і Враньска-Лазня, а її бойове хрещення відбулося на Црне-Чуке і Веле-Чолі. Йованович займалася вилазками за лінію фронту, організацією диверсій і раптових нападів. Її удостоїли багатьох нагород, а французькі репортери назвали її «сербською Жанною д'Арк»[3][4]. У паризькому Le Petit Journal у 1912 році з'явилася її світлина на обкладинці. Після завершення Другої Балканської війни Йованович вирушила працювати чиновничцею дирекції залізниць.

З початком Першої світової повернулася до армії. В ніч з 28 на 29 липня 1914 року прийняла перший бій за Белград, відбивши атаку австрійців. У складі Сремського добровольчого загону командувала першою групою сербських бійців, які перейшли через Саву до Срему, щоб вивідати позиції супротивника і перерізати телефонну лінію до Земун. З Йованович в атаку пішли Мирослав Голубович, Предраг Караклаїч, Павла Арсенич і Миливоє Лазаревич. Вони взяли два сербських прапори і поставили їх на вишки, потім забрали зброю з боєприпасами і повернулися до Белграду[5].

Йованович брала участь у боях на Дрині і Колубаре. В жовтні 1915 року після початку наступу Німецької імперії на Сербію брала участь в боях за Белград, обороняючи простір від Ади-Циганлії до Дорчола під командуванням майора Драгутина Гавриловича, після чого відступила з сербською армією до Албанії і брала участь у прориві Салонікського фронту, а також звільненні Белграда. Під час одного з боїв була поранена, пережила ампутацію стопи і отримала інвалідність. Всього за війну вона отримала 13 нагород[1].

У повоєнні роки Йованович пошлюбила товариша по службі Тихомира Крсмановича і на людях практично не з'являлася.

Померла в 1979 році, похована на Новому кладовищі Белграда з військовими почестями[6]. Правнучка Софії, акторка і режисерка Саня Крсманович-Тасич, написала про прабабусю п'єсу «Свідки хліба і крові» (серб. Приче хлеба и крви).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати