Софія Йованович
Софія Йованович (серб. Софија Јовановић; 1895, Белград — 1979, там же) — доброволиця збройних сил Королівства Сербії в обох Балканських війнах та в Першій світовій. Мала звання наредника (сержанта), нагороджена 13 орденами і медалями.
| Софія Йованович | |
|---|---|
| серб. Софија Јовановић | |
 | |
| Народження | 1895 Белград, Королівство Сербія або Князівство Сербія |
| Смерть | 1979 Белград, СФРЮ або СФРЮ |
| Поховання | Новий цвинтар |
| Країна | .svg){kind=small} Королівство Сербія.svg){kind=small} Королівство Югославія |
| Член | Narodna Odbranad |
| Звання | сержант |
| Війни / битви | Битва на Дрині, Битва біля Колубаре, Q16084469? і Салонікський фронт |
 Софія Йованович у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Народилася у сім'ї м'ясника Йовановича у Белграді на Душановій вулиці. Мала кількох сестер, але батько шкодував, що не мав синів. Школу закінчила в 1912 році, коли почалася Перша Балканська війна[1]. Йованович з'явилася до представників Народної оборони доброволицею. Представники комісії запропонували Софії відмовитися від служби або хоча б стати медсестрою, але вона наполягала, що хоче вбивати турків. Зрештою, комісія, куди входили аптекар Карич, капітан Воїслав Танкосич і майор Мілан Васич (відомий на прізвисько «Гірський цар»), дала добро[2].
Софія Йованович стала однією з перших жінок в сербській армії[1]. Вона пройшла навчання в містах Прокупле і Враньска-Лазня, а її бойове хрещення відбулося на Црне-Чуке і Веле-Чолі. Йованович займалася вилазками за лінію фронту, організацією диверсій і раптових нападів. Її удостоїли багатьох нагород, а французькі репортери назвали її «сербською Жанною д'Арк»[3][4]. У паризькому Le Petit Journal у 1912 році з'явилася її світлина на обкладинці. Після завершення Другої Балканської війни Йованович вирушила працювати чиновничцею дирекції залізниць.
З початком Першої світової повернулася до армії. В ніч з 28 на 29 липня 1914 року прийняла перший бій за Белград, відбивши атаку австрійців. У складі Сремського добровольчого загону командувала першою групою сербських бійців, які перейшли через Саву до Срему, щоб вивідати позиції супротивника і перерізати телефонну лінію до Земун. З Йованович в атаку пішли Мирослав Голубович, Предраг Караклаїч, Павла Арсенич і Миливоє Лазаревич. Вони взяли два сербських прапори і поставили їх на вишки, потім забрали зброю з боєприпасами і повернулися до Белграду[5].
Йованович брала участь у боях на Дрині і Колубаре. В жовтні 1915 року після початку наступу Німецької імперії на Сербію брала участь в боях за Белград, обороняючи простір від Ади-Циганлії до Дорчола під командуванням майора Драгутина Гавриловича, після чого відступила з сербською армією до Албанії і брала участь у прориві Салонікського фронту, а також звільненні Белграда. Під час одного з боїв була поранена, пережила ампутацію стопи і отримала інвалідність. Всього за війну вона отримала 13 нагород[1].
У повоєнні роки Йованович пошлюбила товариша по службі Тихомира Крсмановича і на людях практично не з'являлася.
Померла в 1979 році, похована на Новому кладовищі Белграда з військовими почестями[6]. Правнучка Софії, акторка і режисерка Саня Крсманович-Тасич, написала про прабабусю п'єсу «Свідки хліба і крові» (серб. Приче хлеба и крви).
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в Наша Јованка Орлеанка («Вечерње новини», 4. јун 2014)
- ↑ Антоније Ђурић «Дружині солунци говірці» 2014
- ↑ Mihailo B. Pavlović (1988). Francuzi o Srbima i Srbiji. Narodna knjiga. ISBN 978-86-331-0101-1.
- ↑ Enrico Mercatali (1912). Tripoli-Cirenaica: note descrittive, illustrates, dei paesi, dei costumi, della storia libica, alternate con le cronache della guerra Italo-Turca e della conquista della Libia, seguite della rassegna della guerra Balcanica. Sonzogno. с. 957.
- ↑ Српске Амазонці Великог рата (1914—1918) — Скромне дамі гвозденог срца
- ↑ Політика: Сестрі по оружју причају про бесмислу