Бочкарьова Марія Леонтіївна

Марія Леонтіївна Бочкарьова (уроджена Фролкова; липень 1889, село Нікольське, Новгородська губернія[4] — 16 травня 1920, Красноярськ) — одна з перших російських жінок-офіцерів (присвоєно під час революції 1917 року), поручник. (Першою нерідко помилково вважається «кавалерист-дівиця» Надія Дурова[5], яка брала участь у Франко-російській війні.)

Бочкарьова Марія Леонтіївна
рос. Мария Леонтьевна Бочкарёва
Bochkareva Maria LOC ggbain 26866.jpg
Народження липень 1889[1][2][…]
Новгородська губернія, Російська імперія
Смерть 16 травня 1920(1920-05-16) (30 років)
Красноярськ, Єнісейська губернія, Російська СФРР
вогнепальне поранення
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Звання поручник
Війни / битви Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
CMNS: Бочкарьова Марія Леонтіївна у Вікісховищі

Бочкарьова створила перший в історії російської армії жіночий батальйон. Кавалер Георгіївського хреста[6].

БіографіяРедагувати

 
Марія Бочкарьова, 1917 рік
 
Фотографія М. Бочкарьової з книги Д. Томпсона «Росія в крові». 1918 р.

У липні 1889 року у селян села Нікольське Кирилівського повіту Новгородської губернії Леонтія Семеновича і Ольги Елеазаровни Фролкових[7] народилася третя дитина — дочка Маруся. Незабаром сім'я, рятуючись від злиднів, перебралася в Сибір, де уряд обіцяв переселенцям великі земельні наділи і фінансову підтримку. Але, судячи з усього, втекти від бідності і тут не вдалося.

У п'ятнадцятирічному віці Марію видали заміж. У книзі Воскресенської церкви зберігся запис від 22 січня 1905 року: «Першим шлюбом Афанасій Сергійович Бочкарьов, 23 років, православного віросповідання, що проживає в Томській губернії, Томському повіті Семилуцької волості села Велике Кусково взяв в дружини дівчину Марію Леонтіївну Фролкову, православного віросповідання…» Влаштувалися вони в Томську, на Горшковському провулку. Подружнє життя майже відразу не заладилося, і Бочкарьова без жалю розлучилася з п'яницею-чоловіком.

Марія пішла від нього до м'ясника, єврея Якова Гершевича Бука. У травні 1912 Бук був заарештований за звинуваченням у розбійних нападах і відправлений відбувати покарання в Якутськ. Бочкарьова пішки пішла за ним у Східний Сибір, де вони для прикриття відкрили м'ясну лавку, хоча на ділі Бук промишляв у банді хунхузів. Незабаром на слід банди вийшла поліція, і Бука перевели на поселення в тайгове селище Амгу.

Хоча Бочкарьова знову пішла за чоловіком, він запив і став займатися рукоприкладством. В цей час вибухнула Перша світова війна. Бочкарьова вирішила вступити до лав діючої армії і, розлучившись з Яковом Буком, прибула в Томськ. Записати жінку в 24-й резервний батальйон військові відмовились і порадили їй йти на фронт сестрою милосердя. Тоді Бочкарьова відправила телеграму царю, на яку несподівано надійшла позитивна відповідь. Так вона потрапила на фронт.

Спочатку жінка в погонах викликала глузування і докучання товаришів по службі, однак її хоробрість в бою принесла їй загальну повагу, Георгіївський хрест і три медалі. У ті роки за нею закріпилося прізвисько «Яшка», в пам'ять про її горезвісного супутника життя. Після двох поранень і незліченних боїв Бочкарьовій було підвищення у старші унтер-офіцери.

Георгіївська медаль 4 ст. № 656471, 28-й піхотний Полоцький полк, доброволець Бочкарьова Марія Леонтіївна:

«У боях з 5 березня 1916 р. у с. Занароч Бочкарьова протягом 2-х тижнів працювала невпинно на полі битви, надаючи допомогу пораненим, часто під сильним стрілецьким і артилерійським вогнем противника, подавала нижнім чинам приклад доблесті і беззастережного виконання обов'язку, тягнучи їх уперед в небезпечній обстановці. Під час атаки 18 березня 1916 р. у с. Близніки винесла зі сфери згубного вогню важко пораненого офіцера 14-ї роти прапорщика Гришанова» (ст. 145 п. 7, наказ 2 армії № 463 від 6.06.1916).

В 1917 році Керенський звернувся до Бочкарьової з проханням про організацію «жіночого батальйону смерті»; до участі в патріотичному проекті були залучені його дружина і петербурзькі інститутки, загальним числом до двох тисяч осіб. У незвичайної військової частини панувала залізна дисципліна: підлеглі скаржилися начальству, що Бочкарьова «б'є морди, як справдешній вахмістр старого режиму». Деякі витримали таке обходження: за короткий термін кількість жінок-добровольців скоротилося до трьохсот. Інші відокремились в особливий жіночий батальйон, частина якого захищала Зимовий палац під час Жовтневої революції.

Влітку 1917 року загін Бочкарьової відзначився при Сморгоні; його стійкість справила незабутнє враження на командування (Антон Денікін). Після контузії, отриманої в тому бою, прапорщик Бочкарьова була відправлена на поправку в петроградський госпіталь і в столиці отримала звання підпоручника, але незабаром після повернення на позиції їй довелося розпустити батальйон у зв'язку з фактичним розвалом фронту і Жовтневою революцією. Взимку була затримана більшовиками по дорозі в Томськ. Після відмови співпрацювати з новою владою її звинуватили в зносинах з генералом Корніловим, справа ледве не дійшла до трибуналу. Завдяки допомозі одного зі своїх колишніх товаришів по службі Бочкарьова вирвалася на свободу і, одягнувшись у вбрання сестри милосердя, проїхала всю країну до Владивостока, звідки відплила на агітаційну поїздку в США і Європу.

У квітні 1918 Бочкарьова прибула до Сан-Франциско. За підтримки впливової і заможної Флоренс Гарріман вона перетнула США і була удостоєна 10 липня аудієнції у президента Вудро Вілсона в Білому домі. За свідченням очевидців, розповідь Бочкарьової про її драматичну долю і благання про допомогу проти більшовиків до сліз розчулили президента.

Журналіст Ісаак Дон Левін за розповідями Бочкарьової написав книгу про її життя, яка вийшла в світ у 1919 році під назвою «Яшка» і була переведена на кілька мов.

Після відвідин Лондона, де вона зустрілася з королем Георгом V і заручилася його фінансовою підтримкою, Бочкарьова у серпні 1918 прибула в Архангельськ. Вона розраховувала підняти місцевих жінок на боротьбу з більшовиками, проте справа пішла туго. Генерал Марушевський в наказі від 27 грудня 1918 оголосив, що заклик жінок на невідповідну для них військову службу буде ганьбою для населення Північної області і заборонив Бочкарьовій носити незаконно присвоєну їй офіцерську форму[8].

Марія дісталась до Архангельська з англійськими експедиційними військами, після евакуації міста восени 1919 року вирушила в Сибір і дісталась до білої столиці, Омська, де Верховний правитель адмірал О. В. Колчак удостоїв її особистої аудієнцією і запропонував сформувати жіночий військово-санітарний загін. Але Бочкарьова прибула в Сибір занадто пізно, в кінці жовтня 1919 року, коли вже починалася катастрофа на фронті[9].

Арешт і вирокРедагувати

 
Вирок ВНК 5 армії по справі Бочкарьової

7 січня 1920 року була заарештована. На закінчення до остаточного протоколу її допиту від 5 квітня 1920 року слідчий Поболотін зазначив, що «злочинна діяльність Бочкарьової перед РРФСР слідством доведена… Бочкарьову як непримиренного і найлютішого ворога робітничо-селянської республіки вважаю передати в розпорядження начальника Особливого відділу ВНК 5-ї армії». 21 квітня було прийнято рішення передати Бочкарьову в Особливий відділ ВНК міста Москви, але 15 травня це рішення було переглянуто і прийнято нове — Бочкарьову розстріляти.

16 травня 1920 року вона була розстріляна в Красноярську на підставі резолюції повноважного представника НК по Сибіру Івана Павлуновського і секретаря Омськгубнека Ісаака Шимановського. На обкладинці кримінальної справи була зроблена синім олівцем приписка: «Виконано пост. 16 травня». Але у висновку прокуратури Росії про реабілітацію Бочкарьової 1992 року сказано, що свідчень щодо її розстрілу немає[10].

Російський біограф Бочкарьової кандидат історичних наук С. В. Дроков вважає, що вона не була розстріляна: з красноярських катівень її визволив Ісаак Дон Левін. Разом з ним вона вирушила в Харбін, де зустрілася з однополчанином-вдівцем, який став її чоловіком. Змінивши прізвище, Бочкарьова нібито до 1927 року проживала на КСЗД, поки не розділила долю російських сімей, насильно депортованих в радянську Росію. Дуже любила синів чоловіка, загиблих в роки Німецько-радянської війни[11].

РеабілітаціяРедагувати

Марія Бочкарьова реабілітована у 1992 році згідно з Законом РРФСР від 18 жовтня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій»[10]

У літературіРедагувати

  • Марія Бочкарьова присутня у романі-хроніці «Із глухого кута» (книга друга) Валентина Пікуля .
  • Є одним з основних персонажів у заключній, десятій, книзі Бориса Акуніна — «Батальйон ангелів» з серії «Смерть на брудершафт».

У кіноРедагувати

  • У російському художньому фільмі «Батальонъ» (прем'єра якого відбулася 20 лютого 2015 року) роль Марії Бочкарьової виконала актриса Марія Аронова.
  • У серіалі «Адмірал» (2009, фільм 4 «Темрява») роль Бочкарьової виконала актриса Наталя Парашкіна.

Пам'ятьРедагувати

  • У 2016 році 22 жовтня[12][13][14] в Томській області в селі Ново-Куксово Асиновського району відкрили пам'ятний знак на честь Марії Леонтіївни Бочкарьової, валун з мармуровою плитою і портретом[15].
  • У Красноярську можуть встановити пам'ятник М. Л. Бочкарьовій[16].
  • Заставна дошка на місці майбутнього пам'ятника жіночого ударного батальйону М. Л. Бочкарьової встановлена 23 липня 2017 р. в селі Новоспаськ Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь[17][18].

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. LIBRIS
  3. Autoritats UB
  4. Нині — Кирилівський район Вологодської області
  5. Журнал Discovery 10 2009 стр. 88
  6. Мария Бочкарёва не была полным георгиевским кавалером, как утверждается в ряде изданий: [1] [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.]. Сохранились материалы допроса Марии Бочкарёвой в ВЧК, где она названа полным георгиевским кавалером. Это не соответствует действительности. Путаница произошла в связи с тем, что она имела четыре георгиевские награды — два креста, две медали и серебряную медаль «За усердие» на Станиславской ленте. Именно с ними она изображена на фотографиях после производства в офицеры, в том числе сделанных в США в 1918 году.
  7. Ольга Елеазаровна родом была из Чаронды (Кирилловский уезд, Новгородская губерния).
  8. Edmund Ironside. Archangel, 1918—1919. 1953. P. 78
  9. В. Г. Хандорин Адмирал Колчак: правда и мифы. Глава «Анатомия диктатуры». Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018. 
  10. а б Родина (Российский исторический журнал). — 1993. — № 8-9. — С. 81.
  11. Дроков С., 2010, с. 195.
  12. В селе Ново-Кусково под Томском открыли памятник Марии Бочкаревой / новости / Туристский портал Томска и Томской области. Архів оригіналу за 4 травня 2017. Процитовано 24 березня 2018. 
  13. В томском селе открыли памятник Марии Бочкаревой | Агентство новостей ТВ2. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 24 березня 2018. 
  14. В томском селе открыли памятник Марии Бочкаревой. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 24 березня 2018. 
  15. В Томской области открыли памятный знак в честь М.Бочкаревой | Газета «МОНАРХИСТ». Архів оригіналу за 26 листопада 2018. Процитовано 24 березня 2018. 
  16. В Красноярске могут установить памятник прототипу героини «Батальонъ» | РИА Новости. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018. 
  17. sozh (24 липня 2019). В Беларуси собирают средства на памятник женскому батальону смерти. Наш Гомель - Новости Гомеля сегодня (ru-RU). Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021. 
  18. Установка памятного знака на месте боевого крещения батальона смерти Марии Бочкарёвой. planeta.ru. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021. 

ЛітератураРедагувати

  • Yashka. Ma vie de paysanne, d'exilée, de soldat. Paris, Plon.
  • Яшка: моя жизнь крестьянки, офицера и изгнанницы. Воениздат, 2001. ISBN 5-203-01909-6.
  • Дроков С. Я не рождена для братания с врагом // Еженедельная газета `Подмосковье`, номер 17, 25 апреля 1992,
  • Дроков С. Яшка. Кто командовал Женским батальоном смерти // Еженедельный журнал `Огонек`, номер 24-26, июнь 1992,
  • Дроков С. Моя страна звала меня // Дружба народов. — 1993. — № 6.
  • Дроков С. Протоколы допросов организатора Петроградского женского батальона смерти // Отечественные архивы. — 1994. — № 1.
  • Бондаренко В. В. 100 великих подвигов России. — М., 2011.
  • Бычкова Л. Дамский танец с саблями [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.]: [О женщинах в рус.дореволюц.армии 18-20 вв.] // Смена. — 1995. — 15 авг. — № 8(1570). — С. 42—59. — ISSN 0131-6656

ПосиланняРедагувати