Охорона природи

Охоро́на приро́ди — сукупність заходів зі збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі. Це етика, наука, і дії, спрямовані на захист довкілля від забруднення, надмірної експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини. Охоплює правові, технологічні, природничо-наукові, економічні, громадсько-політичні заходи міжнародного, державного, регіонального і локально-адміністративного рівня.

Горицвіт поторебує охорони

Основний наголос

Молодий сосняк віком 15 років вщент вигорів за 5 хвилин через необережне поводження з вогнем

Головне завдання охорони природи, стосується підтримки основних екологічних процесів і екосистем у рівноважному стані, разом зі збереженням природного світу і його біорізноманіття, біологічних ареалів, природних ландшафтів, екосистем та інших природних комплексів. Вторинний наголос робиться на збереження природних ресурсів та енергозбереження, котрі розглядаються як важливі для захисту світу природи.

Система критеріїв для оцінки ефективності механізмів керування природоохоронною діяльністю у досліджуваному регіоні охоплює:

• економічно ефективні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки;
• альтернативність заходів та їх допустимих наборів;
• дискретність затрат на реалізацію заходів;
• сумісні заходи;
• заходи, оптимальний термін реалізації яких за нейтральних умов, більше заданого терміну скорочення забруднень;
• абсолютна ефективність інвестицій у заходи;
• припинення виробництва як захід з забезпечення екологічної безпеки;
• екологічна точність методу;
• відбиття вартості заходів на собівартості виробництва продукції;
• усунення зловживань окремими підприємствами щодо оцінки реальної вартості заходів.

Розвиток етики охорони природи

Охорону природи було розпочато після науково-технічної революції, яка призвела до порушення рівноваги у взаєминах між довкіллям і людиною у зв'язку з її активною та виснажливою дією на природу та виробничо-господарською діяльністю.

Як рух і ідеологія охорона природи сформувалася в Російській імперії та СРСР в перші десятиліття ХХ століття. Один з піонерів природоохоронного руху професор Г. О. Кожевніков ще в 1928 р. вказував на етичний момент як найважливішу складову охорони природи: «Охороняти первісну дику природу заради неї самої, вважаючи прикладні питання такими, що стоять на другому плані, — ось основна ідея охорони природи …». Польський філософ Я. Кольбушевський (Kolbuszewski J.) вважає, що охорона природи є добровільною діяльністю на користь слабших, хто без надання певної допомоги могли б загинути, бо не в змозі самі впоратися зі своїми проблемами. Відомий російський еколог Ф. Р. Штільмарк вважає, що: «Насправді охорона природи починається там, де вона міцно і реально не сприяє, а протистоїть природокористуванню». Відомий російський фахівець в галузі екологічного права О. С. Колбасов пише: «Раціональне використання природних багатств, як воно здійснюється в сучасних умовах, приховує у собі можливість протистояння інтересам охорони природи». На думку українського еколога В. Є. Борейка, під охороною природи «слід розуміти альтруїстичні дії, спрямовані на захист природи від експлуатації, від людського використання, невикористання природи, збереження природи недоторканою навічно, залишення природи в спокої, захист, заступництво, порятунок природи заради неї самої, захист прав природи, збереження рослин, тварин, інших живих істот і місць їх проживання навічно заради них самих, незалежно від будь-якого натяку на сьогодення або майбутнє їх використання людиною». Близьким до судження «охорона природи», є термін «заповідання», який слід розуміти як припинення на природній території будь-якої господарської діяльності, будь-якого утилітарного використання природних ресурсів.

Наприкінці 1970-х проявлялася посилена увага людей до довкілля, було створено багато організацій з охорони довкілля, наприклад, «Всесвітній фонд природи», «Друзі Землі», «Ґрінпіс» (англ. Greenpeace), «Клуб Сьєрра» та інші. Величезну стурбованість викликало руйнування озонового шару Землі, викликане хлорфторвуглеводнями, що привело до їхньої заборони, підвищені викиди двоокису вуглецю, що веде до парникового ефекту і знищення лісів.

Протистояння між охороною природи і природокористуванням

Земля є природньою домівкою людства, це необхідний для нормального життя людини інтегративний планетарний простір, який на синергетичному рівні поєднуючи якості землі та її ресурсів з  атмосферою, гідросферою та іншими елементами природного середовища (утворюючи біосферу), безпосередньо впливає як на якість життя так і на здоров’я людини, а відтак потребує бережного відношення.

Суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. При втручанні людини в природні процеси, – зазначають А. П. Гетьман, М. В. Шульга, – вона повинна максимально враховувати закони розвитку природних об'єктів.

Земля знаходиться в єдності з її надрами, водними та іншими природними ресурсами, багата не тільки чорноземом, а й копалинами та іншими елементами, водними, рослинними та іншими природними ресурсами, органічно поєднані з атмосферою та цілісною планетарною системою, функціонують і еволюціонують разом з життєдіяльністю самої людини та утворюють неповторну синергетичну природню домівку існування людства, яка досить вразлива, не терпить марнотратства, потребує бережного відношення та захисту».

Проблема сьогодення – вирубка лісів та нищівна експлуатація землі..

Ліси є основним постачальником кисню в атмосферу. Вони також виконують ґрунтозахисну та водоакумулятивну функціі, а також відіграють величезну роль в економіці як джерела деревини і багатьох видів сировини - рослинного (смоли, гриби, ягоди, лікарські рослини) і тваринного (м'ясо, хутра, коштовні лікарські препарати - панти, боброва і кабарожья струмінь, ведмежа жовч тощо). Важлива особливість лісів полягає в тому, що вони є відтворюваним природним ресурсом, але процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування.

В одному розумінні охорона природи — система заходів, спрямованих на збереження чистоти повітря, водних басейнів, ґрунтів, еталонів природи, на раціональне використання, розширене відтворення і розвиток усіх природних ресурсів Землі. В цьому сенсі охорона природи — складова частина природокористування.

Спеціаліст зі сталого розвитку і екологічної освіти Д. Н. Кавтарадзе зазначає:

Сучасна екологічна освіта просякнута духом прагматизму, всі сучасні підручники розглядають природні ресурси як охорону надр, ґрунтів, вод, але не охорону природи в цілому! Показово, що термін "охорона природи" поступово витіснився поняттям "охорона довкілля".

Засадою природокористування має стати поєднання виважених, допустимих висновками екологічної експертизи, заходів використання природних ресурсів, з вжиттям ефективних заходів охорони природи та поліпшення її екологічного стану.

Охорона природи в Україні

В Україні, державній охороні підлягають земля, надра, водні ресурси, ліси, полезахисні й водоохоронні лісосмуги, зелені насадження, типові краєвиди, курортні місцевості, рідкісні, корисні, реліктові тварини й рослини, визначні природні об'єкти, державні заповідники і заказники та їхній рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря та інші природні багатства, які залучені до господарського обігу, і ті, що їх не експлуатують. Заборонено таку господарську діяльність, яка може шкідливо вплинути на стан природних багатств, призвести до ерозії ґрунтів, забруднення і обміління водойм, забруднення повітря, знищення корисних тварин і рослин, зруйнування або пошкодження інших цінних об'єктів природи. Організацію заходів стосовно охорони природи та нагляд за їх проведенням здійснюють місцеві органи влади, відомства, інспекції, громадські організації.

На органи державної влади Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладений обов’язок: проведення екологічного аудиту, зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій; організація роботи з ліквідації екологічних наслідків аварій; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; забезпечення вільного доступу населення до інформації про стан природи.

Відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України  лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

В 1992 році на міжнародній конференції в університеті  Гофстра у Нью-Йорку  відомий український вчений, академік НАН України  Юрій Туниця обґрунтував необхідність розробки та прийняття Екологічної конституції Землі, основна доктрина якої згодом була викладена в його працях та озвучена урядом України в ООН 24 вересня 2007 року.

Лілеї - біла краса України, яка потребує бережного відношення.

Охорона природи потребує розвитку формування етичного ставлення людини до природи, цілісної екологічної культури. Це має стати пріоритетами державної політики та громадського  суспільства.

Для прийдешніх поколінь мають бути збережені джерела мінеральних вод Східниці, найдавніше Шелехівське озеро біля с. Межиріч, гліцеринове озеро з цілющою шовковою водою - Біле озеро Рівенської області,  Лебедине озеро біля м. Лебедина, заповідні  простори  Холодного Яру, унікальні Шацькі озера, затишні лагуни білих лілій річки Оріль, чисті гори й полонини Карпат. На землях України квітують багаті своїми цілющими властивостями польові трави  – чебрець, шавлія, сон-трава та інші. Різні пори року по-своєму неповторні, а сама природа, будучи квітучою рослинною аптекою,  як мудрий календар підказує нам ритм часу. У нас виникла і уже міцніє традиція відмічати дні польових трав. Ось деякі з ініціатив, які  підтримані природолюбами: 31 березня – «День пролісків»; 8 квітня – «День адоніса»; 10-11 квітня –  «День сон-трави»; 25 травня – «День шавлії»; 27 Травня – «День ромашок»; 3 червня – «День  чебрецю»; 4 червня – «День польових трав»;  24 червня – «День білих лілій»; 4 Липня  – «День волошок»; 12 липня – «День лаванди»; 22 Липня – «День іван-чаю»; 30 липня – «День материнки» (автори ідеї вчені-природолюби  Володимир Тертишник та Леонід Булава ). Приєднуйтесь до нових традицій і до захисту природи! Наша Земля варта захисту і потребує захисту. Сьогодні як ніколи корисні будь-які заходи спрямовані на виховання шани до природи.

Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII, орієнтують на необхідність упровадження інтегративного екосистемного підходу в галузеву політику.  Обов’язкове врахування екологічної складової під час розроблення та затвердження документів державного планування та у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, зокрема екологічна модернізація промислових підприємств шляхом зниження ставки екологічного податку або у формі фіксованої річної суми компенсації (відшкодування податку), у поєднанні з поліпшенням екологічних характеристик продукції, є шляхом до сучасної системної екологічної політики, що реалізується у країнах – членах Європейського Союзу. Мають бути створені умови для, активного впровадження технологій енергозбереження та підвищення енергоефективності, збільшення виробництва енергії за рахунок відновлювальних та альтернативних джерел, впровадження найкращих наявних низьковуглецевих, ресурсозберігаючих технологій виробництва, а також сучасних будівельних технологій з тепло- та енергозбереження, що дасть змогу істотно зменшити обсяг викидів парникових газів та забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також скидання забруднюючих речовин у водойми.

16 березня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державні нагороди України», у якому була встановлена державна нагорода України — почесне звання «Заслужений природоохоронець України».

Державний нагляд (контроль) у природоохоронній сфері наразі здійснюють 5 органів виконавчої влади — Держекоінспекція, Держгеонадра, Держлісагентство, Держрибагентство, Держпродспоживслужба.

Викладання ОП у вишах

Існує низка спеціальних навчальних дисциплін, які викладають для слухачів бакалаврату, а частіше — ОКР «спеціаліст» і «магістр»:

• екологічне право,
• охорона природи
• охорона тварин
• раціональне природокористування
• та інші.

Див. також

• Охорона довкілля
• Екологічна безпека
• Природоохоронна територія
• Заповідна справа в Україні
• Екологічний рух в Україні
• Охорона ґрунтів
• Охорона надр
• Охорона вод
• Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
• Охорона тваринного світу
• Міжнародний союз охорони природи
• ЕкоКлуб «Зелена Хвиля»
• Українська екологічна асоціація «Зелений світ»
• Глобальна мережа геопарків
• Смарагдова мережа Європи
• Зміна клімату в Україні

Джерела

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Загороднюк І. Охорона тварин: методичний посібник для студентів спеціальностей «Екологія» та «Біологія». — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2012. — 52 с.
• Еколого-техногенна безпека України. ЕГ Дегодюк, СЕ Дегодюк — К.: ЕКМО, 2006.

Література

• Туниця Ю.  Екологічна конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002.  298 с.
• Медведєва М. О. Міжнародна охорона живих ресурсів міжнародних рік і озер // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін.. К.:Знання України, 2004. Т.2. 812с. ISBN 966-316-045-4
• Екологічне право України. Академічний курс: підручник / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. Київ: ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2005. 848 с.
• Екологічна енциклопедія: у 3 т. / Всеукраїнська екологічна ліга ; редколегія: А. В. Толстоухов (головний редактор) та ін. К. : ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2006—2008. Т. 1. А-Е / 2006.  430 с. ;Т. 2. Є-Н / 2007. 415 с.; Т. 3. О-Я / 2008.  472 с.
• Оселищна концепція збереження біорізноманіття: базові документи Європейського Союзу / ред. О. О. Кагало, Б. Г. Проць. Львів: ЗУКЦ, 2012. 278 с.
• Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи: Підруч. / В. С. Джигирей, В. М. Сторожук, Р. А. Яцюк; Нац. ун-т «Львів. політехніка». 3-є вид., доповн. Л. : Афіша, 2001. 272 c.
• Основи фітосозології та її завдання у збереженні фітогенофонду і фітоценофонду / С. М. Стойко // Український ботанічний журнал. К.: Інститут Ботаніки ім М. Г. Холодного НАН України, 2011. № 3. С.331-351.
• Становлення і розвиток природоохоронних інститутів в Австро-Угорській імперії: історико-правове дослідження на матеріалах Східної Галичини (1867—1918 рр.): монографія / Л. Я. Коритко. Івано-Франківськ: Вид. Супрун В. П., 2016. 432 с. ISBN 966-8969-77-5.
• Тертишник В. М. Права і свободи людини. Київ: Алерта, 2022. 432 с.. ISBN 978-617-566-725-5
• Хилько М. І. Екологічна безпека України: навчальний посібник.  Київ, 2017.  267 с.

Посилання

• Охорона природи // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 133.
• Охорона природи // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Український офіс Всесвітнього фонду дикої природи.
• (англ.) The Nature Conservancy — неурядова організація зі збереження дикої природи.