Вікіпедія

Собор Святого Йосипа (Ханой)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Собор Святого Йосипа.

Собор Святого Йосипа (в'єт. Nhà thờ Lớn Hà Nội, Nhà thờ Chính tòa Thánh Giuse; фр. Cathédrale Saint-Joseph) — церква на вулиці Nha Chung (в'єт. - Церква) в районі Хоан Кіем, Ханой, В'єтнам. Це церква готичного відродження кінця XIX століття (неоготичний стиль), яка служить собором Римсько-католицької архієпархії Ханоя. Собор названий на честь Йосипа, покровителя В'єтнаму.

Собор Святого Йосипа
Центральний вхід
21°01′42″ пн. ш. 105°50′56″ сх. д. / 21.02860000002777952° пн. ш. 105.84900000002778597° сх. д. / 21.02860000002777952; 105.84900000002778597Координати: 21°01′42″ пн. ш. 105°50′56″ сх. д. / 21.02860000002777952° пн. ш. 105.84900000002778597° сх. д. / 21.02860000002777952; 105.84900000002778597
Тип споруди собор
Розташування  В'єтнам, Ханой
Початок будівництва 1886
Стиль неоготика
Належність католицтво
Єпархія Roman Catholic Archdiocese of Hanoid
Присвячення Йосип Назаретський
Собор Святого Йосипа (Ханой) (В'єтнам)
Собор Святого Йосипа (Ханой)
Мапа
CMNS: Собор Святого Йосипа у Вікісховищі

Будівництво розпочалося в 1886 році, архітектурний стиль нагадує Собор Паризької Богоматері. Церква була однією з перших споруд, побудованих французьким колоніальним урядом в Індокитаї. Відкриття відбулось в грудні 1886 року. Це найстаріша церква в Ханої.[1]

Собор проводить месу кілька разів на день. На недільну вечірню месу о 18:00 великі натовпи збираються на вулиці. Молитви транслюються через колонки, а католики, які не можуть увійти до собору, збираються на вулиці та слухають їх.[2]

Географія ред.

Собор розташований на захід від озера Хоан Кіем[3] на невеликій площі в Старому кварталі. Поруч є ресторани та невеликі житлові будинки.[4] Розташований у центрі вулиці Nha Tho (в'єт. - Церва) і на розі Pho Nha Chung[5] собор, який також є штаб-квартирою Архієпархії В'єтнаму, контролює 480 церков і каплиць, а також 113 парафій і обслуговує 400 000 католиків.[6] Головні ворота до собору відкриваються під час меси, а в інший час вхід здійснюється лише через бічні двері у стіні єпархії.

Історія ред.

У 1872 році французи під керівництвом Жана Дюпює захопили Ханойську цитадель, перед тим, як Френсіс Гарньє завоював решту міста. Минуло десятиліття, перш ніж колоністи повністю контролювали Ханой через повстання партизанів.[7] Будівництво собору, найімовірніше, розпочалося після придушення повтання, і воно було завершено в грудні 1886 р.[8] за рік до того, як була створена федерація французького Індокитаю як частина його колоніальної імперії.[9] Він був побудований французьким місіонером та апостольським вікарієм Західного Тонкіна Полом-Франсуа Пугіньє, який отримав дозвіл від тодішньої колоніальної французької адміністрації.[6][10] Він був побудований на занедбаному місці[11] пагоди Бао Тьєн.[12] Для полегшення будівництва церкви були розчищені руїни пагоди, яка була побудована коли місто було засноване династією Лі в XI столітті. В 1542 р. пагода зруйнувалась і не підлягала ремонту.[13] Собор був освячений 24 грудня 1886 р.

Після того, як 1954 року В'єтмінь взяв під свій контроль Північний В'єтнам згідно Женевських угод, католицька церква зазнала десятиліть переслідувань. Священиків арештовували, церковне майно вилучали та експропріювали.[14] Собор св. Йосифа не пошкодували, і він був закритий до Святвечора 1990 року, коли там було дозволено знову відправляти месу.[15] У 2008 році на ділянці біля собору відбулися акції протесту, пов’язані з релігійною символікою.[16]

Архітектура ред.

Зовнішній вигляд ред.

Собор збудований кам'яними плитами та цеглою з бетонним облицюванням. Фасад складається з двох веж квадратної форми, які піднімаються на висоту 31 метр та оснащені п’ятьма дзвонами.[2][6] Собор був побудований у стилі готичного відродження (неоготики).[17] Дзвіниці-близнюки часто порівнювали з дзвіницями Паризької Богоматері;[18] архітектори собору прагнули наслідувати його паризький аналог.[1] Зовнішні стіни церкви зроблені із гранітних кам'яних плит.[19] З роками зовнішність собору сильно зносилася через сильне забруднення.[15][20]

Інтер'єр ред.

Вікна оснащені високим вітражем і мають загострені арки.[6] Вітражі собору виготовляли у Франції перед транспортуванням до В'єтнаму.[17] Стеля ребриста, як у середньовічній Європі. Статуя Діви Марії зберігається у паланку згідно місцевого звичаю, який видно зліва від нефу.

Посилання ред.

  1. ↑ а б Nguyen, Luke (2011). Indochine: Hanoi. Murdoch Books. с. 261. ISBN 9781742668819. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 20 жовтня 2020.
  2. ↑ а б Nick Ray; Yu-Mei Balasingamchow (15 вересня 2010). Vietnam. Lonely Planet. с. 100–. ISBN 978-1-74220-389-8.
  3. ↑ The Rough Guide to Southeast Asia On A Budget. Rough Guides. 15 листопада 2010. с. 917–. ISBN 978-1-4053-8686-9. Процитовано 30 травня 2013.
  4. ↑ Lucus, Paul (June 2011). Ho Chi Minh Noodles and the Trail Through Vietnam. AuthorHouse. с. 13–. ISBN 978-1-4678-9098-4. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 30 травня 2013.
  5. ↑ Downs, Tom (2007). Hanoi & Halong Bay. Lonely Planet. с. 58–. ISBN 978-1-74179-092-4. Процитовано 30 травня 2013.
  6. ↑ а б в г James Sullivan (16 лютого 2010). National Geographic Traveler: Vietnam, 2nd Edition. National Geographic Society. с. 68. ISBN 978-1-4262-0522-4.
  7. ↑ Downs, Tom (2007). Hanoi & Halong Bay. Lonely Planet. с. 203. ISBN 9781741790924. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 20 жовтня 2020.
  8. ↑ Spano, Susan (25 травня 2008). French impressions. Los Angeles Times. с. 2. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 29 травня 2013.
  9. ↑ History of Vietnam. Lonely Planet. Архів оригіналу за 15 листопада 2014. Процитовано 29 травня 2013.
  10. ↑ Michaud, Jean (2004). French Missionary Expansion in Colonial Upper Tonkin (PDF). Journal of Southeast Asian Studies. 35 (2): 294. doi:10.1017/S0022463404000153. ISSN 0022-4634. Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2012. Процитовано 20 жовтня 2020.
  11. ↑ Nguyễn Quốc Tuấn (2008). Chùa Báo Thiên và Tháp Đại Thắng Tư Thiên. thuvienhoasen.org (в'єтн.). Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 20 жовтня 2020.
  12. ↑ Aygen, Zeynep (5 березня 2013). International Heritage and Historic Building Conservation: Saving the World's Past. Routledge. с. 75. ISBN 9780415888141.
  13. ↑ Boudarel, Georges; Nguyễn, Văn Ký (2002). Hanoi: City of the Rising Dragon. Rowman & Littlefield. с. 49.
  14. ↑ . ISBN 9781851099610. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  15. ↑ а б Lewis, Mark; Dodd, Jan; Emmons, Ron (1 жовтня 2009). The Rough Guide to Vietnam. Rough Guides UK. ISBN 9781405380218. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 20 жовтня 2020. {{cite book}}: Проігноровано невідомий параметр |url-ststus= (довідка)
  16. ↑ Kurfurst, Sandra (2012). Redefining Public Space in Hanoi: Places, Practices and Meaning. LIT Verlag Münster. с. 115–. ISBN 978-3-643-90271-9. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 30 травня 2013.
  17. ↑ а б Ashenburg, Katherine (19.04.1998). Asia-Pacific Issue; 'Moderne' Lives On In a Colonial City. The New York Times. Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 30 травня 2013.
  18. ↑ Downs, Tom (2007). Hanoi & Halong Bay. Lonely Planet. с. 58. ISBN 9781741790924.
  19. ↑ Order Of Worship: Vietnam Keeping Controls On Religious Revival. St. Louis Post-Dispatch. Los Angeles Times. 10.12.1995. с. 12C. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 30 травня 2013.  (необхідна підписка)
  20. ↑ McKenna, Steve (8.11.2009). New life amid the mayhem – Vietnam. The Sun Herald. Sydney. с. 16. Процитовано 30 травня 2013.   (необхідна підписка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Собор_Святого_Йосипа_(Ханой)&oldid=39557591