Відкрити головне меню

Смерть у Венеції (нім. Der Tod in Venedig) — повість Томаса Манна, уперше опублікована в 1912. Російський кінознавець Сергій Кудрявцев[ru] у своїй книзі «3500 кінорецензій» назвав її «психологічно тонкою, делікатною по настрою і почуттю, філософською по думці, з блиском відшліфованої по літературній формі… теоретично неперекладною на мову іншого мистецтва».[1] Саме після опублікування новели ім'я Томаса Манна почали пов'язувати з Нобелівською премією, коли більшість його творів цього жанру були вже написані.[2]

Смерть у Венеції
Der Tod in Venedig
1912 DerTod in Venedig.jpg
Обкладинка першого видання
Жанр повість
Автор Томас Манн
Мова німецька
Написано 1911
Опубліковано S. Fischer Verlag
Видавництво С. Фішер
Переклад Євген Попович
ISBN-13: 978-0-06-057617-2
ISBN-10: 0-06-057617-0
в «Гутенберзі» 12108

Цей твір у Вікісховищі?
Q:  Цей твір у Вікіцитатах

ЗмістРедагувати

Густав фон Ашенбах, наполегливий і працелюбний письменник, який отримав ще за життя широке визнання, приїздить до Венеції і оселяється на острові Лідо. У готелі він зустрічає хлопчика Тадзіо (ім'я - зменшено-пестливе від Тадеуш), члена польської аристократичної сім'ї, надзвичайно прекрасного, і закохується в нього. Усвідомлюючи своє почуття, він намагається боротися з ним, але не може і не хоче. В той же час він випадково дізнається, що у Венеції через сироко починається епідемія холери ,яка замовчується владою Венеції через боязнь втрати туристів. Письменник жодного разу не говорить з хлопчиком. Ашенбах починає навідуватися до цирульника, намагається виглядати молодше. Цирульник омолоджує його косметикою, та Ашенбах згодом усвідомлює усю марність своїх спроб омолоджування і почуває себе втомленим і хворим. Він обмірковує усе своє життя.

Сім'я Тадзіо збирається від'їжджати з готелю. Ашенбах востаннє зустрічає Тадзіо. Сидячи у кріслі на пляжі, Ашенбах спостерігає за Тадзіо, що купається. Перш ніж увійти у воду, Тадзьо обертається у бік письменника і дивиться на нього, ніби підзиваючи до себе. Намагаючись встати, Ашенбах падає у крісло. Через декілька хвилин його знаходять мертвим.

Історія написанняРедагувати

Манн планував написати історію про «пристрасть як затьмарення розуму і деградації», навіяну історією любові Гете до 18-річної Ульріки фон Леветцов[ru][3]. Також письменник знаходився під враженням смерті Густава Малера і відвідування Венеції, де він спілкувався з прототипом Тадзя — 11-річним хлопцем, якого звали Владислав (Владзьо) Моес. Прототипами в широкому розумінні були і Ріхард Вагнер, який помер у Венеції і там же написав другий акт «Трістана та Ізольди», пронизаний романтикою смерті, і німецький поет XIX століття Август фон Платен, причиною смерті якого була холера в Італії, яка відіграє у новелі головну роль.[2] Манн також мав намір показати стосунки між розумом і почуттям, трагедію пристрасті, що принижує, зачарованості смертю. [4]


АдаптаціїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Сергей Кудрявцев «Экзистенциальная ретро-драма». Архів оригіналу за 2013-02-02. Процитовано 2014-10-10. 
  2. а б Томас Манн. C. Апт. Вступна стаття // Избранник. Новеллы. Статьи. — М. : ОЛМА Медиа Групп, 2004. — ISBN 5-224-04845-1.
  3. Лист Манна до Карла Марії Веберу від 4 липня 1920. У: Thomas Mann: Briefe I : 1889–1936, ed. Erika Mann. Fischer 1979. P.176f.
  4. Thomas Mann. Ein Leben in Bildern. Hans Wysling und Yvonne Schmidlin. Frankfurt/M. 1997. с. 300. 

ПосиланняРедагувати