Слободяник Олександр Олександрович

український музикант

Олекса́ндр Олекса́ндрович Слободя́ник (5 вересня 1941, Київ — 10 серпня 2008, Моррістаун, Нью-Джерсі, США) — визначний піаніст-віртуоз українського походження.

Олександр Слободяник
Основна інформація
Дата народження 5 вересня 1941(1941-09-05)
Місце народження Київ
Дата смерті 10 серпня 2008(2008-08-10) (66 років)
Місце смерті місто Моррістаун, США
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна, СРСР, США
Професія піаніст
Освіта Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Інструменти фортепіано
Жанр класика
Нагороди
Заслужений артист РРФСР

БіографіяРедагувати

Олександр Слободяник народився 1941 року в Києві в інтелігентній родині, де захоплювалися музикою: батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. Батько майбутнього піаніста — Олександр Павлович — був відомим в Україні професором психіатрії[1], автором неодноразово перевиданої монографії «Психотерапія, навіювання, гіпноз»[2]. Мати була за фахом вчителькою музики, знайомі ж називали її не інакше як «пані», тому що вона вирізнялася ніби шляхетна дама 19-го століття, закохана в музику та поезію. Вона стала першою вчителькою сина. Олександр був «вундеркіндом» — в шість років вже виступав по радіо.

Після Другої світової війни сім'я переїхала до Львова, де батько отримав кафедру психіатрії Львівського медичного інституту, а також викладав на юридичному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка курс «Судової психіатрії».

Олександр здобув початкову музичну освіту у Львівській музичній школі-десятирічці в класі видатного музичного педагога Лідії Голембо. В той час у паралельних класах школи навчався майбутній «цвіт» світової музики: Віктор Єресько і Олександр Муравський, скрипалі Олег Криса, Богодар Которович і Матіс Вайцнер, віолончелістка Харитина Колесса, композитор Богдан Янівський.

У віці 15 років (1957) Олександр переїхав до Москви, де навчався в Центральній музичній школі під наглядом Генріха Нейгауза. У нього ж розпочав навчання в Московській консерваторії, а закінчував консерваторію в класі учениці Нейгауза Віри Горностаєвої (1965). В неї ж закінчив і аспірантуру (1967).

Був відзначений нагородами на Міжнародному піаністичному конкурсі імені Шопена у Варшаві (1960) та конкурсі імені Чайковського в Москві (1966).

Регулярна концертна діяльність Слободяника почалась з 1963 року в СРСР. 1968 року відбувся його концертний дебют в США. Концерт в Карнегі-Голі був високо оцінений Артуром Рубінштейном і Володимиром Горовицем. Американська музична критика визнала Слободяника «лідером свого мистецького покоління». Його американським менеджером став Сол Юрок, якому Слободяника порекомендував Святослав Ріхтер. Піаніст мав неодноразові турне Сполученими Штатами, успішно гастролював у країнах Європи, Канаді, Японії, Латинській Америці.

Про його популярність на Заході свідчить діалог між Святославом Ріхтером і імпресаріо Солом Юрком. Ріхтер скаржився Юрку на значне зменшення запрошень його останнього часу на гастролі до США, до яких він вже звик, при тому, що Слободяника навпаки — буквально засипають запрошеннями. На що Сол Юрок відповів:

…Що ж я можу вдіяти, якщо кожна друга жінка в США носить в своєму портмоне фотокартку Слободяника!

Однак його концертна кар'єра на Заході фатально перервалася у 1979 році, коли західні країни бойкотували тодішній СРСР через воєнну агресію проти Афганістану. Тільки після дев'ятирічної відсутності на американській сцені, у 1988 році, піаніст знову здійснив концертний тур Сполученими Штатами, який газети назвали «тріумфальним поверненням». В 1989 році Слободяник переселився до США, де до кінця життя займався в основному концертною діяльністю. Тут зустрів свою другу дружину — піаністку Ларису Крупу.

У 1993 році він заснував Міжнародний мистецький фестиваль у місті Моррістаун і був його художнім керівником.

Слободяник помер 10 серпня 2008 від менінгіту.

ТворчістьРедагувати

Концертні програми Слободяника завжди характеризувалися великими творами: фортеп'янні концерти Бетховена, Шопена, Прокоф'єва, Рахманінова (№ 3) Шнітке, сонати Прокоф'єва (№ 6,7), «Картинки з виставки» Мусоргського, Варіації Регера, Фантазія і «Карнавал» Шумана, цикл всіх етюдів Шопена, Соната-балада Лятошинського та ін. Граючи як класичну, так і сучасну музику, він був першим інтерпретатором концертів та соло-творів таких композиторів, як Борис Тищенко, Альфред Шнітке, Олександр Чайковський. 1990 року в Карнегі-Голі вперше заграв написані для нього Альфредом Шнітке «П'ять афоризмів для фортепіано» до віршів Йосифа Бродського, тексти читав сам поет. А під час святкування сторіччя Карнегі-Голу у 1991 році Слободяник разом з Гідоном Кремером здійснив світову прем'єру Кончерто гроссо № 5 Альфреда Шнітке з оркестром Клівленду.

Як артистові високого міжнародного класу Слободяникові притаманний був великий концертний стиль виконання. Технічний бік його гри був блискучим. Визначальні риси стилю: експресія гострих, раптових реакцій у поєднанні з суворою логічністю думки; могутній і соковитий звук, забарвлений педальним резонансом при дуже точній, навіть ударній манері звуковидобування; вольовий, організований ритм. Газета «Лос-Анджелес таймс» писала: «Слободяник грає не просто віртуозно, він виконує давно відомі речі, але по-своєму прочитуючи їх, додаючи до безсмертних творів ледь вловиме нове, безкінечно талановите й самобутнє». Його запрошували грати на своїх концертах оркестри, якими диригували такі титани світової музики, як Леонард Бернстайн, Курт Мазур, Мстислав Ростропович, Валерій Гергієв, Юрій Темірканов. Та концертуючи у світі, Слободяник знаходив час регулярно приїжджати з концертами в Україну, зокрема, до Львова, де знайомив слухачів з усіма своїми новими програмами.

Звукозаписи Слободяника випускали фірми Angel, Мелодия, Eurodisc i MCA. Його дискографія включає записи легендарного LIVE-концерту всіх 24 етюдів Шопена.

Педагогічна діяльністьРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

Сім'яРедагувати

  • дружина — Наталія Слободяник, віолончелістка і музичний педагог
    • син — Олександр Слободяник-молодший, піаніст
  • дружина — Лариса Крупа (Larissa Krupa), американська піаністка українського походження

Нагороди, почесні званняРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Цыпин Г. Портреты советских пианистов. Москва, 1982. (рос.)
  • Кашкадамова Н. Фортеп'янне мистецтво у Львові. Тернопіль, 2001. ISBN 966-7692-80-9
  • Лабанців-Попко З. 100 піаністів Галичини. Львів, 2008. ISBN 966-8868-12-9
  • Лабунський В. Зоря і смерть Олександра Слободяника// Nova газета.-2008,Нью-Йорк.-№ 1, 23 жовтня.

ПосиланняРедагувати