Скрипникова Лариса Григорівна
| Лариса Григорівна Скрипникова | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народилася |
16 серпня 1941 (82 роки) Київ | |||
| Громадянство |
 СРСР→ Росія | |||
| Національність | українка | |||
| Місце проживання | м. Петрозаводськ, Республіка Карелія | |||
| Діяльність | активістка | |||
| Відома завдяки | громадська діячка | |||
| Alma mater | Всесоюзний політехнічний інститут | |||
| Знання мов | російська | |||
| Посада | почесний голова Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури „Калина“» | |||
| Конфесія | православна християнка | |||
| Діти | донька | |||
| Нагороди |
| |||
Лари́са Григо́рівна Скри́пникова (*16 серпня 1941, м. Київ) — громадська діячка, почесний голова Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури „Калина“», член президії двох скликань Української всесвітньої координаційної ради від Північно-Західного регіону Росії.
Життєпис ред.
Народилася в Києві. Дівоче прізвище — Бовкун, батьки — українці, вчителі: батько — математик, мати — філолог. Навчалася і зростала в Україні, у дитинстві та юності жила в Рівному і Львові. Закінчила технікум у Львові та Всесоюзний політехнічний інститут (заочно), спеціальність — теплотехнік промислових печей. Згодом 30 років працювала в Рязані на великому машинобудівному заводі, де зробила кар'єру від майстра до директора державного підприємства з ремонту промислових печей. Після смерті чоловіка приїхала до доньки в Петрозаводськ.
В українській громаді Карелії з 1993 року. З 1996-го — член, потім заступник голови правління Товариства української культури «Калина». Згодом — голова правління цієї організації (2000—2012), за активної участі якої в Медвеж'єгорському районі Карелії на меморіальному кладовищі «Сандармох» зусиллями світового українства встановлено пам'ятник — Козацький хрест «Убієнним синам України» (2004).
У Петрозаводську організувала дитячий фольклорний колектив «Українські ластівки», учасниця хору «Українська пісня».
Автор-упорядник книжки «Убієнним синам України. Сандармох» (Петрозаводськ, 2005; перевидана 2006), буклету «Наші Соловки», книжки «Моя Карелія, моя Україна» (2009). Автор публікацій у періодиці, альманасі «Київський журналіст» (стаття «Сонце в темряву внести…»).
Брала активну участь в організації та проведенні науково-практичної конференції в Петрозаводську, урочищі Сандармох та на Соловках «Українці Європейської Півночі» (3-7.09.2003), учасниця низки міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій[1]. Делегат кількох Всесвітніх форумів українців. Член організації «Соловецьке братство».
Нагороди, відзнаки ред.
Захоплення ред.
Займалася парашутним спортом, здобула перемогу на всесоюзних змаганнях у Фергані (1963).
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі України[недоступне посилання]
- ↑ Про відзначення державними нагородами України. Указ Президента України від 07.11.2008 № 1023/2008. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.
- ↑ Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій. Указ Президента України від 22.08.2003 № 876/2003. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 8 жовтня 2015.
Джерела та література ред.
- Київський журналіст: альманах. — К. : Експрес-Поліграф, 2013. — С. 17–19. ISBN 978-966-2530-55-1
- Убієнним синам України. Сандармох. — Петрозаводськ: Скандинавія, 2006.