Відкрити головне меню

Скобєльцин Дмитро Володимирович

Дмитро Володимирович Скобєльцин (12 [24] листопада 1892, Петербург16 листопада 1990) — російський радянський фізик-експериментатор, фахівець в галузі космічних випромінювань та фізики високих енергій. Академік АН СРСР (1946). Депутат Верховної Ради СРСР 4—8-го скликань.

Скобєльцин Дмитро Володимирович
Могила академика Дмитрия Скобельцына.JPG
Народився 12 (24) листопада 1892
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер 16 листопада 1990(1990-11-16)[2] (97 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність фізик, політик
Alma mater фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету[d]
Сфера інтересів фізика елементарних частинок і high energy physics[d]
Заклад Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва і Московський державний університет імені Ломоносова
Посада директор і депутат Верховної ради СРСР[d]
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Аспіранти, докторанти Georgy Khristiansen[d]
Член Академія наук СРСР
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
Ленінська премія Сталінська премія

БіографіяРедагувати

 
Могила Д. В. Скобєльцина на Новодівочому кладовищі Москви.

Син Володимира Володимировича Скобєльцина[ru]. Закінчив Тенішевське училище[ru] (1910) і Петроградський університет (1915). Наукову діяльність розпочав з вивчення ефекту Комптона в лабораторіях Петроградського університету і Політехнічного інституту (1916-1937). Працював у ленінградському Фізико-технічному інституті (1925-1939) і Паризькій лабораторії Марії Склодовської-Кюрі (1929-1931).

Професор Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова з 1940 року, навесні 1946 р. розпочав читання лекцій з курсу «Радіоактивний розпад і ядерні реакції» для студентів кафедри «Будова речовини». Однак, вже в травні 1946 р. Скобєльцин, за розпорядженням Ради Міністрів СРСР, був відряджений в Нью-Йорк[3] відповідальним референтом[4] Радянського представництва в Комісії Об'єднаних Націй з контролю над атомною енергією[5]. Перебував відповідальним референтом в ООН аж до 1948 року.

У 1948-1960 роках — директор НДІЯФ МДУ. Директор Фізичного інституту ім. П. Н. Лебедєва РАН (1951-1972). Член-кореспондент АН СРСР (1939). Академік АН СРСР (1946). Член-кореспондент Французької академії наук (1943).

Був одним з академіків АН СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених в газету "Правда" з засудженням "поведінки академіка О. Д. Сахарова". У листі Сахарова звинуватили в тому, що він "виступив з низкою заяв, які ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу", а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що "ганьбить честь і гідність радянського вченого" [6][7].

Д. В. Скобєльцин похований на Новодівочому кладовищі в Москві[8].

Наукові інтересиРедагувати

Основні праці з фізики атомного ядра та фізики космічних променів. Першим використав газову камеру Вільсона, вміщену в магнітне поле, для кількісного дослідження Комптон-ефекту і космічних променів. У 1927-1929 роках відкрив заряджені частинки космічних променів і встановив їх появу генетично пов'язаними групами (зливами), заклавши тим самим основи фізики частинок високих енергій. В цих експериментах вперше зареєстрував позитрони, хоча і не зміг довести їх природу (що зробив пізніше Карл Андерсон. З 1945 року займався дослідженням широких атмосферних злив космічних променів. Відкрив спільно з учнями утворення електронно-ядерних злив і ядерно-каскадний процес (Сталінська премія, 1951).

МонографіїРедагувати

  • Скобельцын Д. В. Космические лучи, Л. — М., 1936
  • Скобельцын Д. В. Парадокс близнецов в теории относительности, — М., 1966

НагородиРедагувати

Громадська діяльністьРедагувати

Пам'ятьРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Скобельцын Дмитрий Владимирович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. SNAC — 2010.
  3. Разом з М. Р. Мещеряковим[ru].
  4. Експертом.
  5. Читання лекцій з курсу «Радіоактивний розпад і ядерні реакції» продовжив І. М. Франк.
  6. Матеріали про Сахарова Архівовано 15 січень 2018 у Wayback Machine. з «Хроніки поточних подій» № 30, 31.12.1973.
  7. Лист членів Академії наук СРСР // «Правда», 29.08.1973.
  8. Могила Д. В. Скобельцына на Новодівичому кладовищі
  9. Біографічні відомості на сайті ІС АРАН
  10. Автобіографія Скобельцына. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 30 березня 2019. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати