Марія Склодовська-Кюрі

французька фізик, хімік, освітянка, громадська діячка польського походження

Марі́я Склодо́вська-Кюрі́ (фр. Marie Curie, до шлюбу Марі́я Саломе́я Склодо́вська, пол. Maria Skłodowska; 7 листопада 1867(18671107) — 4 липня 1934) — польська та французька[6][7] фізик і хімік, педагог, громадська діячка. Перша жінка-лауреат Нобелівської премії, перша лауреат двох Нобелівських премій: з фізики (1903) та з хімії (1911) і єдина в світі двічі лауреат саме з цих галузей. Авторка «Трактату про радіоактивність» (1910).

Нобелівська премія з фізики (1903) Нобелівська премія з хімії (1911) Марія Склодовська-Кюрі
пол. Maria Skłodowska
фр. Marie Curie
Mariecurie.jpg
Ім'я при народженні пол. Marya Salomea Skłodowska[1]
Народилася 7 листопада 1867(1867-11-07)
Варшава, Польща, Російська імперія
Померла 4 липня 1934(1934-07-04) (66 років)
Пассі, Верхня Савоя, Франція
·Апластична анемія[2]
Поховання
Місце проживання Франція
Країна Франція Франція
Національність полька
Діяльність фізик, хімік, викладачка університету, фізик-ядерник
Alma mater Паризький університет
ESPCI ParisTech
Галузь фізика, хімія
Заклад Паризький університет
Посада професор
Науковий керівник Антуан Анрі Беккерель
Відомі учні Андре-Луї Деб'єрн
Членство Леопольдина[3], Петербурзька академія наук, Академія наук СРСР, Шведська королівська академія наук[3], Російська академія наук, Паризька медична академія, Польське наукове товариство у Львові[3], Нідерландська королівська академія наук, Міжнародний комітет з питань кооперації щодо інтелектуальної власностіd[4], Американське філософське товариство[3], Королівське наукове товариство Чехіїd і Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weightsd
Відома завдяки: відкриття радіоактивних елементів
Рід Skłodowscy herbu Dołęgad
Батько Владислав Склодовськийd
Брати, сестри Броніслава Длуска[5], Юзеф Склодовськийd і Гелена Склодовська-Шалайd
У шлюбі з П'єр Кюрі
Діти Ірен Жоліо-Кюрі
Ев Кюрі
Нагороди
Автограф Marie Curie Skłodowska Signature Polish.svg

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Марія Склодовська-Кюрі у Вікісховищі

1898 року оголосила про можливість існування нового радіоактивного елемента в руді уранової смолки. З чоловіком П'єром, що відмовився від власних досліджень, і в тому ж році оголосила про існування полонію і радію. У 1902 році вони одержали радій. Обоє науковців відмовилися патентувати відкриття; разом нагороджені медаллю Деві (1903).

БіографіяРедагувати

 
Місце народження Марії на вулиці Фрета у Варшаві

Марія Склодовська народилася 7 листопада 1867 року у Варшаві молодшою з п'яти дітей Броніслави і Владислава Склодовських. Марія росла в сім'ї, де наукова робота була у пошані: мати була директором гімназії, а батько викладав там фізику. Мати Марії померла від туберкульозу, коли їй було 11.

 
Доленга — родинний герб Склодовських

Марія блискуче вчилася і в початковій, і в середній школі. Вже в юному віці вона працювала лаборанткою у хімічній лабораторії свого двоюрідного брата. Російський хімік Дмитро Менделєєв був другом її батька. Марія росла під час російського правління у Польщі і брала активну участь у русі молодих інтелектуалів та антиклерикальних польських націоналістів.

Переїзд до ФранціїРедагувати

Через бідність сім'ї і заборону на вступ жінок до Варшавського університету Марія Склодовська не могла отримати освіту в Польщі. З сестрою Бронею вони вирішили, що Марія протягом п'яти років працюватиме гувернанткою, щоб дати можливість сестрі закінчити медичний інститут, після чого Броня візьме на себе витрати на вищу освіту сестри. Броня здобула медичну освіту в Парижі і, ставши лікарем, запросила сестру до себе. У 24 роки залишивши Польщу (1891), Марія Склодовська вступила до факультету природничих наук Сорбонни. 1893 року, закінчивши курс першою, є отримала ступінь ліценціата з фізики Сорбонни (еквівалент магістра). Через рік вона стала ліценціатом із математики, закінчивши рік другою.

ШлюбРедагувати

У 1894 році Марія Склодовська, яка досліджувала намагніченість сталі, в будинку свого друга, польського фізика-емігранта, зустріла П'єра Кюрі, керівника лабораторії у Муніципальній школі промислової фізики і хімії, який вивчав фізику кристалів і залежності магнітних властивостей речовин від температури. Її польський друг сподівався, що П'єр надасть Марії можливість попрацювати в своїй лабораторії. Зійшовшись на ґрунті захоплення фізикою, через рік, 25 липня 1895, одружилася з ним.

Початок сімейного життя був майже злиденним:

  «Наше перше житло — невелика, дуже скромна квартира з трьох кімнат була на вулиці Гласьєр, неподалік Школи фізики. Основною її перевагою був вид на величезний сад. Меблі, — найнеобхідніші, — складалися з речей, що належали нашим батькам. Прислуга нам була не по кишені. На мене майже цілком лягли турботи про домашнє господарство, але я і так вже звикла до цього за час студентського життя.

Оклад професора П'єра Кюрі становив шість тисяч франків на рік, і ми не хотіли, щоб він, принаймні попервах, брав додаткову роботу. Що ж до мене, я почала готуватися до конкурсного іспиту, необхідного, щоб посісти місце в жіночій школі, і домоглася цього 1896 року.

Наше життя було повністю присвячене науковій роботі, і наші дні минали в лабораторії, де Шютценберже дозволив мені працювати разом із чоловіком…

Ми жили дуже дружно, наші інтереси у всьому збігалися: теоретична робота, дослідження в лабораторії, підготовка до лекцій або до іспитів. За одинадцять років нашого спільного життя ми майже ніколи не розлучалися, і тому наше листування за ці роки складає лише декілька рядків. Дні відпочинку і канікули присвячувалися прогулянкам пішки або на велосипедах, в селі в околицях Парижу, або на узбережжі моря, чи в горах».

 

Першу дочку Ірен народила у вересні 1897 року. Вже за три місяці Склодовська-Кюрі завершила своє дослідження з магнетизму і почала шукати тему для дисертації.

Наукова діяльністьРедагувати

Дослідження радіоактивностіРедагувати

1896 року Анрі Беккерель виявив, що уранові сполуки випромінюють глибоко проникливе випромінювання. На відміну від рентгенівських променів, випромінювання Беккереля було не результатом збудження від зовнішнього джерела енергії, наприклад від світла, а внутрішньою властивістю самого урану.

Зачарована цим загадковим явищем і перспективою започаткування нової галузі досліджень, Склодовська-Кюрі вирішила розпочати вивчення цього випромінювання. Ставши до роботи на початку 1898 року, вона, перш за все, спробувала встановити, чи існують інші речовини, окрім сполук урану, які випромінюють відкриті Беккерелем промені. Оскільки Беккерель помітив, що у присутності сполук урану повітря стає електропровідним, Склодовська-Кюрі вимірювала електропровідність поблизу зразків інших речовин, використовуючи кілька точних приладів, розроблених і побудованих П'єром Кюрі і його братом Жаком.

Пізніше Кюрі писала:

  «Мої досліди довели, що випромінювання сполук урану можна точно вимірювати в певних умовах і, що це випромінювання є властивістю атомного елементу урану; його інтенсивність пропорційна кількості урану, що міститься в тій чи іншій сполуці, і не залежить ні від особливостей хімічної сполуки, ні від зовнішніх умов, наприклад, від освітлення чи температури.

Після цього я почала шукати, чи існують інші елементи, що мають такі ж властивості. Для цього я перевірила всі відомі у той час елементи, в чистому вигляді або у вигляді сполук. Я виявила, що серед цих речовин тільки сполуки торію мали випромінювання, подібне до урану. Випромінювання торію має інтенсивність такого ж порядку, що і випромінювання урану, і теж є властивістю атомів цього елементу.

Довелося шукати новий термін, щоб позначити цю нову властивість елементів урану і торію. Я запропонувала назву радіоактивність, і відтоді вона стала загальноприйнятною; радіоактивні елементи отримали назву радіоелементів.»

 

Незабаром Склодовська-Кюрі зробила набагато важливіше відкриття: уранова руда, відома під назвою уранової смоляної обманки, випускає сильніше випромінювання Беккереля, ніж сполуки урану і торію, і, принаймні, в чотири рази сильніше, ніж чистий уран. Кюрі висловила припущення, що в урановій смоляній обманці міститься ще не відкритий і сильно радіоактивний елемент. Навесні 1898 року вона повідомила про свою гіпотезу і про результати експериментів Французьку академію наук.

Потім подружжя Кюрі спробувало виділити новий елемент. П'єр відклав власні дослідження з фізики кристалів, щоб допомогти Марії. У липні та грудні 1898 року Марія і П'єр Кюрі оголосили про відкриття двох нових елементів, які були названі ними полонієм (на честь Польщі — батьківщини науковиці) і радієм. Оскільки Кюрі не виділили жоден із цих елементів, вони не могли надати хімікам вирішального доказу їхнього існування. Тому вони вирішили екстрагувати два нові елементи з уранової смоляної обманки. Щоб екстрагувати їх у вимірних кількостях, науковцям необхідно було переробити величезні кількості руди. Протягом подальших чотирьох років Кюрі працювали в примітивних і шкідливих для здоров'я умовах.

У той період зарплатні чоловіка не вистачало, щоб утримувати сім'ю. Попри те, що інтенсивні дослідження і маленька дитина займали майже весь її час, Марія Кюрі в 1900 році почала викладати фізику в Севрі, у навчальному закладі, що готував вчителів середньої школи. Овдовілий батько чоловіка переїхав до них і допомагав наглядати за Ірен.

У вересні 1902 року Кюрі оголосили про те, що їм вдалося виділити одну десяту граму хлориду радію з декількох тонн уранової смоляної обманки. Виділити полоній їм не вдалося, оскільки він виявився продуктом розпаду радію. Аналізуючи сполуку, Склодовська-Кюрі встановила, що атомна маса радію дорівнює 225. Сіль радію випромінювала блакитне світло і тепло. Ця фантастична речовина привернула увагу всього світу. Визнання і нагороди за його відкриття прийшли до подружжя Кюрі майже одразу.

Завершивши дослідження, Марія Кюрі написала свою докторську дисертацію. Робота називалася «Дослідження радіоактивних речовин» і була представлена в Сорбонні в червні 1903 року. На думку комітету, що присудив Склодлвській-Кюрі науковий ступінь, її робота була найбільшим внеском, коли-небудь внесеним до науки докторською дисертацією.

Нобелівська премія з фізики. ВизнанняРедагувати

 
Марія і П'єр Кюрі в своїй паризькій лабораторії (до 1907 року)

У грудні 1903 року Шведська королівська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики Анрі Беккерелю і подружжю Кюрі. Марія і П'єр Кюрі отримали половину нагороди «на знак визнання … їхніх спільних досліджень явищ радіації, відкритих професором Анрі Беккерелем»[8]. Склодовська-Кюрі стала першою жінкою-лауреатом Нобелівської премії. І Марія, і П'єр Кюрі хворіли і не змогли поїхати до Стокгольму на церемонію вручення премії. Вони отримали її влітку наступного року.

  «Нагородження Нобелівською премією, — писала Кюрі, — було для нас важливою подією зважаючи на престиж, пов'язаний з цими преміями, установленими на ті часи ще зовсім недавно (1901). З матеріального погляду, половина цієї премії була значною сумою. Відтепер П'єр Кюрі міг передати викладання в Школі фізики Полю Ланжевену, своєму колишньому учневі, фізикові з великою ерудицією. Крім того, він запросив препаратора особисто для своєї роботи.

Разом з тим популярність, яку принесла ця щаслива подія, виявилася важким тягарем для людини, не підготовленої і незвичної до неї. Це була лавина візитів, листів, прохань про лекції і про статті — постійних причин втрати часу, хвилювання і втоми».

 

Ще до того, як Кюрі завершили свої дослідження, їх роботи спонукали інших фізиків до вивчення радіоактивності. 1903 року Ернест Резерфорд і Фредерік Содді висунули теорію, за якою радіоактивні випромінювання виникають під час розпаду атомних ядер. Під час розпаду (випромінювання якихось частинок, що утворюють ядро) радіоактивні ядра зазнають трансмутації — перетворення на ядра інших елементів. Склодовська-Кюрі не без коливань прийняла цю теорію, оскільки розпад урану, торію і радію відбувається настільки поволі, що в своїх експериментах їй не доводилося його спостерігати. Щоправда, були дані про розпад полонію, але поведінку цього елементу Кюрі вважала нетиповою. Все ж таки 1906 року вона погодилася прийняти теорію Резерфорда-Содді як найправдоподібніше пояснення радіоактивності. Саме Марія Кюрі започаткувала терміни розпад і трансмутація.

Кюрі відзначили дію радію на людський організм (як і Анрі Беккерель, вони отримали опіки, перш ніж зрозуміли небезпеку поводження з радіоактивними речовинами) і висловили припущення, що радій може бути використаний для лікування пухлин. Терапевтичне значення радію було визнано майже відразу, і ціни на радієві джерела різко піднялися. Проте Кюрі відмовилися патентувати процес екстракції і використовувати результати своїх досліджень в будь-яких комерційних цілях. На їх думку отримання комерційної вигоди не відповідало духу науки, ідеї вільного доступу до знань. Попри це, фінансовий стан подружжя Кюрі поліпшився, оскільки Нобелівська премія та інші нагороди принесли їм певний достаток. У жовтні 1904 року П'єр був призначений професором фізики в Сорбонні, а місяць по тому Марія стала офіційно іменуватися завідувачем його лабораторії. У грудні народила другу дочку, Ев, яка стала концертною піаністкою та біографкою матері.

Марія Склодовська-Кюрі черпала сили у визнанні її наукових досягнень, улюбленій роботі, любові і підтримці чоловіка:

  «Я знайшла в шлюбі все, про що могла мріяти у момент укладення нашого союзу, і навіть більше того».  

У квітні 1906 року П'єр загинув у вуличній катастрофі. Втративши найближчого друга і колегу, Склодовська-Кюрі замкнулася у собі, проте знайшла сили продовжувати роботу. У травні, відмовившись від пенсії, призначеної міністерством суспільної освіти, призгачена факультетською радою Сорбонни на кафедру фізики, раніше очолюваною її чоловіком. Через шість місяців Кюрі прочитала свою першу лекцію, ставши першою викладачкою Сорбонни.

Ірен Кюрі, що стала відомим фізиком та теж отримала Нобелівську премію, згадувала матір:

 

«Моя мати дуже любила проводити вільний час у прогулянках за містом або працювати в саду, а під час відпустки вона надавала перевагу горам чи морю. Марія Кюрі захоплювалася фізичними вправами і завжди знаходила привід, щоб зайнятися ними і примусити нас з сестрою ними зайнятися. Вона любила природу і вміла насолоджуватися нею, але тільки не споглядаючи. У саду вона поралася з квітами; у горах любила ходити, зупиняючись, звичайно, іноді, щоб відпочити і помилуватися пейзажем…

Марія Кюрі не вела світського життя. Вона бувала тільки в будинках небагатьох друзів, і до того ж досить рідко. Коли їй доводилося бути присутньою на якихось прийомах або офіційних урочистостях, це завжди було для неї втомно й нудно. Але вона знайшла спосіб використовувати цей час найкращим чином, розмовляючи зі своїми сусідами за столом про їхню спеціальність. Розвиваючи цю тему, будь-хто з них майже завжди міг розповісти щось цікаве.

Той факт, що мати не шукала ані світських зв'язків, ані зв'язків з людьми впливовими, іноді вважають свідченням її скромності. Я вважаю, що це скоріше якраз навпаки: вона дуже вірно оцінювала своє значення і їй аніскільки не лестили зустрічі з титулованими особами або з міністрами. Мені здається, вона була дуже задоволена, коли їй довелося познайомитися з письменником Джозефом Редьярдом Кіплінгом, а те, що її представили королеві Румунії, не справило на неї ніякого враження».

 

У лабораторії Марія Кюрі зосередила свої зусилля на виділенні чистого металевого радію, а не його сполук. У 1910 році вона змогла в співпраці з Андре-Луї Деб'єрном отримати цю речовину, чим завершила 12-річний цикл досліджень. Вона переконливо довела, що радій є хімічним елементом. Кюрі розробила метод вимірювання радіоактивної еманації і приготувала для Міжнародного бюро мір і ваг перший міжнародний еталон радію — чистий зразок хлориду радію, з яким належало порівнювати решту всіх джерел.

Наприкінці 1910 року за наполяганням багатьох науковців кандидатуру Марії Кюрі було нарешті висунуто на виборах до одного з найпрестижніших наукових товариств — Французької академії наук, членом якої досі не була жодна жінка. Висунення Кюрі призвело до жорсткої сутички між прихильниками і супротивниками цього рішення. Після кількох місяців полеміки в січні 1911 року кандидатуру Склодовської-Кюрі було відхилено на виборах більшістю в один голос.

Нобелівська премія з хіміїРедагувати

 
Диплом Нобелівської премії 1911 року
 
Марія Кюрі та Анрі Пуанкаре на першій Солвейській конференції

За кілька місяців Шведська королівська академія наук присудила Марії Кюрі Нобелівську премію з хімії «за її видатні заслуги в розвитку хімії: відкриття елементів радію і полонію, виділення радію та вивчення природи і сполук цього чудового елементу»[9]. Кюрі стала першим двічі лауреатом Нобелівської премії, до того ж першою жінкою, яка отримала 2 Нобелівські премії. Представляючи її, Е. В. Дальгрен відзначив, що «дослідження радію привело останніми роками до народження нової області науки — радіології, що вже має власні інститути та журнали».

Марія Склодовська-Кюрі доклала немало зусиль, щоб домогтися гідної лабораторії для розвитку нової науки про радіоактивність. Незадовго до початку Першої світової війни Сорбонна і Пастерівський інститут заснували Радієвий інститут для досліджень радіоактивності. Кюрі була призначена директором відділення фундаментальних досліджень і медичного застосування радіоактивності. Під час війни вона навчала військових медиків застосуванню радіології, наприклад, виявленню за допомогою рентгенівських променів шрапнелі в тілі поранених. У прифронтовій зоні Кюрі допомагала створювати радіологічні установки, забезпечувати пункти першої допомоги переносними рентгенівськими апаратами. Накопичений досвід вона узагальнила в монографії «Радіологія і війна» 1920 року.

Після війни Кюрі повернулася до Радієвого інституту. В останні роки керувала роботами студентів і активно сприяла застосуванню радіології в медицині. Написала біографію П'єра Кюрі, опубліковану 1923 року. Періодично Кюрі здійснювала поїздки до Польщі, яка наприкінці війни здобула незалежність, де консультувала польських дослідників. У 1921 році з дочками відвідала США, щоб прийняти в дарунок один грам радію для продовження дослідів. Під час свого другого візиту до США (1929) вона отримала пожертвування, на яке придбала ще грам радію для терапевтичного використання в одному з варшавських госпіталів.

Перша жертва радіоактивностіРедагувати

Робота з радіоактивними речовинами відчутно позначилася на здоров'ї Марії Кюрі. Спочатку вона перенесла тяжку операцію на нирках, потім різко погіршився зір, з'явилися проблеми зі слухом. У 1920 році в листі до сестри вона писала:

  «Мій зір дуже ослаб, і цьому, ймовірно, мало чим зарадиш. Що стосується слуху, то мене переслідує постійний шум у вухах, іноді дуже сильний.»  

У період з 1923 по 1930 роки Кюрі перенесла чотири офтальмологічні операції, які в підсумку відновили їй зір.

Померла Марія Склодовська-Кюрі 4 липня 1934 року від гострої злоякісної апластичної анемії, яку спричинило переродження кісткового мозку внаслідок хронічної променевої хвороби, в санаторії Санселлемоз (Sancellemoz) містечка Пассі у французьких Альпах. У медичному висновку написали:

  «Мадам Кюрі може вважатися однією з жертв тривалого поводження з радіоактивними речовинами, які відкрили її чоловік і вона сама».  

Похорон відбувся з особливою обережністю. Дерев'яну труну помістили у свинцеву, а ту в ще одну дерев'яну. Коли в 1995 році останки переносили в Пантеон, рівень радіації внутрішньої труни у 30 разів перевищував фонові показники.

Склодовська-Кюрі та ПольщаРедагувати

Хоча значну частину життя Кюрі провела у Франції, вона назавжди зберегла відданість справі боротьби за польську незалежність. Попри напружену наукову діяльність, Склодовська-Кюрі завжди пам'ятала про свою історичну батьківщину. Так, після відкриття Радієвого інституту в Парижі аналогічний інститут був відкритий у Варшаві.

Склодовська-Кюрі подарувала Львову, місту, що між світовими війнами входило до складу Польщі, 80 мг радію (у 1920 році її лабораторія володіла лише трохи більше, ніж 1 г радію). Так вперше у Львові був створений невеликий радіологічний відділ, що сприяв, зокрема, лікуванню онкологічних хворих[10].

У Львівській політехніціРедагувати

 
Диплом почесного доктора технічних наук, присуджений Марії Склодовській-Кюрі 10 липня 1912 року Львівською політехнічною школою.

Діяльність Марії Склодовської-Кюрі кілька разів дотикалася до Львівської політехніки. У липні 1912 року вона відвідала Львівську політехнічну школу (тодішня назва університету), 10 липня прочитала там лекцію. Вчена Рада Політехніки того дня присудила їй почесний науковий ступінь доктора технічних наук. Ім'я Склодовської-Кюрі увічнено на дошці почесних докторів honoris causa Львівської політехніки.

У листі, датованому 1922 роком, Склодовська-Кюрі повідомила про можливість сприяння через Лігу Націй надання фінансової допомоги Львівській політехніці.

Фізик Мар'ян Смолуховський згадував як Склодовська-Кюрі допомагала в організації стажувань перспективних науковців Львова у провідних європейських наукових установах.[11]

Нагороди та наукове визнанняРедагувати

Марії Склодовський-Кюрі було присуджено 10 наукових премій та 16 медалей. Вона була почесним членом 106 академій, наукових установ і товариств[12].

Склодовська-Кюрі була нагороджена французьким орденом Почесного легіону. Її старша дочка, Ірен Жоліо-Кюрі, отримала Нобелівську премію з хімії 1935 року. Молодша дочка, Єва Кюрі, написала біографію матері.

У Польщі Склодовська-Кюрі отримала почесний науковий ступінь доктора наук Львівської політехніки — 1912 року, Познанського університету — 1922 року, Краківського Ягеллонського університету — 1924 року та Варшавської політехніки — 1926 року.

У 1967 році у Варшаві було створено музей Марії Склодовської-Кюрі.

Пам'ятьРедагувати

Як єдина жінка-двічі нобелівський лауреат та єдиний науковець в історії, відзначений нею у двох різних галузях природничих наук, Марія Склодовська-Кюрі 2009 року визнана журналом «New Scientist» найвидатнішою жінкою-науковцем всіх часів[13].

У театрі й кіноРедагувати

Життя Марії Склодовської-Кюрі надихнуло багатьох митців.

ПриміткиРедагувати

  1. https://chemia.ug.edu.pl/sites/default/files/_nodes/strona-chemia/16702/files/fmr-mscurie.pdf
  2. http://www.aip.org/history/curie/scandal1.htm
  3. а б в г https://www.leopoldina.org/fileadmin/redaktion/Mitglieder/CV_Curie-Sklodowska_Marie_D.pdf
  4. http://www.nytimes.com/1995/04/21/world/marie-curie-enshrined-in-pantheon.html
  5. Catalog of the German National Library
  6. Marie Curie | Biography & Facts. Encyclopedia Britannica (англійською). Архів оригіналу за 11 січня 2019. Процитовано 3 вересня 2020. 
  7. Skłodowska-Curie Maria - Encyklopedia PWN - źródło wiarygodnej i rzetelnej wiedzy. encyklopedia.pwn.pl (польською). Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 3 вересня 2020. 
  8. The Nobel Prize in Physics 1903. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 8 травня 2012. (англ.)
  9. The Nobel Prize in Chemistry 1910. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 8 травня 2012. (англ.)
  10. Українська Наукова Інтернет-Спільнота [Архівовано 11 квітня 2011 у Wayback Machine.] / Марія Склодовська-Кюрі у Львівській політехніці.
  11. Українська Наукова Інтернет-Спільнота [Архівовано 11 квітня 2011 у Wayback Machine.] Богдан Лукіянець, Андрій Пелещишин, Богдан Моркляник. «Марія Склодовська-Кюрі у Львівській політехніці».
  12. Гольданский В. И., Черненко М. Б. Мария Склодовская-Кюри (к 100-летию со дня рождения). Химия и жизнь, 1967, № 12, с. 27.
  13. а б Rok 2011 — Rokiem Marii Skłodowskiej-Curie — Wiadomości24, 01.01.2011 [Архівовано 18 травня 2011 у Wayback Machine.] (пол.)
  14. curie — Britannica Online Encyclopedia (англ.). Britannica.com. 15 квітня 2006. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 27 березня 2011. 
  15. Paul W. Frame. How the Curie Came to Be [Як було відкрито Кюрій] (англ.). Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2008. 
  16. Марія Кюрі на банкнотах 500 франків та 20000 злотих. [Архівовано 13 грудня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
  17. У Польщі назвали найвидатнішу жінку усіх часів — NEWSru.ua, 08.03.2011. Архів оригіналу за 14.04.2011. Процитовано 09.04.2011. 
  18. Марія Склодовська-Кюрі у Львівській політехніці [Архівовано 11 квітня 2011 у Wayback Machine.] — Науково-технічна бібліотека Національного університету «Львівська політехніка».

БібліографіяРедагувати

  • Черрато Симона. Радіоактивність у родині: Невигадане життя Марії та Ірен Кюрі / Пер. з італ. — К.: «К. І. С.», 2006. — 104 с.: іл. — (Жінки в науці).
  • Robert Reid, Marie Curie, New York, New American Library, 1974. (англ.)
  • Teresa Kaczorowska, Córka mazowieckich równin, czyli Maria Skłodowska-Curie z Mazowsza (Daughter of the Mazovian Plains: Maria Skłodowska-Curie of Mazowsze), Ciechanów, 2007. (пол.)
  • Wojciech A. Wierzewski, «Mazowieckie korzenie Marii» («Maria's Mazowsze Roots»), Gwiazda Polarna (The Pole Star), a Polish-American biweekly, no. 13, 21 June 2008, pp. 16-17. (пол.)
  • L. Pearce Williams, "Curie, Pierre and Marie, " Encyclopedia Americana, Danbury, Connecticut, Grolier, Inc., 1986, vol. 8, pp. 331-32. (англ.)
  • Barbara Goldsmith, Obsessive Genius: The Inner World of Marie Curie, New York, W.W. Norton, 2005, ISBN 0-393-05137-4. (англ.)
  • Naomi Pasachoff, Marie Curie and the Science of Radioactivity, New York, Oxford University Press, 1996, ISBN 0-19-509214-7. (англ.)
  • Eve Curie, Madame Curie: A Biography, translated by Vincent Sheean, Da Capo Press, 2001, ISBN 0-306-81038-7. (англ.)
  • Susan Quinn, Marie Curie: A Life, New York, Simon and Schuster, 1995, ISBN 0-671-67542-7. (англ.)
  • Françoise Giroud, Marie Curie: A Life, translated by Lydia Davis, Holmes & Meier, 1986, ASIN B000TOOU7Q. (англ.)
  • Ève Curie: Maria Curie. Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN, 1997. ISBN 83-01-12302-8.
  • Françoise Giroud: Maria Skłodowska-Curie. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1987. ISBN 83-06-01328-X. (cykl: Biografie Sławnych Ludzi) (пол.)
  • Helena Bobińska, Maria Skłodowska-Curie, Czytelnik, Warszawa 1965 (пол.)
  • Denis Brian: Rodzina Curie. Warszawa: «Amber», 2006. ISBN 83-241-2450-0. (пол.)
  • Susan Quinn: Życie Marii Curie. Warszawa: Prószyński i S-ka, 1997. ISBN 83-7180-003-7. (пол.)
  • Barbara Goldsmith: Geniusz i obsesja: wewnętrzny świat Marii Curie. Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie, 2006. ISBN 83-7384-573-9. (пол.)
  • Marie Curie, Irène Joliot-Curie et Gillette G. Ziegler, Correspondance (фр.)
  • Marie Curie et Irène Joliot-Curie, Prace Marii Skłodowskiej-Curie (фр.)
  • Françoise Giroud, Une femme honorable, 1981 (фр.)
  • Per Olov Enquist, Blanche et Marie, roman, 2004 (фр.)
  • Xavier Laurent-Petit, Marie Curie, 2005 (фр.)
  • Barbara Goldsmith, Marie Curie, portrait intime d'une femme d'exception, 2006 (фр.)
  • Brigitte Labbé et Michel Puech, Marie Curie, 2006 (фр.)
  • Henry Gidel, Marie Curie, Flammarion, 2008 ISBN 978-2-08-121159-9 (англ.)

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Марія Кюрі : / Ю. Потерянко. — Київ: Агенція «ІРІО», 2018. — 175 с. : іл. — (Видатні особистості. Біографічні нариси для дітей). — ISBN 978-617-7453-56-6
  • Очкурова О.Ю., Щербак Г.В., Иовлева Т.В. 50 гениев, которые изменили мир / Худож.-оформители Л.Д. Киркач, И.В. Осипов. — Харьков: Фолио, 2003. —510 с. — (100 знаменитых).

ПосиланняРедагувати