Сич Олександр Максимович

Олекса́ндр Макси́мович Сич (нар. 16 липня 1964, село Дерть, Рокитнівський район, Рівненська область) — український політик правого спрямування, голова Івано-Франківської обласної ради з 25 листопада 2010 року по 23 листопада 2012 року і з 7 грудня 2015 року. З 27 лютого[1] по 2 грудня 2014 року був віцепрем'єр-міністром України.

Олександр Максимович Сич
Олександр Максимович Сич
Олександр Максимович Сич
Олександр Сич у 2012 році
Голова Івано-Франківської обласної ради
Нині на посаді
На посаді з7 грудня 2015
ПопередникВасиль Скрипничук
25 листопада 2010 — 23 листопада 2012
ПопередникІгор Олійник
НаступникВасиль Скрипничук
Віцепрем'єр-міністр України
27 лютого 2014 — 2 грудня 2014
ПрезидентОлександр Турчинов (в.о.)
Петро Порошенко
Прем'єр-міністрАрсеній Яценюк
ПопередникКостянтин Грищенко
НаступникВ'ячеслав Кириленко

Народився16 липня 1964(1964-07-16) (60 років)
с. Дерть, Рокитнівський район, Рівненська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Відомий якісторик, політик
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materПрикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Політична партіяКУН (19931999)
ВО «Свобода»2006)
Професіяполітолог
РелігіяУкраїнська греко-католицька церква
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Архистратига Михаїла II ступеня
Орден Архистратига Михаїла II ступеня
sych.if.ua
Україна Народний депутат України
7-го скликання
ВО «Свобода» 12 грудня 2012 28 лютого 2014

Голова Івано-Франківської обласної ради від Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (до жовтня 2012). Узгоджений кандидат від низки опозиційних сил (ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», Фронт Змін, Громадянська позиція та ін.) по округу № 83 (м. Івано-Франківськ) на Виборах до Верховної Ради України 2012.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Доктор політичних наук.

Заступник голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» з питань ідеології, входить до його політвиконкому.

Освіта

ред.

Трудова діяльність

ред.
  • Серпень 1986 — листопад 1987 — організатор позакласної, позашкільної виховної роботи та вчитель історії і суспільствознавства Кам'янської СШ Рокитнівського району Рівненської області.
  • Листопад 1987 — травень 1989 — військова служба.
  • Травень 1989 — квітень 1993 — завідувач фільмотеки Яремчанського міського відділу освіти, за сумісництвом — вчитель історії Микуличинської СШ та Яремчанської НСШ № 1, голова ради голів профкомів установ освіти міста Яремче.
  • Квітень 1993 — вересень 1994 — інструктор в справах молоді Яремчанського міськвиконкому.
  • Вересень 1994 — грудень 1995 — завідувач відділу загальної середньої освіти, заступник начальника управління освіти департаменту гуманітарних питань Івано-Франківського облвиконкому.
  • Грудень 1995 — червень 1996 — заступник начальника, завідувач відділом загальної середньої освіти управління освіти Івано-Франківської ОДА.
  • Червень 1996 — червень 1998 — помічник-консультант народного депутата України Романа Круцика.
  • Червень 1998 — вересень 2000 — юрисконсульт видавництва «Лілея-НВ» (місто Івано-Франківськ).
  • Вересень 2000 — серпень 2001 — асистент кафедри філософії Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.
  • З серпня 2001 — доцент кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Громадська й політична діяльність

ред.

З 1991 року є членом Національної скаутської організації України «Пласт». В 2004–2006 роках обирався головою Крайової пластової ради.

Депутат Івано-Франківської обласної ради (1994–1998, 2006–2010).

З травня 2002 по вересень 2005 обіймав посаду заступника міського голови Івано-Франківська з питань діяльності виконавчих органів.

З 2006 року член Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Член Політвиконкому ВО «Свобода», заступник голови партії з питань ідеології.

Паралельно, у 2003-2012 роках очолював Центр національного відродження імені Степана Бандери - просвітницьку організацію, яку заснував у 2001 році спочатку член КУН, а з 2002 року член УНР Іван Гавдида, вбитий 2003 року.

На Парламентських виборах в Україні 2007-го року був кандидатом в народні депутати України за списком ВО «Свобода». Мав п'яту позицію в списку.

25 листопада 2010 року обраний головою Івано-Франківської обласної ради, отримавши 68 голосів депутатів Івано-франківської обласної ради зі 114[3].

З 2012 року — народний депутат України 7-го скликання від виборчого округу № 83, Івано-Франківська область. Перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти.

2015 року з його ініціативи створено Інститут наукових студій націоналізму. Офіційно зареєстрований у статусі громадської організації у 2019.[4]

Родина

ред.

Народився у багатодітній родині. Батько Максим Адамович (1925–1993) — механізатор. Мати Єва Адамівна (1925) — пенсіонерка. Дружина Галина Вікторівна (1965) — вчитель історії, методист дошкільного виховання, завідувач методичного кабінету курсів ЦО Івано-Франківської області. Дочка Ольвія (1987), син Богдан (1990)[5].

Науковий і творчий доробок

ред.

Автор нарисів і дослідницьких праць з історії визвольних змагань України, теорії націоналізму та сучасної політики. На основі своїх наукових статей на тему націоналізму підготував монографію «Соціально-консервативний націоналізм»[6].

Дослідник життя й творчості члена ОУН Степана Ленкавського[7].

У 2008 році захистив дисертацію кандидата історичних наук на тему: "Степан Ленкавський в історії організації українських націоналістів (1929-1977 рр.)".

У 2020 році захистив дисертацію на тему «Сучасний український націоналізм: політологічні аспекти трансформації парадигми» та отримав науковий ступінь доктора політичних наук.

Книги
  • «Без права на поразку. Перша виборча кампанія Провідника ОУН: технологія і хронологія» (1998)
  • «Пласт: нарис витоків, історії, сьогодення» (1999)[8]
  • «Степан Ленкавський: життєвий шлях на тлі історії ОУН» (1999)
  • «Адміністративний ресурс в технології тіньової політики України» (2001)[9]
  • «Думки без дозволу. Політичні есе» (2002)
  • «Сучасний етап боротьби за Українську державу» (2005)[10]
  • «Український націоналізм: традиція і модерн» (2011)
  • «ПЛАСТ — український скавтинг» (2012)
  • «В уряді камікадзе» (2016)
  • «Соціально-консервативний націоналізм» (2019)
  • «КРЕDO Українського Націоналіста» (2022)[11]
  • «Монах ОУН. Ч.1. У краю (біографія Степана Ленкавського)» (2023)

Нагороди

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Призначено Прем'єр-міністра України і склад Уряду Урядовий портал. 27 лютого, 2014 рік. (укр.)
  2. https://kurs.if.ua/politic/oleksandr-sych-stav-doktorom-politychnyh-nauk/
  3. Депутати Івано-Франківської облради свій вибір зробили
  4. Знайомтесь: Інститут наукових студій націоналізму
  5. Довідка
  6. Олександр Сич представив до обговорення науковців свою монографію.
  7. Заступник Бандери Степан Ленкавський не мав ні сім'ї, ні власного житла, він усього себе присвятив Організації українських націоналістів. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 4 жовтня 2009.
  8. https://plastovabanka.org.ua/knyga/narys-istorii-plastu/
  9. Довідка: Сич Олександр Максимович
  10. «Сучасний етап боротьби за Українську державу» на Google Книги
  11. Олександр Сич. КРЕDO Українського Націоналіста
  12. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №14/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 8 жовтня 2020.
  13. Очільника Івано-Франківської облради нагородили орденом святого Архістратига Михаїла. https://vikna.if.ua/. Вікна. 21 серпня 2021. Процитовано 26 січня 2022.

Джерела

ред.