Синеви́р — село в Україні, у Міжгірському районі Закарпатської області. Належить до Синевирської сільської ради. Населення — майже 5 000 осіб.

село Синевир
SynevyrCoatOfArmsOfficialColor.png FlagSynevyrOfficial.jpg
Герб Синевира Прапор Синевира
Вказівник села Синевир.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Міжгірський район
Рада Синевирська сільська рада
Код КОАТУУ 2122486901
Основні дані
Засноване XV століття
Населення 4805
Поштовий індекс 90041
Телефонний код +380 3146
Географічні дані
Географічні координати 48°29′48″ пн. ш. 23°36′52″ сх. д. / 48.49667° пн. ш. 23.61444° сх. д. / 48.49667; 23.61444Координати: 48°29′48″ пн. ш. 23°36′52″ сх. д. / 48.49667° пн. ш. 23.61444° сх. д. / 48.49667; 23.61444
Середня висота
над рівнем моря
659 м
Водойми р. Теребля
Місцева влада
Адреса ради с. Синевир, 1066, Міжгірський р-н, Закарпатська обл., 90041, тел. 2-76-96
Сільський голова Куруц Микола Михайлович
Карта
Синевир. Карта розташування: Україна
Синевир
Синевир
Синевир. Карта розташування: Закарпатська область
Синевир
Синевир

CMNS: Синевир у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Перша письмова згадка про село Синевир належить до кінця XVI початку XVII ст. У верхній течії верховинської річки Талабори (Тереблі) було село, оточене великими лісами, що в 1604 р. називалось Зіневер.

Згадка у 1604 році як Zynever, інші згадки: 1605 — Szinever, 1715 — Szinevér Polyána, 1725 — Szinever, 1773 — Szinevér, 1808 — bSynewir, Szinevér, 1828—1838 — Szinevér, 1851 — Szinevér, 1877 — Szinevér, Tócska-Szinevér, Szinyijvér, 1930 — Sinovir.

Село Синевир оточують гори центральних лісистих Карпат (масив Привододільні Горгани). Згідно з документами село разом з лісами, розташованими навколо нього, було володінням спадкоємців Карніша і Крічфолуші. Серед землевласників згадуються і Бернат Ласко, Кун Петер, Тегза та інші. В їхні володіння входили луки, пасовиська, полонини, ліси. Згідно з письмовими джерелами 1851 р. лісові багатства села складалися з прекрасного смерекового лісу. На початку XIX ст. почалося хижацьке винищення лісів, посилилася експлуатація верховинців — лісорубів. Торгівля лісом приносила великі прибутки. В лісовому господарстві було зайнято понад половини жителів села. Праця лісорубів та бокорашів була тяжкою і небезпечною, вимагала великих затрат фізичної сили, вміння та героїзму.

З 1843 р. селище мало власну символіку: печатку з зображенням чотирьох дерев, перед якими стоїть лісоруб з сокирою.

27 травня 2016 року в Синевирі відкрито пам'ятну дошку Сергію Цімботі.


Береги

Береги - колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обєднане з селом Синевир рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка у ХІХ столітті

1892: Berchi, 1898: Berchi, 1902: Berchi, 1944: Berehi, Береги, 1983: Береги.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4532 особи, з яких 2151 чоловік та 2381 жінка.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 4802 особи.[2]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 99,90 %
російська 0,08 %

Пам'яткиРедагувати

У червні 2010 року розпочав роботу відновлений Музей лісу і сплаву (розташований біля північно-східної околиці села). У ньому можна ознайомитись з макетами вузлів, споруд і пристосувань усього технологічного процесу заготівлі, сортування, зберігання і транспортування деревини у вигляді плотів-бокорів, а також побачити інші експонати музею лісосплаву, котрий був зруйнований повінню 1998 року. Неподалік від музею розташоване високогірне озеро Озірце.

На північ від села розташована пам'ятка природи — Кам'янецький водоспад, іхтіологічний заказник місцевого значення Кантина, а також знамените озеро Синевир.

РелігіяРедагувати

Сучасні церкви села:

  • Церква Успіння пресвятої Богородиці 1905 року.
  • Церква Преображення Господнього 1930-х років.

У протоколі єпископа М. М. Ольшавського за 1751 рік згадують дерев'яну церкву св. Михайла з двома великими дзвонами і новими образами, збудовану в 1640 році. В церкві були 2 дерев'яні свічники, 4 дерев'яні хрести, дерев'яний мальований ковчег. Парохами були Іван Тесля та Василь Чуп.

В 1801 р. є згадка про добру церкву на 300 вірників, належно забезпечену церковними речами. На початку XX ст. ще якийсь час зберігалася дерев'яна церква.

Теперішня мурована церква — велика споруда базилічного типу, силует якої збагачено за рахунок главок з хрестами на головному фасаді та цікавої барокової вежі. У 1929 р. в турні встановлено зміцнюючі металеві конструкції. Великий ремонт відбувся в 1951 р. Склепіння нави розмальоване, іконостас з іконами було виготовлено в Угорщині. Біля церкви мурована дзвіниця, до якої перенесли з розібраної православної церкви виготовлені в Пряшеві дзвони. Всього на вежі церкви і у дзвіниці є 8 дзвонів. У 1997 р. на ділянці Івана Яреми греко-католики спорудили дерев'яну церківцю, а восени 1998 р. заклали фундамент нової церкви з навою розміром 20: 10 м та вівтарною частиною — 5: 5 м.

Першу православну дерев'яну церкву 23 м завдовжки, 9 м завширшки (в крилосах 17 м), при висоті стін до стріхи 5 м, з центральною вежею 12 м заввишки та дзвіницею над входом 18 м заввишки збудували за два роки.

Окружний уряд у Воловому видав дозвіл на будівництво 26 серпня 1927 p., a 29 травня 1929 р. священик Феодосій Горват та Василь Кут від громади звернулися за дозволом на використання церкви.

Вартість споруди становила 65 тисяч чехословацьких корон окрім роботи. Тоді вже купили 4 дзвони за 62 тисячі корон, але не було жодних церковних атрибутів. Ця церква згоріла 8 листопада 1932 р., і деякий час вірники молилися у пристосованому приміщенні.

Очевидно, незабаром спорудили нову дерев'яну церкву менших розмірів, яка достояла до радянських часів, а після перебрання православними мурованого храму її не використовували. Цю зрубну церкву зняли з реєстрації З березня 1961 р. і розібрали. Відлиті у Пряшеві дзвони перенесли до мурованої дзвіниці, що біля мурованої церкви.

Відомі людиРедагувати

У поселенні народились:

  • Цімбота Сергій Михайлович (1985—2015) — учасник російсько-української війни 2014—2017.
  • Фічора Іван Васильович (нар. 1939) — український педагог.
  • Чаба Нодь (нар. 1906) — інженер-механік та електрик, письменник з економіки і техніки З 1950 року був науковим співробітником Енергетичного інституту Румунської академії наук.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати