Синевир (басейн)

Басейн «Синевир» є складовою великого спортивного комплексу у Дрогобичі, що включає у себе п'ятитисячний футбольний та легкоатлетичний стадіон «Галичина», а також додаткове тренувальне футбольне поле.

Басейн «Синевир»
Розташування	Дрогобич,  Україна
Відкрито	1936 рік
Команда (-и)	«Спартак», «Динамо»
Види спорту	плавання, хокей

Історія

Басейн «Синевир» був збудований у одну з головних епох економічного, культурного та спортивного розквіту Дрогобича, а саме у 1936 році, коли місто, завдяки розвинутій нафтопереробній промисловості, стало промисловим центром регіону. Саме у той час появилася потреба у розширенні місцевого центрального стадіону міста, що був домашнім стадіоном багатьох великих клубів міста — «Юнак», «Ватра», «Бетар», яке було реалізовано у 1936 році, а додатково було збудовано і басейн при стадіоні, що і є точкою відліку життя нашого басейну.

Після Другої світової війни басейн, як і весь спортивний комплекс, був переданий під управління одного з двох, недавно введених у експлуатацію, нафтопереробних заводів міста, що було загальноприйнятою нормою для радянських промислових об'єктів, адже при кожному радянському заводі були, якщо не ціле місто, то принаймі кілька об'єктів соціальної та спортивної інфраструктури. Десь у ті роки на хокейному корді басейну почали виступати місцеві хокейні колективи місцевих спортивних товариств «Спартак» та «Динамо».

У 1970-х роках, коли ціни на нафту знов підскочили, а для Радянського союзу та Дрогобича, як регіонального центру нафтопереробки, настали золоті часи, а у місто полилися державні інвестиції. У той час найбільшим підприємством міста був Дрогобицький завод автомобільних кранів, що активно розбудовувався та виходив не тільки на внутрішній ринок СРСР, а й на ринки дружніх соціалістичних держав — Угорщини, Югославії, Польщі, Болгарії, Монголії, КНДР, Ірану, В'єтнаму, що призвело до передачі басейну під його управління. У басейну, окрім суто технічних проблем, через неправильну технологію будівництва, були і проблеми демографічні, адже у часи одного з періодів розцвіту, коли і був споруджений басейн, місто розвивалося навколо двох головних нафтопереробних заводів на Стрийській та Бориславській вулицях, то у радянські часи місто почало стрімко розвиватися на схід, що підтверджує спорудження найбільшого мікрорайону міста — Самбірського мікрорайону, що залишило басейн поза зоною досяжності великих мікрорайонів, лишивши його поміж молоповерхової забудови вулиць Спортивної та Трускавецької. Зате у той період басейн пережив одні із своїх найкращих епох, адже тоді на ньому кілька раз тренувалися непросто регіональні чи республіканські гранди хокею, а й сама збірна СРСР з хокею.

З початком доби незалежності басейну прийшлося нелегко, як і автокрановому заводу та всій країні, але він продовжував працювати, хоч і був сильно збитковим для заводу. Одною із світлих плям історії заводу за добу незалежності є кілька тренувань на ньому збірної України з хокею. Але недовго доводилося жити басейну в таких умовах, адже у 2013 році ДЗАК зупинив виробництво через фінансові труднощі, а згодом оголосив про власне банкротство, а басейн, як власність заводу, закрили та виставили на аукціон. Зараз ситуація із басейном неясна, адже стоїть питання, а чи він був виставлений на аукціон та проданий у комплекті із заводом, перебуваючи сьогодні у власності заводу, а чи він був виставлений на аукціон та проданий як окремий об'єкт, належачи сьогодні якісь іншій юридичній особі.

Сьогоднішній стан

Сьогодні басейн є занедбаним та закинутим, а своїм віддаленим знаходженням від центру та безлюдністю він приваблює вандалів, безхатьків, наркоманів та інших, що активно знищують спадщину епохи, хоч сучасні власники споруди намагаються з цим боротися встановленням попереджувальних табличок.

Критика та роздуми

Сьогодні мова про відновлення басейну навіть не піднімається, адже це дороге та безкорисне заняття, що принесе лише великі збитки — головним прихильником цієї думки є громадський активіст, екс-футболіст та екс-тренер Хосе Турчик. Автор статті поділяє ці погляди, але автор вважає, що дану будівлю басейну варто зберегти без змін, перетворивши у музей або просто лишивши занедбаною, адже будівля представляє цінність як представник радянського модернізму.