Сідорін Сергій Володимирович

український військовик

Сергій Володимирович Сідорін — український військовослужбовець, капітан Національної гвардії України. Лицар ордена «За мужність» III ступеня.

Сідорін Сергій Володимирович
 Полковник
Загальна інформація
Народження26 листопада 1987(1987-11-26) (36 років)
Дубіївка, Черкаська область
Alma MaterАкадемія ВВ МВС
Військова служба
Роки службиз 2010 дотепер
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС МВС
Рід військ Національна гвардія
Формування 4 БрОП
Війни / битви
Командування
командир роти
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

ред.

Народився 1987 року в селі Дубіївка на Черкащині.

2010 закінчив Академію внутрішніх військ МВС у м. Харків, де навчався на командному факультеті. Зарахований до особового складу спецпідрозділу «Барс» внутрішніх військ МВС, в/ч 3027, Нові Петрівці. Пройшов шлях від командира взводу спеціального призначення до заступника командира батальйону спеціального призначення.

Має перший розряд з боксу. Переможець регіонального етапу (серед військових частин Північного територіального коман­дування) конкурсу «Кращий за професією» 2013 року — занесений на дошку Пошани Північного територіального об'єднання НГУ за високі показники у службово-бойовій діяльності.

З весни 2014 бере участь в антитерористичній операції на Сході України.

26 червня 2014, в часі «перемир'я», противник близько 19:30 почав обстріл блокпосту № 1 на північно-західній околиці Слов'янська — поблизу селища Мирне (біля дамби Рибгоспу) — одразу з двох сторін із танків і мінометів, після чого пішов на штурм. Один з трьох танків бойовиків нацгвардійці знищили, — резервіст 2-го резервного батальйону НГУ Вадим Д. з РПГ підбив танк, що насувався на позиції нацгвардійців, старший лейтенант Сідорін з РПГ-7 вивів його з ладу. Від останнього пострілу танка дістав осколкове поранення у ногу. В бою загинули солдат 2-го резервного батальйону доброволець-майданівець Артур Гулик і троє десантників 95-ї аеромобільної бригади. Під натиском переважаючих сил противника оборонцям довелось відступити, але вже наступного дня блокпост було відбито[1][2].

Проходив лікування у травматологічному відділенні Головного військового клінічного госпіталю. Достроково отримав звання капітана, нагороджений орденом.

У 2015 — командир 9-ї навчальної роти 1-ї оперативної бригади НГУ[3].

Станом на лютий 2017 — командир роти 1-го батальйону оперативного призначення 4-ї бригади оперативного призначення НГУ (бригада швидкого реагування), в/ч 3018, смт Гостомель.

Мешкає в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області. Разом з дружиною Наталією виховує доньку.

Нагороди

ред.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[4].

Примітки

ред.

Джерела

ред.