Сидоренко Михайло Федорович
| Михайло Федорович Сидоренко | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Народився | 12 липня 1902 Сидорівщина | ||||||
| Помер | 5 жовтня 1989 (87 років) Мелітополь, Запорізька область, Українська РСР, СРСР | ||||||
| Країна |  СРСР | ||||||
| Національність | українець | ||||||
| Діяльність | науковець | ||||||
| Alma mater | Полтавський плодово-ягідний інститут | ||||||
| Галузь | садівництво | ||||||
| Заклад | Мелітопольська дослідна станція садівництва імені М. Ф. Сидоренка | ||||||
| Науковий ступінь | кандидат сільськогосподарських наук | ||||||
| Партія | КПРС | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
Миха́йло Фе́дорович Сидоре́нко (12 липня 1902, Сидорівщина — 5 жовтня 1989) — український вчений-садівник, кандидат сільськогосподарських наук (з 1948 року), Герой Соціалістичної Праці, директор Мелітопольської дослідної станції садівництва.
Біографія
ред.Народився 29 червня (12 липня) 1902 року на хуторі Сидорівщині (тепер село Великобагачанського району Полтавської області) в селянській родині. Українець. Трудову діяльність розпочав в 1914 році наймитом. З 1921 по 1924 рік навчався в сільськогосподарській професійній школі в селі Красногорівці того ж району[1]. Член ВКП(б) з 1927 року[2]. З 1928 по 1932 рік навчався в Полтавському плодово-ягідному інституті. Отримавши спеціальність «агроном-організатор плодово-ягідного господарства», був призначений на посаду директора Мелітопольської дослідної станції садівництва.
Брав участь в німецько-радянській війні. Був заступником командувача Північно-Кавказьким фронтом з політичної частини[3].
У жовтні 1945 року за особистим клопотанням М. С. Хрущова був демобілізований і відновлений на колишній посаді. У 1947 році, на базі дослідної станції, заснував однорічну школу садівників, директором якої був впродовж 30 років[1]. В 1948 році захистив кандидатську дисертацію.
У 1955 році був делегатом XIV Міжнародного конгресу з садівництва в Голландії, в 1972 році — Міжнародного конгресу з вишні та черешні в Італії.
У 1972 році очолив створений ним в Інститут зрошуваного садівництва Української аграрної академії наук. В останні роки був науковим консультантом інституту.
Помер 5 листопада 1989 року. Похований у Мелітополі на Новому кладовищі[4].
Наукова діяльність
ред.У 1956 році вчений почав займатися селекцією персика, створив гібридний фонд і передав у державне випробування дев'ять сортів персика — «Червневий ранній», «Серпневий», «Янтарний», «Сонячний», «Райдужний», «Таврія», « Приазовський», «Запорізький», «Транспортабельний». Крім того був співавтором ще 28 сортів персика, з них такі відомі сорти, як «Мелітопольський ясний» і «Золотистий» районовані в Україні. Створені за участю вченого сорти персика «Серпневий» і «Новинка степу» отримали золоті медалі на міжнародних виставках.
Опублікував більше 120 наукових, науково-популярних та публіцистичних праць. Автор книг «Черешня», «Сади в степах запорізьких».
Відзнаки
ред.Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 квітня 1971 року за великі успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства та виконанні п'ятирічних планів виробництва і продажу державі продуктів землеробства і тваринництва, Сидоренко Михайлу Федоровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот»[1].
Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями[1].
Крім того відзначений чотирма золотими і п'ятьма срібними медалями ВДНГ СРСР, золотими медалями міжнародних виставок. Заслужений агроном УРСР (1962), заслужений діяч науки УРСР (1962)[1].
Вшанування пам'яті
ред.
Мелітопольська дослідна станція садівництва, якою керував Сидоренко, тепер носить його ім'я. На її будівлі встановлено меморіальну дошку.
Іменем Михайла Сидоренка названа невелика вулиця в Мелітополі, розташована за 300 метрів від садстанціі.
Примітки
ред.- ↑ а б в г д Герои страны(рос.)
- ↑ Українська радянська енциклопедія
- ↑ Славетні запоріжці
- ↑ Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.286.
Література
ред.- Голдобин А. И. Запорожская аллея славы — народная святыня, Дніпропетровськ, 2002;