Середземноморський діалог

Ініціатива Середземноморський діалог, вперше запущена в 1994 році, — це партнерська програма співпраці між НАТО та сімома країнами Середземномор'я. ЇЇ проголошена мета — це «створення добрих відносин та кращого взаємного розуміння і впевненості у всьому регіоні, просування регіональної безпеки та стабільності та пояснення політик та цілей НАТО.»^[1]

Ця ініціатива відображає погляди НАТО, що безпека у Європі пов'язана з безпекою і стабільністю у Середземномор'ї. Крім того, вона посилює та доповнює такі форми співробітництва як Середземноморський союз та Середземноморська ініціатива ОБСЄ.

Середземноморський діалог за структурою є переважно двостороннім (формат НАТО+1), однак дозволяє регулярні зустрічі у багатосторонньому форматі (НАТО+7).

В цілому, події в рамках Середземноморського діалогу фінансуються сторонами самостійно. Однак, країни-учасники НАТО погодились розглядати питання щодо фінансової допомоги для Середземноморським партнерам для участі у Діалозі. Нещодавно був прийнятий ряд заходів для стимулювання співробітництва, у тому числі перегляд політики фінансування Діалогу, яка тепер дозволяє НАТО фінансувати до 100% витрат країн Діалогу на участь у заходах в рамках Діалогу та поширення механізмів Трастового Фонду НАТО /«Партнерство заради миру» на країни Діалогу.

Учасники

Країни-учасники НАТО

Країни Партнерства заради миру

Країни Середземноморського діалогу

Середземноморський діалог було розпочато з п'ятьма країнами басейну, але пізніше приєдналися ще дві.

Алжир (приєднався у березні 2000)
Єгипет (приєднався у лютому 1995)
Ізраїль (приєднався у лютому 1995)
Йорданія (приєдналась у листопаді 1995)
Мавританія (приєдналась у лютому 1995)
Марокко (приєдналось у лютому 1995)
Туніс (приєднався у лютому 1995)

Лівія

На Чиказькому саміті 2012 року, голови країни НАТО випустили декларацію, в якій зазначалось, що вони «будуть раді бачити» Лівію партнером НАТО «якщо вона того бажає», в рамках Середземноморського діалогу. Лівія поки що відповіді не надала.^[2]

Ключові принципи

Ключові принципи запуску та подальшого успішного розвитку Середземноморського діалогу^[3]:

Не-дискримінація: всім Середземноморським партнерам запропонована однакова основа кооперації з НАТО.
Само-вирізняння, яке дозволяє індивідуальний підхід до особливих потреб кожної з країн Діалогу. Зокрема, індивідуальні програми співробітництва (нижче) дозволяють зацікавленим країнам Діалогу та НАТО окреслити їх практичне співробітництво більш конкретно, що дозволяє зацікавленим країнам окреслити основні коротко- та довгострокові цілі їх співробітництва з НАТО, узгоджені з політиками та цілями НАТО в Середземноморському діалозі.
Інклюзивність: всі країни діалогу повинні вважати себе учасниками («акціонерами») спільних колективних зусиль.
Двостороннє залучення: Середземноморський діалог — це «двостороннє партнерство», коли НАТО розраховує на участь партнерів для досягнення успіху, через постійний процес консультацій та особливий наголос на практичній кооперації.
Не-нав'язування: Партнери НАТО по Діалогу можуть вільно обирати швидкість та глибину свого співробітництва з НАТО, сам Альянс не бажає нічого їм нав'язувати.
Комплементарне та взаємне підсилення: зусилля Середземноморського діалогу та інших міжнародних інституцій в регіоні є за природою комплементарні та підсилюють ініціативи одне одного, наприклад такі як «Середземноморський союз» ЄС, «Середземноморська ініціатива» ОБСЄ або «П'ять плюс П'ять».
Різноманітність: Середземноморський діалог поважає та бере до уваги особливі регіональні, культурні та політичні контексти партнерів.

Індивідуальна програма співробітництва

НАТО та Ізраїль 16 жовтня 2006 року створили першу Індивідуальну програму співробітництва (ІПС)^[4] в рамках посиленого Середземноморського діалогу, за якою Ізраїль мав брати участь у морській операції НАТО «Активні зусилля». ІПС включає багато напрямків спільних інтересів, наприклад, боротьба з тероризмомта спільні військові навчання у Середземному морі.^[5] Пізніше були підписані такі ІПС з Єгиптом (2007 рік) та Йорданією (2009 рік). НАТО очікує, що з іншими країнами Середземноморського діалогу такі програми будуть підписані у майбутньому.

Див. також

Примітки

↑ NATO Topics: NATO's Mediterranean Dialogue — Linking regions together. Архів оригіналу за 16 березня 2005. Процитовано 16 березня 2005.
↑ http://www.nato.int/cps/en/SID-B83237D5-B60EA88E/natolive/official_texts_87593.htm [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]?
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 вересня 2013. Процитовано 7 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ NATO Press Release (2006)123 — 16 Oct. 2006. Архів оригіналу за 9 травня 2007. Процитовано 7 серпня 2014.
↑ Israel moves closer to NATO missions. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 28 березня 2022.

Література

С. В. Гринько. Середземноморський діалог НАТО // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

Вебсторінка Середземноморського діалогу [Архівовано 20 вересня 2013 у Wayback Machine.]

[1] NATO Topics: NATO's Mediterranean Dialogue — Linking regions together. Архів оригіналу за 16 березня 2005. Процитовано 16 березня 2005.

[2] ttp://www.nato.int/cps/en/SID-B83237D5-B60EA88E/natolive/official_texts_87593.htm [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]?

[3] Архівована копія. Архів оригіналу за 20 вересня 2013. Процитовано 7 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[4] NATO Press Release (2006)123 — 16 Oct. 2006. Архів оригіналу за 9 травня 2007. Процитовано 7 серпня 2014.

[5] Israel moves closer to NATO missions. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 28 березня 2022.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]