Сенявін Наум Якимович
Наум Якимович Сенявін (Близько 1680, Москва, Московське царство — 24 травня 1738, Очаків) — російський флотоводець, перший російський віцеадмірал (1727), батько адмірала О. Н. Сенявіна.
| Сенявін Наум Якимович | |
|---|---|
| Народився | 1680[1] |
| Помер |
24 травня 1738[1] Очаків, Одеський повіт, Російська імперія ·чума |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Учасник | Велика Північна війна, Прутський похід і Облога Гданська |
| Військове звання | віцеадмірал[d] |
| Рід | Senyavinsd |
| Батько | Akim Senyavind |
| У шлюбі з | Nenilla Yazykovad |
| Діти | Alexei Senyavind, Fedosya Senyavinad і Yevdokiya Senyavinad |
| Нагороди |
 |
Біографія ред.
Походив з дрібного дворянства. Почав військову службу у 1698 році солдатом бомбардирської роти Преображенського полку[2]. Із 1699 року служив на флоті.
Учасник Великої Північної війни. Брав участь у взятті Шліссельбургу та Нарви, у морських боях у Фінській затоці[3]. Із 1707 року — поручник. У серпні 1708 року, командуючи загоном з двох бригантин, відбив набіг шведів на Неву. У 1709 — 1712 роках супроводжував Петра I в усіх його поїздках, також займався організацією провіанту для армії і флоту. Із 1713 року — капітан-поручник, командир корабля «Рандольф». Декілька разів їздив до Англії та Голландії наймати моряків на російську службу.
Із 1719 року — командир крейсерського загону Балтійського флоту. 25 травня 1719 року у морській битві біля острова Езель змусив капітулювати три шведські кораблі, за цю перемогу отримав звання капітан-командора[4]. Улітку того ж року на чолі загону кораблів здійснював набіги на узбережжя Швеції.
Із 1721 року — член Адміралтейств-колегії. Із 22 жовтня 1721 року — шаутбенахт (контрадмірал). У 1725 році був нагороджений орденом Святого Олександра Невського. Із 1727 року — віцеадмірал. Командував різними кораблями Балтійського флоту. Із 1732 року — член Військової морської комісії, керував будівництвом морського порту в Архангельську. У 1734 році брав участь в облозі Данцига під час Війни за польську спадщину.
Під час російсько-турецької війни 1735 — 1739 років у 1737 році був призначений командиром Дніпровської флотилії. Помер в Очакові під час епідемії чуми.
Примітки ред.
- ↑ а б в https://bigenc.ru/military_science/text/3656848
- ↑ Сенявин (Синявин), Наум Акимович // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
- ↑ Сенявин, Синявин, Наум Акимович. www.hrono.ru. Процитовано 12 січня 2022.
- ↑ Веретенникова Н. М. Эзельский бой. // Военно-исторический журнал. — 2009. — № 6. — 3-я стр. обложки.
Джерела ред.
- Сенявин (Синявин), Наум Акимович // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
- Веретенникова Н. М. Эзельский бой. // Военно-исторический журнал. — 2009. — № 6. — 3-я стр. обложки.
- Біографія