Відкрити головне меню

Олесь Семерня (2 серпня 1936, Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область — 6 липня 2012, Сокиряни, Сокирянський район, Чернівецька область) — український художник, працював у основному в Україні та Молдові, один із найяскравіших представників наївного українського малярства («наївного мистецтва») кінця XX століття — початку XXI століття, автор понад 600 картин. Член Союзу Майстрів Народної Творчості України та член Молдовського Благодійного Фонду Українських Професійних Художників і Народних Майстрів «Renaştere-Відродження».

Олесь Семерня
Semernya-house.jpg
Олесь Семерня, 2011
При народженні Олександр Федорович Семерня
Народження 2 серпня 1936(1936-08-02)
Миколаївка, Berdyanskiy rayon prapor.pngБердянський район, Flag of Zaporizhia Oblast.svgЗапорізька область, Україна
Смерть 6 липня 2012(2012-07-06) (75 років)
  Flag of Sokyriany.jpgСокиряни, Сокирянський район, Flag of Chernivtsi Oblast.svgЧернівецька область, Україна
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр художник, філософ, філософ — затворник
Діяльність художник
Напрямок наївне українське малярство
Твори більше 600 картин
Премії Майстер народної творчості
Сайт ababahalamaha.com.ua/uk/Семерня_Олесь

Філософські поглядиРедагувати

Олесь Семерня — одна з найбільш загадкових творчих особистостей України. Олесь стає типовим вільним козаком, захисник українського народу та його самобутності, мандрівником, мудрецем, казкарем і характерником в одній особі. Його називають філософом-затворником, адже митець жив на природі — там і творив, відмовившись від публічного життя. Такий стиль життя художник пояснював тим, що для нього весь світ відкривався, коли він знаходиться перед мольбертом за яким він і створював яскраві та різнокольорові роботи, присвячені темам народного життя. За своє свободолюбиве життя, картини виконані у народній манері Олесь отримав прізвисько «Козак Мамай українського мистецтва».

Життєпис подій і творчостіРедагувати

ДитинствоРедагувати

Олесь Семерня народився 2 серпня 1936 року в селі Миколаївка Бердянського району Запорізької області. Дитинство пройшло на Маріупольщині. Його мама — Марія Андріївна Касьян, батько — Федір Григорович Семерня. За те, що мама в часи німецької окупації працювала санітаркою у німецькому шпиталі, Олеся разом з матір'ю та молодшим братом наприкінці 1940-х років було вислано в місто Джезказган Карагандинської області в Казахстані (поблизу Байконура). Звідси пішов і сюди ж повернувся після служби в Радянській Армії (1954—1956).

Перші роботиРедагувати

Малював з дитинства. Після армії туга за Україною приводить Семерню у місто Вознесенськ Миколаївської області. Там він одружується й починає малювати. Стає членом творчого об'єднання «Прибужжя», де в 1970 році відбувається його перша персональна виставка. У 1977 отримує звання «Майстер народної творчості». Проте майже ніхто (зокрема й дружина — медик з вищою освітою) не сприймає його «неправильного» малювання. Не знайшовши підтримки і розуміння, Олесь втікає від цивілізації «в бур'яни», веде мандрівний спосіб життя, далі знаходить пристанівок у с. Крива Пустош на Миколаївщині, а згодом покидає Україну, так як не має ні власного житла, ні майстерні.


Молдовський період, 1980-тіРедагувати

Тривалий час живе і творить у Бєльцях (Молдова), де народжується багато картин, з яких — «Старе місто», «Тарутино», «Водоніс», «Вівтар». Проте митець не пориває зв'язків з Україною. Перша виставка Семерні відбулася в Миколаєві на початку 80-х років, яку організував місцевий мистецтвознавець Валерій Малина. Справжнє відкриття художника відбулося після виставки в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук (1982) та Спілці письменників України (1983). Далі були виставки в бібліотеці Київського медичного інституту, де виставлявся тоді й Іван Марчук та інші, в інституті напівпровідників України за активної підтримки голови Павла Загребельного (1983,1986), у галереї «Ор» (керівник М. Волга), в музеї народної архітектури та побуту УРСР (1988). Широкого розголосу набула виставка в Київському Будинку профспілок в 1990 році.

КінострічкаРедагувати

1988 року талановитий режисер-оператор Леонід Анічкін створив унікальну стрічку про життя і творчість митця «Зачароване колесо життя» (кінооператор А. Солопай, сценарист В. Лисенко, Анатолій Черченко, композитор Лазаревська-Дикарєва Тетяна Леонідівна державний кінофотофоноархів № 11045), бо там — непересічні діячі української культури сказали своє слово про творчість Олеся Семерні: Павло Загребельний, Юрій Покальчук, Іван Малкович, Валерій Малина (першовідкривач таланту Семерні), Микола Щербак, Оксана Забужко, Валентина Лисенко, Роксана Горбовець.[1].

КиївРедагувати

У 1992 році проведена одна з найцікавіших колективних презентацій із назвою «Наші корені та джерела». Гармонійно об'єдналися твори Володимира Кабаченка (Одеса), Федора Панчука (Вінниця), Олеся Семерні (Миколаївщина — тоді він мешкав у Вознесенську) та Анатолія Фурлета (Хмельниччина). То був дивний квартет, який співав українську народну пісню, таку яскраву за колоритом, змістовну за своєю національною фольклорною основою та витончену за дотепним гумором образотворення.

У 1994 році з групою київських художників, звернулися в Відділ культури Печерскої райдержадміністрації с пропозицією перетворити Костельную, одну із найгарніших вулиц Старого Києва, в Вулицю Мистецтв. Отримавши підтримку та обслідувавши нежилі приміщення, які були вкрай занедбані, виграли тендер на конкурсній основі та своїми силами зробили ремонт, дизайн. В результаіе було створено «Культурно-художній центр на Костельній», з 7 художніх галерей та 8 творчих майстерень. З галереею «Грифон» Олесь Семерня розпочинає свою співпрацю, виставляючи там свої твори.

Влітку 1996 роботи Семерні беруть участь у І Міжнародному арт-фестивалі, що відбувався в столичному Українському домі. Серед 52 вітчизняних і закордонних галерей експозицію галереї «Грифон» з роботами Семерні визнали найкращою — нагородили Гран-прі. Тоді ж було отримане запрошення від Гарвардського університету на виставку до США. До Гарварду полетіли різнобарвні пташки, які народилися вже у незалежній Україні. Серед творів восьми митців із різних куточків України (таке побажання було у професора Романа Шпорлюка — директора Інституту) були й картини Олеся Семерні. 1996 року твори маестро дивували американців (переважно українського походження) окрім Гарварду, ще в Нью-Йорку (Представництві України в ООН та в Українському інституті Америки (УІА), що сусідить на престижній П'ятій авеню з Метрополітенмузеєм), у Вашингтоні (Посольстві України в США), Філадельфії (в Українському культурному Центрі)[2].

Співпраця з видавництвамиРедагувати

Починаючи з 1990-х років художник співпрацює з видавництвами. В 1991 році для видавництва «Молодь» працює над журналом для молодшого шкільного віку «Соняшник» — 1991, № 2[3]. Після знайомства з Іваном Малковичем ілюструє книги для його видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — «Ой ти, коте Марку» (1993), «Свічка зі снігу» (2010).[4].

СокиряниРедагувати

На початку третього тисячоліття Семерня знову повертається в Україну і випадково купує собі хатинку в Сокирянах на Буковині. Ця розмальована й оздоблена руками художника хатинка стала щасливою гаванню для вічно неприкаяного митця. Митець знайомиться з художниками Сокирянщини, зокрема Валентиною Яровою, бере участь в районних виставках, зокрема до Дня художника, відвідує районний центр творчості дітей та юнацтва.[5]. Створюються роботи „Братерство“, „Різдво“, „День народження“, „Ласкаво просимо“, „Козацька пісня“, „Дід молдован“, „Жнива“, „Материнська пісня“… У 2007 році відбувається виставка в Чернівецькому обласному художньому музеї, під час якої представлена 31 робота, написана за останні 20 років. В лютому 2009 в Кишиневі відбувається персональна виставка художника „Paleta Ucraineană a Moldovei — Украïнська палiтра Молдови“ присвячена 15 — ій річниці Молдовського Благодійного Фонду Українських Професійних Художників і Народних Майстрів „Renaştere-Відродження“.[6] Серпень — вересень 2011 — участь у виставці у Кишиневі, присвяченій Дню Незалежності України»[7]

Огляд у публікаціяхРедагувати

Регулярно у пресі публікується огляд творчості художника.

1989 — го року виходить стаття в виданні «На екранах України» під назвою «Переведи мене через майдан».[8]

В 1991 — му газета «Радянське Прибужжя» публікує статтю про Семерню «Талант до Києва доведе»[9] ,а в 1995- му статтю «Мандрівка на край світу»[10]

Того ж 1995 — го в виданні «Вечерний Николаев» виходять статті по творчість художника «Нас посетил хороший гость»[11] та «Праздник в храме искусств».[12]

2003 року журнал «Українська культура» публікує статті Івана Малковича «Козак Мамай українського живопису»[13] та Анатолія Бруса «Трепет душі»[14]

2006 року з приводу 70-ліття художника вийшла стаття А. Яремчука «Із чистих праджерел»[15]

У 2007 році І. Ф. Кіцул для Чернівецького художнього музею упорядковує буклет «Семерня Олесь Федорович» для виставки робіт художника.

2008 року часопис «Музейний провулок» публікує огляд Ніни Петрусьової «Сокиряни на Буковині: Олесь Семерня»[16].

2011 року на сайті Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка публікується старшим науковим дослідником Інституту Культурного Спадку Академії Наук Молдови В. Рокачук стаття «ПОВСЕДНЕВ В КАРТИНАХ АЛЕКСАНДРА СЕМЕРНИ»[17]

Останні роки життяРедагувати

У художника виявляють онкологічне захворювання, із яким він хоробро бореться. Приїжджаючи до Києва (чи то з Молдови, чи то з Буковини), він неодмінно підживлює душу в музеї Івана Гончара, що живе активним життям у Києво-Печерській лаврі. Остання персональна виставка його творінь відбулася влітку 2011 року в київській галереї «Грифон».[18]. Для чималого гурту шанувальників його таланту то було свято. Свято несподіване, неочікуване, бо Метра нещодавно прооперували, і хвороба ніяк не відступала.

Працював митець до кінця життя в своїй бесарабській хатинці в Сокирянах.

В пам'ять про Олеся Семерню 18 лютого 2016 року за рішенням Сокирянської міської ради вулицю імені Миколи Карамзіна було перейменовано на вулицю Олеся Семерні.

Могила художникаРедагувати

 
Могила Семерні у Сокирянах

Над могилою Олеся Семерні вічною пам'яттю стоїть хрест, виконаний за його власним ескізом.

Творчий доробокРедагувати

Після смерті художника потужна частина його картин (понад 70), стане предметом насолоди якнайширшого людського загалу. Роботи Олеся Семерні зберігаються в приватних колекціях 26 країн світу, зокрема Павла Загребельного, Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Івана Малковича, Миколи Волги та інших відомих діячів української культури і в музеях: Національному Художньому Музеї України, Музеї народного образотворчого мистецтва України, Музеї народного побуту та архітектури України (Пирогів, Київ) та багатьох інших. Громада буковинського міста Сокиряни засновує нині музей Олеся Семерні в будинку де жив та працював художник.

Власна оцінкаРедагувати

Ось як сам Олесь Семерня говорить про власну творчість :

«

«Я живу у хатці, без телевізора, комп’ютера. Маю піч, де готую сам їсти, колодязь. Від сонця не ховаюся, тому такий засмаглий, — сміється художник. — Сюжети для своїх робіт беру із життя. Обличчя моїх героїв на картинах схожі на моє. Напевне, в усіх художників так ведеться, що малюють насамперед себе.»

»
«

Дорогие мои золотые друзья! Я счастлив, что Вы меня так высоко цените. Постараюсь оставаться в том же качестве, чтобы Вас не разочаровывать и буду продолжать неустанно создавать свои шедевры, чтобы они приносили Вам радость. Обнимаю. Искренне Ваш Олесь Семерня из бурьянив «Турецкая долина».

»

Відгуки митцівРедагувати

«

Світ майстра — простір легенди і міфу, пісні й казки, старовинних звичаїв та сільської повсякденності, яка зберігає всі ці магічні скарби, і по вінця сповненої ними («Пейзаж-Буковина»). Життя персонажів Олеся Семерні монументальне і причетне до Вічності, але водночас — повне якоїсь зворушливої довірливості («Легенда», «День народження», «Материнська пісня»). Його пастухи й ангели, матері та воїни, Єва («Єва і кобзар») та Європа («Викрадення Європи») живуть за одвічними і гармонійними законами Всесвіту, тим самим зберігаючи й оберігаючи його, але самі видаються — і виявляться? — зовсім беззахисними перед тим, що дисгармонійне — але, на щастя, скороминуще («Чабанське свято», «Ангел», «Степовий скрипаль»). Оксана ЛАМОНОВА.

»
«

«Коли вам запраглося погрітися, подихати рідним прастепом чи відійти душею, згадайте собі картини Олеся Семерні. В них — здоров'я нації, і справжня сутність споконвічної української душі, що злагідна розмовляє з Богом і зорями, з дитиною і стеблиною, з сумними волами і веселими квасольками овечок.Та найбільше — сама з собою. Там — потужний і добрий талант, що творить єдину Україну, тому іноді аж важко впізнати — це Карпати чи український південь, і тільки розпечене ольвійське сонце, що з'яскравлює всі барви, безпомильно вказує на художникове коріння. Там — неприкаяний козак Мамай з тихим коником і жменькою суто дитячих хитрощів. Там — дуже самотній чоловік, який посеред звихненого світу розповідає золоту казку нашого дитинства. Тож дай йому, Боже, здоров’я і натхнення». Іван Малкович

»
«

«Він має свій дивовижний стиль, що сягає корінням народного малярства. Три Андрії. Двоє в профіль, один – в очі. Фалди одягу. Жіноча доля. Жорна-яйці. Геть соковиті кольори. Горпина. Коло з маком. Жінка-коло. Оригінальні рямці. Мої пращури. Над хатами в променях неба. Занепокоєні як і тут були. Викрадення Європи. Червоний бик. Вінок. Вода трави. Степовий скрипаль; Рідне коріння. Соковитість, виразність. Портрет Івана Марчука. Янгол у вигляді жінки. Чабанське свято. Вівці. Яйці з очима. Хмари. Козак Мамай. Геть вдала стилізація. Зимовий пейзаж. Цукеркове село. Легенда. Лице в зморшках. Отже, хто хоч раз повидить тоє чудо – малярство сего видатного маляра-буковинця – матиме добрі спочуття а насолоди без міри». Василь Велимчий

»
«

«Пішов од земного життя Олесь Семерня — творець ніжно-мелодійної української душі, залишивши нам свої безсмертні творіння. Його картини — Диво, бо в них — таїна. Краса картин Семерні дещо незрозуміла, можливо, для сучасної молоді, бо її душа ані в дитинстві (надто у дитинстві!), ані в юності не торкнулася суто національної побутово-ментальної традиції. Але ж незрозумілість тієї краси і є сенс мистецтва. Бо тоді прагнемо все-таки осягнути ту таїну. Таїну Краси. Напевне, тому звичайною є ситуація, коли під час колективних виставок біля картин Олеся захоплено зупиняються шанувальники. Хоча поруч — творіння модних сучасників. Бо в їхніх картинах на першому плані основні принципи сучасності й почасти — криклива беззмістовність, що її породила неправда, нещирість за яскравої, а то й здебільшого нахабної, агресивної форми. Зовсім інша ситуація з Олесем Семернею. Його душа від народження і до останніх днів свідомо наповнювалася живицею українських народних традицій. Наповнювали його нескінченні мандри шляхами України (а то й Молдови)…». Микола ВОЛГА

»
«

Картины Семерни в основном на гуцульскую тематику. Мужчин он изображает со скрипками, с рождественской звездой, показывает их крепкую дружбу. А вот женщины — некрасивые, потому что выпили из него всю кровь, говорит художник. Поэтому и изображены они как на крыше дома, то на дереве: чтобы не мешали рисовать. Но несмотря на все шутки, работы у Олеся Семерни теплые по ощущениям и глубокие по содержанию. Галерея «Грифон»

»

Світлини життяРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • [8] Художники видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(укр.)
  • [9] Недоспівана Кобзарева пісня Олеся Семерні(укр.)
  • [10] В киевской галерее «Грифон» показывают «Солнечную живопись»(рос.)
  • [11] поетична збірка Людмили Малкович «Свічка зі снігу»(укр.)
  • [12] книга «Ой ти, коте Марку» (укр.)
  • [13] «ВОДА ТРАВИ», розділ «МАЛЯРСТВО», Василь ВЕЛИМЧИЙ(укр.)
  • [14] ОЛЕСЬ СЕМЕРНЯ — сторінка художника(укр.)

ПриміткиРедагувати

  1. ", Анічкін Леонід Анатолійович
  2. [1], Недоспівана Кобзарева пісня Олеся Семерні
  3. [2], журнал для молодшого шкільного віку «Соняшник» 1991 № 2
  4. «Художники», «Видавництво Івана Малковича „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“
  5. [3] День художника відзначили в Сокирянах
  6. [4] Paleta Ucraineană a Moldovei — Украïнська палiтра Молдови
  7. [5][недоступне посилання з травень 2019] Послеобеденное выступление на выставке, посвящённой Дню Независимости Украины
  8. "Переведи мене через майдан "/ М. Заверуха // На екранах України. — 1989. — 22 квітня.
  9. «Талант до Києва доведе»/ М. Баранов // Радянське Прибужжя. — 1991. — 10 січня.
  10. «Мандрівка на край світу»./ Д. Пучков // Радянське Прибужжя. — 1995. — 7 жовтня.
  11. «Нас посетил хороший гость»/ В. Кремінь // Вечерний Николаев. — 1995. — 5 жовтня.
  12. «Праздник в храме искусств»/ О. Смола // Вечерний Николаев. — 1995. — 14 грудня.
  13. «Козак Мамай українського живопису: Семерня Олесь» / Іван Малкович // Українська культура. — 2003. — № 10. — С. 20 Рубрики: Художники українські, 20 ст.
  14. «Трепет душі» // А. Брус // Українська культура. — 2003. — № 10. — С. 20-21. Рубрики: Художники українські 20 ст.
  15. «Із чистих праджерел [Текст]: відомому художнику Олесю Семерні виповнилося 70»/ А. Яремчук // Українська культура. — 2006. — № 9. — С. 48-49 : портр.
  16. «Сокиряни на Буковині: Олесь Семерня» / Ніна Петрусьова // часопис «Музейний провулок». — 2008. — № 10.
  17. [6] В. Рокачук "ПОВСЕДНЕВ В КАРТИНАХ АЛЕКСАНДРА СЕМЕРНИ
  18. [7], В киевской галерее «Грифон» показывают «Солнечную живопись»