Відкрити головне меню

Свято-Різдво-Богородична церква (Ярославичі)

Церква Різдва Богородиці
Ярославичі церква.jpg
Свято-Різдво-Богородична церква
50°38′25″ пн. ш. 25°25′59″ сх. д. / 50.64014° пн. ш. 25.43299° сх. д. / 50.64014; 25.43299Координати: 50°38′25″ пн. ш. 25°25′59″ сх. д. / 50.64014° пн. ш. 25.43299° сх. д. / 50.64014; 25.43299
Тип споруди християнська церква
Розташування Україна Україна, с. Ярославичі, Млинівський район, Рівненська область
Стан діючий
Адреса с. Ярославичі, Рівненська область, Україна, 35112
Епонім Різдво Пресвятої Богородиці
Свято-Різдво-Богородична церква (Ярославичі). Карта розташування: Україна
Свято-Різдво-Богородична церква (Ярославичі)
Свято-Різдво-Богородична церква (Ярославичі) (Україна)

Історія та архітектураРедагувати

За поданням М. Теодоровича церква в с. Ярославичі збудована на місці старого дерев’яного храму, датованого 1746 р., в якому у 1818 році на літургії був присутній імператор Олександр І. Згодом імператор подарував церкві ікону Казанської Божої Матері, яка нині знаходиться у кіоті північного зрубу церкви. Збір пожертв на будівництво нової (нинішньої) церкви розпочав колишній статський радник Григорій Васильович Шліхта, який перед смертю пожертвував 1000 рублів. Його справу продовжив місцевий землевласник, дійсний статський радник Микола Маркович Колмаков, який на власні кошти влаштував іконостас, написаний в Києві. Закладка нової церкви відбулася в жовтні 1880 р. Нова церква була поставлена поряд зі старим занепавшим храмом. Нова церква була освячена у вересні 1882 р. Церква розташована в центральній частині села та відіграє важливу роль просторового орієнтира у структурі поселення. На початку 2010-х рр. на даній церковній ділянці був збудований новий мурований храм більших розмірів, який перебрав на себе роль домінанти.[1],[2].

Церква хрещата п’ятизрубна з прибудованою до головного фасаду дзвіницею. З півночі до вівтарної частини примикає допоміжне приміщення (ризниця). Центральна нава помітно перевищує суміжні зруби, накрита чотирисхилим дахом завершується грушеподібною банею на масивному восьмигранному світловому барабані. На кутах даху центральної нави встановлені декоративні маківки. Дзвіниця чотириярусна, завершується наметовим восьмигранним верхом з декоративною маківкою. Дерев’яні стіни з брусу оздоблені ззовні шалівкою з дерев’яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими пілястрами і завершене профільованим карнизом з «сухариками» хвилястої форми. Північний та південний зруби завершені трикутними щипцями. Входи в будівлю (головний та бічні) вирішені у вигляді двоколонних портиків з трикутним дахом. Вікна п’ятикутної форми обрамлені лиштвами та завершені сандриками з прорізними елементами. Восьмикутні вікна бічних зрубів обрамлені декоративною рейкою. Храм є яскравим зразком неоросійського стилю, розповсюдженого на Волині в 2-ій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Колористичне вирішення церкви ґрунтується на характерній для Волині гамі поєднання білого та різних відтінків голубого кольорів. Покрівля дахів та бань – сіра оцинкована жерсть. В кіоті північного зрубу віднайдено табличку з написом: «Храм сей построен в 1880-1881 и 1882 годах на месте бывшей здесь церкви и освящен 7 сентября 1882 года. В прежней церкви император Александр І 1818 года, апреля 21 дня во время проезда своего в Староконстантинов, получив в с. Ярославичах всерадостное известие о рождении в Москве 17 апреля того же 1818 года у великого князя Николая Павловича сына Александра, в последствии Царя освободителя, слушал литургию. В память сего события прихожане с. Ярославичи и воздвигли сей храм, а император Александр ІІІ, син царя Александра ІІ, благословил оный святою иконою Казанской Божьей Матери, поставленной в этом кивоте». За час існування церква не перебудовувалася та зберегла свої архітектурні риси.

ЛітератураРедагувати

  1. Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Н.И. Теодорович. – Т. ІІ. – Почаев, 1890. – С. 1000–1005
  2. Переверзев Н.В. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии / Н.В. Переверзев. – Житомир, 1914. – С. 109.

Див.такожРедагувати