Януарій Беневентський

Януарій Беневентський, також Святи́й Януа́рій (лат. Sanctus Ianuarius, італ. San Gennaro; ? — 19 вересня 305 року, Неаполь або Поццуолі) — італійський священномученик та єпископ, шанований як і в католицькій, так і в православній церквах, прийняв мученицьку смерть за Христа близько 305 року, в часи імператора Діоклетіана, гонителя християн.

Януарій Беневентський
Народився	21 квітня 272 Беневенто, Кампанія, Італія
Помер	305 Поццуолі, Провінція Неаполь, Кампанія, Італія ·обезголовлення
У лику	священномученик
Медіафайли на Вікісховищі

Агіографія

Точна дата народження невідома. Святий Януарій походив з патриціанської родини, яка по прямій лінії походила від Януарія Римського, прабатьком якого, в свою чергу, вважали Януса (через це святого Януарія іноді ототожнюють з Янусом). У 15 років майбутній святий почав служити священником в Поццуолі, 304 року його призначили єпископом Беневенто.

Це служіння припало на роки правління імператора Діоклетіана. 302 року Діоклетіан почав гоніння християн, яке тривало до 304 року. Серед ув'язнених ним були диякон Мізенський Сосій та диякон Поццуольский Прокул. Обох Януарій відвідував у тюрмі і підтримував духовно. 305 року його самого заарештували, правитель Кампанії проконсул Тимотей намагався погрозами примусити Януарія служити язичницьким богам, але усі його спроби були марні.

Розізлившись на Януарія проконсул звелів кинути єпископа в розжарену піч, але, за легендою, вугілля перетворилося на квіти, і подібно до вавилонських юнаків, святий вийшов звідти живим. Тоді кати почали жорстоко бити його залізними прутами. Серед натовпу, що зібрався довкола, були диякон Фауст і чтець Дизидерій, які плакали, дивлячись на страждання свого єпископа. Язичники здогадалися, що Фауст і Дизидерій — християни, й кинули їх до в'язниці, де вже перебували ув'язнені Христові ісповідники — диякони Сосій і Прокул. Наступного ранку всіх мучеників привели в цирк, щоби кинути їх диким звірям, але ті навіть не торкнулися їх. Тоді правитель Тимотей наказав відсікти всім мученикам голови.

19 вересня 305 року трьох в'язнів привели на площу Вулкана, розташовану у погаслому кратері на рівнині Сольфатар. Першими стратили Прокула і Сосія, які прийняли смерть, хвалячи Бога. Коли кат підійшов до Януарія, той, за переказами, наостанок попросив Бога дозволу прийняти мучеництво і благав, щоби його кров була останньою, яку проллють християни Рима. В рік страти святого Януарія Константин I Великий став імператором, в часи його правління переслідування християн припинились.

Тіла священномучеників забрали жителі Неаполя, щоби поховати з почестями. Засохлу на землі кров святого Януарія зібрала жінка, яку він перед цим вилікував від паралічу (за деякими джерелами, це зробили дві людини). Коли посудину з кров'ю священномученика поставили на його мощі, кров знову стала рідкою, гарячою, ніби щойно пролита. На могилі священномученика Януарія відбулося багато чудес. З часів середньовіччя чудо розрідження крові святого Януарія відбувалося в Неаполі неодноразово. Щорічно його демонструють двічі у присутності так званих родичів святого Януарія (згідно місцевої традиції, це жінки, яких вважають нащадками тої жінки, яка вперше зібрала його кров).

Посилання

• Януарій, єпископ, св.муч. [Архівовано 31 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Українська католицька енциклопедія