Відкрити головне меню

Сартак Батиєвич (бл. 1230 — 1256) — хан Золотої Орди (12551256), син хана Батия (12081256), християнин за віросповіданням, можливо несторіанського толку.

Сартак
Народився невідомо або 13 століття
Помер 1256
Громадянство
(підданство)
Династія Юань[1]
Діяльність кондотьєр
Титул Хан
Посада Хан
Конфесія Несторіанство
Рід Чингізиди
Батько Батий[1]
Мати Borakchin Khatun[d]
Брати, сестри  • Toqoqan[d]
Діти Улаґчі і Феодора Сартаківна

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився між 1228 та 1232 роками.

За Бату тримав улус на правобережжі нижньої Волги з половецьким населенням. Після включення Русі у систему ординської державності Сартак був «управляючим руськими справами» у 12461255 рр.

Був у хороших стосунках з Олександром Невським. Коли в 1252 році Андрій Ярославич, який на той час був великим князем владимирським, вступив у союз з Данилом Галицьким — Сартак відправив на Північно-Східну Русь каральний похід на чолі з воєводою Неврюєм. Андрій втік у Швецію, а ярлик на владимирське князівство отримав його брат, Олександр Невський.

Захворівши, Батий відправив Сартака у Каракорум до Менгу-хана. Коли прийшла звістка про смерть Батия, Менгу затвердив Сартака ханом Золотої Орди, але той помер по дорозі в Сарай[2]. За припущеннями тогочасних літописців був отруєний своїми дядьками Берке і Беркечаром.

Про те що Сартак був християнином повідомляє низка середньовічних авторів, однак Рубрук вважав що хоч Сартак і був покровителем християн, але залишався язичником, на підтвердження чого приводив слова його секретаря Кояка:

Не говоріть, що наш пан - християнин, він не християнин, а «Моал», тому що назва «християнство» представляється їм назвою якогось народу. Вони звеличилися до такої великої гордості, що хоча, може бути, скільки-небудь вірують у Христа, однак не бажають іменуватися християнами, бажаючи свою назву, тобто Моал[3]
.

Сартак не залишив спадкоємців, єдина його дочка, відома під христинським іменем Феодори, була християнкою і вийшла заміж за білозерського князя Гліба Васильовича[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б China Biographical Database
  2. Spuler D. Die Goldene Horde. Die Mongolien in Russland 1223—1502. — Wisbaden, 1965.- P. 122
  3. Джиованни дель Плано Карпини. История Монгалов. Гильом де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — С. 114—115.(рос.)
  4. Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів, 2004. С. 118—119.

Література та джерелаРедагувати

  • Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів, 2004. С. 118—119.
  • Джованни дель Плано Карпини. История монгалов. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Книга Марко Поло. / Пер. А. И. Малеина, И. П. Минаева. Вступ. ст. и комментарии М. Б. Горнунга. — М.: Мысль, 1997. — ISBN 5-244-00851-X

ПосиланняРедагувати