Михайло Семенович Сарач (фр. Michel Saratch 19 липня 1909, Москва - 14 серпня 2000, Париж) - французький юрист, підприємець, меценат, Академік РАПН. Учасник Руху Опору. Почесний громадянин міста Бахчисарая (посмертно)[1].

Сарач Михайло
Народився 19 серпня 1909(1909-08-19)
Москва, Російська імперія
Помер 14 серпня 2000(2000-08-14) (90 років)
Париж, Іль-де-Франс
Країна Flag of France (lighter variant).svg Франція
Діяльність письменник, адвокат, бізнесмен
Знання мов французька

БіографіяРедагувати

Народився 19 серпня 1909 року в Москві[2] в багатій караїмської сім'ї. Батько - Семен (Сима) Сарач, був одним із двох директорів євпаторійського товариства взаємного кредиту (помер 7 квітня 1959 у Франції); мати - Ганна Бобович, стоматологиня, померла 8 квітня 1969 року[3][4]. В еміграції в Парижі Семен і Анна Сарач керували стоматологічним кабінетом[5]. Брат - Марк Сарач (1912, Євпаторія - 2003 Париж), стоматолог[6][7]. Дід - Мордехай Сарач, був габбаєм (старостою) караїмської громади Євпаторії.

У 1920 році Михайло емігрував з батьками спочатку до Туреччини, потім до Югославії, де закінчив юнкерське училище, потім жив у Франції[1]. Закінчив школу єзуїтів для емігрантів з Росії, а в 1936 році - юридичний факультет Паризького університету. З 1935 по 1938 роки - член паризької масонської ложі Гамаюн[8].

Разом з більшістю інших французьких караїмів-емігрантів перейшов до християнства. Працював адвокатом, очолював в Парижі фірму кашне і краваток «Paris-Smart», співпрацював з будинком моди «Nina Ricci»[1]. З початком Другої Світової війни був покликаний до французької армії, служив в званні унтер-офіцера, після - втік з полону, брав участь в русі Опору.

«Вперше московське караїмська суспільство встановило контакт [з М. Сарачем] в 1991 році з приводу видання газети». У 1992 році був створений фонд М. Сарача, який в 1994 р придбав офіційний юридичний статус під назвою «Центр культури та розвитку караїмів "Карайлар"»[9]. М. Сарач фінансував видання «Караїмської народної енциклопедії» (з 10-ти томів вийшло 6, видання було припинено в зв'язку зі смертю М. Сарача) і газети «Караимские вести» (1994-2002). Його перу належить ІІ-й том енциклопедії (Релігія кримських караїмів), а також безліч публікацій про релігію і історію караїмів. Дотримувався тюркської теорії походження караїмів[10]. Як згадує Емілія Лебедєва: «Протягом останніх 5-7 років він виділяв на надання допомоги караїмам Москви, Санкт-Петербурга, Ростова і Криму до 100 тис. доларів на рік»[11].

Помер 14 серпня 2000 року в Парижі. Похований на кладовищі в Булонском лісі. На караїмському кладовищі біля Чуфут-Кале М. Сарачу встановлений так званий «йолджи-таш» (кенотаф)[12].

НагородиРедагувати

БібліографіяРедагувати

Праці М. СарачаРедагувати

  • Сарач М. С. Слово о вере и религии караимов // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1994. — № 3 (23 липня). — С. 1.
  • Сарач М. С. Учение Иисуса Христа и христианские религии // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1994. — № май. Приложение (23 липня). — С. 1.
  • Сарач М. С. Пророки, Коран и религии // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1994. — № декабрь. Приложение (23 липня). — С. 1.
  • Сарач М. С., Казас М. М. Вступительное слово о караимском языке // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1995. — № 17 (23 липня). — С. 1.
  • Сарач М. С. Учение Анана. Анан бен Давид, его вера и учение VIII века, широко применяемые в XX веке. — Париж, 1996. — 31 с.
  • Сарач М. С. Анан бен Давид — последователь Сократа. — М., 1997. — 8 с.
  • Сарач М. С. История и суть религиозных верований. — Москва-Париж, 2000. — 172 с.
  • Сарач М. С. Религия крымских караев (караимов) // Караимская народная энциклопедия. Том II. Вера и религия. — Париж, 1996. — 169 c.

Про М. СарачаРедагувати

  • Т.А. Тихонова. Родился, жил и умер караимом // «Караимские вести» : газета. — Москва, 2000. — № 6 (23 липня).
  • Т. Щёголева. Основные этнокультурные аспекты русскоязычной караимской публицистики. — Москва : Тирош, 2003. — № 6 (23 липня). — С. 231—232.
  • Казас М. М. О работах фонда М. С. Сарача в Крыму // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1994. — № 1 (23 липня). — С. 1.
  • Сарач М.М. Михаил Семёнович Сарач // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1996. — № 21 (23 липня). — С. 1.
  • Сарач Михаил Семенович. Некролог // Евпаторийская здравница : газета. — Евпатория, 2000. — № 17 августа (23 липня).

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Сарач Михаил Семёнович. Дом-музей Марины Цветаевой. Процитовано 1 березня 2019. 
  2. Michel Saratch. Ancestry.com. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  3. Список чинам Таврической губернии на 1914 год // Памятная книжка Таврической губернии. — Симферополь, 1914. — с. 223
  4. Приложение 6. Метрическая книга севастопольской караимской синагоги для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1908 год / Н. М. Терещук // Караимы Севастополя : история и современность / ред. и сост. О. И. Малиновская, А. В. Ефимов. — Симферополь : Антиква, 2018. — С. 33. — 48 с. — ISBN 978-5-6041513-5-8.
  5. Blandine Guyot. Stowarzyszenie Karaimów w Paryżu. Od wzajemnej pomocy (1923–1939) do walki przeciwko „ogromnemu zagrożeniu, które zawisło nad naszymi głowami” (1939–1945) : [пол.]. — Almanach Karaimski. — 2020. — № 9. — P. 17—18. — ISSN 2300-8164.
  6. Сарач Марк Семёнович. Дом-музей Марины Цветаевой. Процитовано 1 березня 2019. 
  7. Marc Saratch. Ancestry.com. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  8. ПАРИЖ. ЛОЖА ГАМАЮН
  9. Казас М. М. Объявление // «Караимские вести» : газета. — Москва, 1994. — № 3 (23 липня). — С. 1.
  10. Щёголева Т. Караимы СНГ на рубеже XX-XXI веков // Caraimica. — 2007. — № 2 (23 липня). — С. 3-5.
  11. Лебедева Э. И. Пример для потомства. — Симферополь, 2002. — С. 105.
  12. Щёголева Т. Основные этнокультурные аспекты караимской публицистики и состояние крымской караимской общины в конце XX – начале XXI вв. / отв. ред. Е. Ремпель, В. Членов // Тирош: Труды по иудаике. — М., 2003. — Вип. 6 (23 липня). — С. 232.
  13. Лауреаты премий Ассоциации национальных обществ и общин Крыма и Крымского Республиканского фонда культуры. crimea-planet.narod.ru. Процитовано 23 жовтня 2020. 
  14. Караимы сегодня // Караимская народная энциклопедия. — СПб. : ООО Издательский дом „Galina scripsit“, 2006. — Т. сост. М. М. Казас, Р. А. Айваз. — С. 433. — (Караимская народная энциклопедия). — ISBN 5-901495-14-7.

ПосиланняРедагувати