Відкрити головне меню

Саймаа[1], Сайма[2] (фін. Saimaa, швед. Saimen)  — найбільше озеро Фінляндії (за іншим визначенням — озерна система), розташоване на південному сході країни. Його площа становить 4 370 км², а єдиною річкою, яка витікає із озера, є Вуоксі, яка тече на схід і впадає у Ладозьке озеро.

Саймаа
Саймаа
Вигляд з міста Йоутсено на озеро.
61°15′ пн. ш. 28°15′ сх. д. / 61.250° пн. ш. 28.250° сх. д. / 61.250; 28.250Координати: 61°15′ пн. ш. 28°15′ сх. д. / 61.250° пн. ш. 28.250° сх. д. / 61.250; 28.250
Розташування
Країна Flag of Finland.svg Фінляндія
Регіон Північна Савонія
Розташування південний схід Фінляндії
Розміри
Площа поверхні 4 370 км²
Висота 76  м
Глибина середня 17  м
Глибина максимальна 82  м
Берегова лінія 14 850 км
Об'єм 36 км³
Басейн
Витікають річки Вуоксі, Сайменський канал
Площа басейну 69 500 км²
Країни басейну Фінляндія
Інше
Міста та поселення Лаппеенранта, Іматра, Савонлінна, Міккелі
Острови 3507
Саймаа. Карта розташування: Фінляндія
Саймаа
Саймаа
Саймаа (Фінляндія)

Саймаа у Вікісховищі?
Саймаа на супутниковому знімку

Зміст

Історія формування озераРедагувати

Улоговини озер, що утворюють Сайменську систему, мають тектонічне походження — вони розширені і згладжені під впливом покривних зледенінь[3] Після відступу льодовика з більшої частини сучасного басейну озера 10 000 років тому озерні улоговини безпосередньо мали сполучення з Балтійським басейном, і були затоками Іольдійового моря. Після завершення Анцилової трансгресії близько 9 000 років тому частина басейну на північ і захід від сучасного міста Варкаус залишалася затокою[4]. Остаточне відокремлення сучасного басейну озера Сайма від Балтики сталося близько 8 000 років тому. У цей час на місці сучасних озерних систем Сайма і Пяйянне існував єдиний басейн (рівні озер були практично рівні), стік з якого здійснювався у Ботнічну затоку через долину сучасної річки Калайокі[fi]. Поріг стоку розташовувався на місці сучасного озера Котаярві[fi] (розташоване на території національного парку Пюхя-Хяккі[fi]).

Стоку води до Фінської затоки перешкоджало пасмо Салпаусселькя. Після прориву пасма на південь від озера Пяйянне і появи річки Кюмийоки близько 6 100 років тому рівень озера Пяйянне знижується, і Сайма виділяється в самостійний басейн. Новий поріг стоку формується в районі сучасного озера Селькяюден'ярві фін. Selkäydenjärvi у Пієлавесі (Північна Савонія). Близько 6 000 років тому води озера Сайма формують новий канал стоку через озерце Маткуслампі біля Міккелі і озерце Кярьенлампі біля Лаппеенранта в систему Кюмийокі, деякий час відбувається біфуркація стоку, поки близько 5 500 років тому північний канал стоку в районі Пієлавесі не висох[5]. Сучасний канал стоку через річку Вуоксі в Ладозьке озеро сформувався 5 000 років тому (за іншими джерелами — 5 700 років тому[6], коли пасмо Салпаусселькя-I знову було прорвано в районі міста Іматра.

ГеографіяРедагувати

Дві гілки озерної системи Саймаа простягаються на північ приблизно на 350 км від міста Лаппеенранта на південному березі власне озера Саймаа до міста Ійсалмі на західній гілці і до міста Нурмес на східній гілці. Озерна система налічує близько 120 озер і безліч річок і струмків, іншими словами вона є сукупністю численних пов'язаних одна з одною водойм-складових, кожна з яких має власну назву. Як єдине ціле озерна система Саймаа є четвертим за величиною озером Європи. Довжина його берегової лінії становить 14 850 км. У найглибшій точці озеро має 85 м, але в середньому його глибина становить всього 7 м і воно містить менше води, ніж озерна система Пяйянне, яка має меншу площу.

Найбільші озера Сайменської системиРедагувати

Сайменський каналРедагувати

У 1848-1856 роках був побудований Сайменський канал (у той час він мав назву «Канал Імператорів») довжиною 58 кілометрів з 28 шлюзами, який з'єднав Сайменську озерну систему з Фінською затокою в районі міста Виборг. Для свого часу канал був значною гідротехнічною спорудою, тому що половину русла каналу довелося вирубати в гранітних скелях.

Після радянсько-фінській війни 1939-1940 року Карельський перешийок і більша частина каналу відійшли до Радянського Союзу. У 1963-1968 роках канал був серйозно реконструйований, кількість шлюзів зменшилася з 28-ми до 8-ми. З 1991 року каналом можуть користуватися і прості туристи. Через інші канали озеро з'єднано з іншими великими озерами Фінляндії і тому канал має велике значення для промислового і туристичного судноплавства.

ФаунаРедагувати

Один із трьох видів прісноводних тюленів — Саїмська кільчаста нерпа (Pusa hispida saimensis), живе тільки в озері Саймаа. Знаходиться під загрозою зникнення, популяція нерпи, за даними на 2016 рік, оцінюється в 360 тварин[9].

ГалереяРедагувати

Панорама озера. Вид з острова Котасаарі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Атлас світу, 2005
  2. Сайма // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Сайма // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  4. Tikkanen, M, Oksanen, J. Late Weichselian and Holocene shore displacement history of the Baltic Sea in Finland (англ.) // Fennia - International Journal of Geography — Helsinki: Geographical Society of Finland, 2002. — No. 1-2. — ISSN 0015-0010
  5. Tikkanen, M. Long-term changes in lake and river systems in Finland (англ.) // Fennia - International Journal of Geography — Helsinki: Geographical Society of Finland, 2002. — No. 1-2. — P. 31-42. — ISSN 0015-0010
  6. Герасимов Д. В., Сейтсонен О., Нордквист О. Береговая хронология» и история Ладоги в свете результатов раскопок археологического комплекса Комсомольское 3 в 2007 г // Радловский сборник: научные исследования и музейные проекты МАЭ РАН в 2007 г. : Журнал / Ответственный редактор: Чистов Ю.К., Рубцова М.А.. — СПб.: МАЭ РАН, 2008. — С. 188-193. — ISBN 978-5-88431-154-1.)
  7. Suur-Saimaa
  8. World Lake Database (International Lake Environment Committee)
  9. Сайменская кольчатая нерпа. — WWF Финляндия
  10. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати