Сава Рагузинський

Сава Рагузинський, справжнє прізвище Владиславич (16681738) — ілірійський граф (1711), родом з Боснії, негоціант і дипломат, провадив торговельні й фінансові операції в країнах Близького Сходу, Італії, в Україні і в Росії, як агент українського і російського урядів, і виконував політичні доручення останнього на Балканах.

Сава Рагузинський (Владиславич)
серб. Сава Владиславић Рагузински
Sava Vladislavic Raguzinski.jpeg
Ім'я при народженні Сава Владиславич
Псевдо Сава Лукич Рагузинський (Владиславич)
Народився 16 січня 1668(1668-01-16)
Боснія
Помер 17 червня 1738(1738-06-17) (70 років)
Санкт-Петербург
·старість
Поховання Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd
Громадянство Російська імперія
Національність серб
Місце проживання Дубровник, Стамбул, Рим, Венеція, Москва, Санкт-Петербург, Кяхта, Велика Топаль
Діяльність підприємець, дипломат, негоціант
Відомий завдяки як дипломат
Знання мов італійська
Титул граф
Посада Representative of the Russian Empire to Chinad
Родичі племінники Гаврило і Мойсей Владиславичі
Нагороди орден Святого Олександра Невського

ЖиттєписРедагувати

Місце народження Сави Лукича точно невідоме. Називають три місця, але за назвою міста Дубровник (або Рагуза), що стала його прізвищем, вважається, що він міг народитися в Рагузі. Мав торговельні справи в столиці Османської імперії Стамбулі. Перебування в мусульманському оточенні навернуло його до спілкування з православними з Московії. Є відомості, що він контактував з послом Василем Голіциним та Ємельяном Ігнатовичем Українцевим і виконував його таємні доручення. Знав декілька мов; був знайомим з Іваном Степановичем Мазепою і виконував і його дипломатичні доручення. 1703 року вперше відвідав Москву, а з 1708 року оселився там.

Хитрого і гнучкого в спілкуванні іноземця наблизив до себе московський цар Петро І. З 1711 року став представником Московії в Чорногорії та в Молдові, що була на той час силоміць приєднана до Османської імперії. В 17161722 роках Петро І перевів його в Рим і Венецію, де Рагузинський провів низку важливих перемов. Серед делікатних доручень Сави Рагузинського — придбання і транспортування в Петербург творів мистецтва; одним з його клієнтів був військовий генерал-губернатор нової столиці Меншиков Олександр Данилович.

Згодом був російським надзвичайним і повноважним міністром у Китаї (1725—1728); 1727 року підписав Буринський і Кяхтинський договори про кордони й торгівлю. Тримав на оренді українську індукту за Мазепи, експортував поташ з гетьманських буд тощо.

1710 року одержав великі маєтності на Гетьманщині, сконфісковані у мазепинських емігрантів, зокрема м. Велика Топаль, Стародубського полку, де заснував першу на Лівобережній Україні парусно-полотняну фабрику (між 1718-1720 рр.). Спадкоємці його володінь в Україні племінники Рагузинського — Гаврило і Мойсей Владиславичі, посвячені з українсько-козацькою старшиною, продовжували його торговельно-промислові й фінансові підприємства в Україні до 1770-х pp., коли маєтки бездітних Рагузинських перейшли до графа П. Рум'янцева, а титул графів Владиславичів був переданий родичам Рагузинських — Папреницям, нащадки яких існували в Україні ще у другій половні 19 ст.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Павленко Н. И. «Савва Лукич Владиславич-Рагузинский»// Сибирские огни. 1978, № 3 стр. 155—158
  • Дёмин Э. В. «Соратники Петра I в Забайкалье»//Молодёжь Бурятии. 14 февраля 1978 Стр. 22
  • Путевой журнал С. Л. Владиславича-Рагузинского. 1725 г.
  • Русско-китайские отношения в XVIII веке. Материалы и документы. Москва, Наука 1990 г.
  • Майданская Н. «Советы премудрости Саввы Рагузинского»: Русско-сербскому государственному деятелю посвящается // Библиотека. — 2011. — № 10. — С. 61-63.

ПосиланняРедагувати