Рівнинні ліси Центрального Конго

Рівнинні ліси Центрального Конго (ідентифікатор WWF: AT0104) — афротропічний екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований в Демократичній Республіці Конго[2].

Рівнинні ліси Центрального Конго
Меандри річки Лукеніе[en] та навколишні ліси
Екозона Афротропіка
Біом Тропічні та субтропічні вологі широколистяні ліси
Статус збереження відносно стабільний/відносно збережений
Назва WWF AT0104
Межі Заболочені ліси Східного Конго
Лісосавана Південного Конго
Лісосавана Західного Конго
Площа, км² 412 882
Країни Демократична Республіка Конго
Охороняється 82 572 км² (20 %)[1]
Розташування екорегіону (жовтим)

Географія

ред.

Екорегіон рівнинних лісів Центрального Конго розташований в центральній частині басейну Конго, на південь від широкої дуги, утвореної цією річкою. Конго та інші річки регіону слугують біогеографічною межею для багатьох видів, таким чином ізолюючи цей екорегіон з півночі, сходу і заходу. Верхів'я річок Лопорі[en], Маринга[en], Ікелемба[en], Чуапа[en], Ломела[en] та Локоро[en] знаходяться в межах цього екорегіону, тоді як нижня частина їх басейнів входить до екорегіону заболочених лісів Східного Конго. На півдні екорегіон рівнинних лісів Центрального Конго переходить у лісосавану Південного Конго.

Рельєф регіону є рівнинним, в центральній частині його висота становить 400 м над рівнем моря. На південному сході трапляються пагорби, висота яких становить 700-800 м. Через рівнинний рельєф регіону річки мають повільну течію, формують великі наноси та численні алювіальні острови. Основними ґрунтами екорегіону є оксісолі[en]. Густота населення невелика, близько 5 осіб/км², більшість з яких зосереджені в долинах річок. Мешканці регіону займаються рибальством, вирощування маніоки та полюванням на лісових тварин.

Під час останнього льодовикового періоду відбулися фрагментація лісів та скорочення їхньої площі. В цей час в долинах річок існували рефугіуми, в яких лісові тварини і рослини збереглися, та з яких вони розповсюдилися по завершенню посушливого періоду. У вологі кліматичні періоди в минулому значну частину екорегіону займало велике внутрішнє озеро.

Клімат

ред.

В межах екорегіону переважає екваторіальний клімат (Af за класифікацією кліматів Кеппена). Середньорічна кількість опадів становить близько 2000 мм. Середньорічна максимальна температура становить близько 30 °C в центральній частині та 27 °C на південному сході. Середньорічна мінімальна температура коливається від 18 до 21 °C. Добова амплітуда коливання температури часто перевищує річну. Вологість висока протягом всього року.

Флора

ред.

Рівнинні ліси Центрального Конго є частиною великого масиву конголезьких дощових лісів. На південному заході екорегіону поширені сезонно затоплювані і постійно заболочені ліси, які перемежовуються ділянками вологих вічнозелених та напіввічнозелених лісів, що ростуть на пагорбах та інших підвищеннях рельєфу. У вічнозелених дощових лісах переважають лімбалієві дерева[en] (Gilbertiodendron dewevrei). На півночі, сході і заході екорегіону уздовж великих річок поширені сезонно затоплювані ліси, які перемежовуються відкритими галявинами. На півдні ліси стають сухішими і відбувається перехід до периферійних напіввічнозелених дощових лісів. Між основними річковими системами широко поширені напівлистопадні ліси, де ростуть габонські штаудтії[fr] (Staudtia kamerunensis var. gabonensis), чорні моамби[en] (Greenwayodendron suaveolens), часничні дерева[de] (Scorodophloeus zenkeri) та анонідуми Манна[en] (Anonidium mannii).

Загалом в межах екорегіону росте від 1500 до 2000 судиних рослин, з яких близько 10 % є ендемічними. Флора і фауна екорегіону є недостатньо дослідженою і необхідні подальші дослідження, щоб краще оцінити видове різноманіття та рівень ендемізму регіону.

Фауна

ред.

Фауністичне різноманіття та рівень ендемізму в екорегіоні є меншими, ніж в інших лісових екорегіонах басейну Конго. Це може пояснюватися як недостатньою дослідженістю регіону, так і тим, що великі річки на півночі, заході і сході перешкоджають поширенню в екорегіоні багатьох хребетних тварин, таких як білочереві дуїкери (Cephalophus leucogaster) та крихітні антилопи Бейтса (Neotragus batesi), а також тим, що в минулому ліси екорегіону були значно фрагментовані. Густота популяцій великих ссавців в екорегіоні також є нижчою, ніж в сусідніх.

Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити лісових слонів (Loxodonta cyclotis) та найбільшу у світі популяцію бонобо (Pan paniscus). Ендеміками регіону є рідкісні лісові мартишки (Chlorocebus dryas). Серед майже ендемічних ссавців, поширених в регіоні, слід відзначити золоточеревого мангабі (Cercocebus chrysogaster), окапі (Okapia johnstoni), болотяну мартишку (Allenopithecus nigroviridis), червоного колобуса Толлона (Piliocolobus tholloni), мавпу Вольфа (Cercopithecus wolfi) та ангольську кузіманзу (Crossarchus ansorgei), а також жорсткошерстну мишу Хаттерера (Lophuromys huttereri)

Серед поширених в регіоні птахів слід відзначити майже ендемічних африканських павичів (Afropavo congensis). Ендеміками регіону є кремезні конголезькі жаби[en] (Congolius robustus) та ломаміські жаби-верескуни[en] (Arthroleptis phrynoides).

Збереження

ред.

Оцінка 2017 року показала, що 82 572 км², або 20 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають: Національний парк Салонга, один з найбільших національних парків світу, з 1984 року визнаний частиною Світової спадщини ЮНЕСКО, а також Національний парк Ломамі, Природний заповідник Санкуру[en] та Природний заповідник Ломако-Йококала[en].

Примітки

ред.
  1. а б Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
  2. Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 10 вересня 2023.

Посилання

ред.