Рут Берґгаус

Рут Берґгаус
Рут Берґгаус
нім. Ruth Berghaus
	Рут Берґгаус, липень 1971
Народилася	2 липня 1927; Дрезден, НДР
Померла	25 січня 1996 (68 років); Цойтен, Німеччина; ·злоякісна пухлина
Поховання	цвинтар Доротеенштадт
Громадянство	НДР→ Німеччина
Національність	німкеня
Діяльність	театральна режисерка; хореограф
Знання мов	німецька
Партія	Соціалістична єдина партія Німеччини і Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
У шлюбі з	Пауль Дессау
Нагороди
	Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (НДР)
IMDb	ID 3115318
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Рут Берґгаус (нім. Ruth Berghaus; 2 липня 1927, Дрезден, НДР — пом. 25 січня 1996, Цойтен, Німеччина) — німецька хореографка, театральна режисерка.

Життєпис

Нагородження Манфредом Веквертом Рут Берґгаус «Премією Конрада Вольфа» у Берліні, 20 жовтня 1988

Рут Берґгаус народилася 2 липня 1927 року в Дрездені. Вивчала напрямки сучасного танцювального мистецтва у Ґрети Палукка, відомої німецької танцівниці та педагога. Потім Берґгаус вчилася у Німецькій художній академії (Берлін), в тому числі й у знаменитого театрального режисера Вольфґанґа Ланґгоффа та австрійського театрального та оперного режисера Вальтера Фельзенштейна.

У 1951 вона познайомилася з творчістю композитора Пауля Дессау, своїм майбутнім чоловіком. Рут вийшла заміж за композитора Пауля Дессау, режисером чиїх творів вона не раз виступала, в 1954 році. Їхній син Максим Дессау (нар. 1954 році) вчився в Академії кіно і телебачення Бабельсберг на режисера.

Рут Берґгаус помер у 1996 році від раку. Була похована, біля свого чоловіка Пауля Дессау, на цвинтарі Доротеенштадт в Берлін-Мітте.

Кар'єра

Рут Берґгаус в Берліні. 1971 рік

Рут Берґгаус (в центрі) у 1981 році в Берліні

З 1951 по 1964 рік вона працювала хореографом у Німецькому театрі, Німецькій державній опері, Берлінер ансамблі, а також у кабаре-театрі Дістель (Kabarett-Theater Distel^[de])^[2].

У 1971-1977 роках Рут Берґгаус була інтендантом театру «Берлінер ансамбль»^[3]. Берґгаус спробувала внести нововведення у театрі, що породило спротив ансамблю та публіки. Через це вона змушена була покинути театр.

У 1980-1987 роках Берґгаус працювала у Франкфуртській опері. Саме в цьому театрі повністю реалізувала себе як оперний режисер. Її робота у Франкфуртській опері відзначена важливим співпрацею з Майклом Ґіленом, колишнім музичним керівником опери. Разом вони виховали чимало талановитих учнів.

Могила Рут Берґгаус та її чоловііка Пауля Дессау на цвинтарі Доротеенштадт

Активно працювала й у інших європейських театрах. Повернулася до Франкфуртської опери у 1992 році.

Рут Берґгаус була одним з тих небагатьох режисерів, які намагалися передати свою майстерність молодим колегам, і протягом трьох років поспіль проводила майстер-класи по основним напрямкам сучасного оперного мистецтва.

Театр

1960 Бертольд Брехт / Пауль Дессау Засудження Лукулла (Німецька державна опера)
1967 Ріхард Штраус Електра (Німецька державна опера)
1968 Петер Вайс В'єтнам Дискурс (Берлінер ансамбль)
1968 Джоаккіно Россіні Севільський цирульник диригент Паоло Аррівабені (Німецька державна опера)
1970 Карл Марія фон Вебер Вільний стрілець (Німецька державна опера Берлін)
1971 Бертольд Брехт У джунглях міст (Берлінер ансамбль)
1971 Бертольд Брехт Гвинтівки Терези Каррара (Берлінер ансамбль)
1972 Петер Гакс Омфала (Берлінер ансамбль)
1973 Гайнер Мюллер Цемент (Берлінер ансамбль)
1974 Бертольд Брехт Мати (Берлінер ансамбль)
1980 Ріхард Штраус Електра (Національний театр Мангейма)
1980 Вольфганг Амадей Моцарт Чарівна флейта (Франкфуртська опера)
1981 Вольфганг Амадей Моцарт Викрадення із сералю (Франкфуртська опера)
1982 Гектор Берліоз Троянці (Франкфуртська опера)
1982 Леош Яначек Засіб Макропулоса (Франкфуртська опера)
1985 Зіґфрід Матус Пісня про кохання й смерть корнета Крістофа Рільке (Франкфуртська опера)
1985 Альбан Берг Воццек (Франкфуртська опера)
1985 Ріхард Вагнер Парсіфаль (Франкфуртська опера)
1986 Ганс Вернер Генце Орфей (Віденська державна опера)
1987 Ріхард Вагнер Перстень Нібелунга (Німецька державна опера)
1987 Арнольд Шенберг Мойсей і Арон (Німецька державна опера)
1988 Ігор Стравінський Історія солдата (Музикфест, Санкт-Моріц)
1988 Альбан Берг Лулу (Брюссель)
1988 Франц Шуберт Фьєррабрас (Ан дер Він)
1988 Ріхард Вагнер Трістан та Ізольда (Гамбурзька державна опера)
1988 Ріхард Вагнер Летючий голландець (Цюрихський оперний театр)
1991 Клод Дебюссі Пеллеас і Мелісанда (Німецька державна опера)
1991 Генріх фон Клейст Пентесілея (Бурґтеатр)
1993 Бертольд Брехт Кавказьке крейдяне коло (Бурґтеатр)
1994 Рольф Ліберман Медея (Гамбурзька державна опера)
1995 Йоганн Штраус Кажан (Лейпціг)

Відзнаки та нагороди

Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (1973);
Національна премія НДР II ступеня (1974);
Національна премія НДР I ступеня (1987);
Премія Конрада Вольфа (1988)^[4];
Театральна медаль Кайнца.

Література

Sigrid Neef: Das Theater der Ruth Berghaus, Berlin 1989.
Dieter Kranz: Berliner Theater. 100 Auffuhrungen aus drei Jahrzehnten, Berlin 1990 — darin Gesprache mit Berghaus
Klaus Bertisch: Ruth Berghaus, Berlin 1990.
Corinne Holtz: Ruth Berghaus. Ein Portrat Europaische Verlagsanstalt, Hamburg 2005. ISBN 3434505474^[5]
Irene Bazinger (Hrsg.): Regie: Ruth Berghaus. Geschichten aus der Produktion, Rotbuch Verlag, Berlin 2010. ISBN 978-3-86789-117-2

Примітки

↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ Info uber die Kabarettanstalt bei Luise-Berlin [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
↑ Geschichte (нім.). Berliner Ensemble. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 19 листопада 2012.
↑ Премія Конрада Вольфа. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
↑ Rezension: Viola Roggenkamp: Die Herrscherin. Ruth Berghaus wurde geliebt, bespitzelt, gehasst. Eine Biografie der Regisseurin sucht nach der Wahrheit [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] Die Zeit, 2 червня 2005

Посилання

Бібліографія. Рут Берґгаус // Німецька національна бібліотека
Роботи про Рут Берґгаус // Цифрова бібліотека Німеччини
Життєпис Рут Берґгаус [Архівовано 30 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
Георг-Фрідріх Кюн. Режисер Рут Берґгаус [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
Uwe Schwentzig: Ruth Berghaus [Архівовано 28 травня 2016 у Wayback Machine.] Das Blattchen(нім.)
Artikel zu Berghaus’ Cosi fan tutte, Berlin 1989 [Архівовано 10 лютого 2012 у Wayback Machine.](нім.)
Artikel zu Berghaus’ Rosenkavalier, Frankfurt a.M. 1992 [Архівовано 4 серпня 2002 у Wayback Machine.](нім.)
Архів Рут Берґгаус [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] Архів Берлінської академії мистецтв(нім.)

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb12210579n_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-1] Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563

[2] Info uber die Kabarettanstalt bei Luise-Berlin [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)

[gesch-3] Geschichte (нім.). Berliner Ensemble. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 19 листопада 2012.

[4] Премія Конрада Вольфа. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 12 листопада 2016.

[5] Rezension: Viola Roggenkamp: Die Herrscherin. Ruth Berghaus wurde geliebt, bespitzelt, gehasst. Eine Biografie der Regisseurin sucht nach der Wahrheit [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] Die Zeit, 2 червня 2005

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]