Відкрити головне меню

Рудольф Індрух (пол. Rudolf Indruch, 7 лютого 1892, Львів — 24 січня 1927, там само) — архітектор, інженер, художник, капітан Війська польського.

Рудольф Індрух
Rudolf Indruch (before 1922).jpg
Народження 7 лютого 1892(1892-02-07)Львів
Смерть 24 січня 1927(1927-01-24) (34 роки)там само
Поховання
Навчання Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність архітектор
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль неокласицизм, модерн, ар деко
Рудольф Індрух у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився у Львові. Батько Ян Індрух (18601912), колишній солдат австрійського війська, що після демобілізації оселився у Львові та працював листоношею, словак за національністю. Мати Алена Ґроссова — чешка за національністю. 1912 року закінчив реальну гімназію. Вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки. Перервав навчання, беручи участь у Першій світовій війні у австрійському війську. Був надпоручиком саперів. Пізніше учасник українсько-польської війни. Як офіцер 1-го полку польських стрільців брав участь у вуличних боях за Львів. Учасник польсько-радянської війни, де був тяжко поранений. Отримав відзнаки «Хрест оборони Львова» і «Орлята». 1922 року демобілізувався в ранзі капітана. Того ж року одружився із Ядвіґою Сікорською (18871977). 1923 року закінчив навчання із дипломом інженера-архітектора.[1] Тоді ж став членом Політехнічного товариства у Львові.[2] Викладав у Політехніці. Спочатку як асистент, згодом як старший асистент кафедри декоративного рисунку і оздоблення інтер'єрів. Окрім архітектури займався пейзажним живописом, пишучи в імпресіоністичній манері («Вид вулиці св. Войцєха у Львові», «Церква», «Мальви»). Розробляв проекти стінопису («Свята Трійця»), проектував ужиткові речі. Учасник мистецьких виставок Товариства приятелів красних мистецтв. 1913 року експонував олійні пейзажі на VI щорічній виставці Союзу студентів арітектури у Львові.[3] 1926 року відбулась персональна виставка. 1921 року, ще будучи студентом 5 курсу, переміг у конкурсі на проект Меморіалу орлят у Львові. Проект критиковано через, як вважалось, надмірний розмах і вартість. Індрух зрікся конкурсної винагороди і гонорарів за подальші проектні роботи на користь будівництва. Був автором ще кількох споруд. В архітектурній творчості притримувався форм модерну, ар деко і неокласицизму.

Рудольф Індрух проживав у Львові на вулиці святого Войцєха, 9 (нинішня Довбуша). Згодом оселився неподалік на святого Войцєха, 4. Дітей не мав. Помер 24 січня 1927 у Львові від туберкульозу. 27 січня урочисто похований на Цвинтарі орлят.

РоботиРедагувати

  • «Меморіал Орлят». Проект обрано на конкурсі 1921 року серед чотирьох претендентів.[4] Домінантою цвинтаря мала бути колонада з тріумфальною аркою, через яку вела східчаста алея зі сторони Погулянки. За колонадою заплановано т. зв. «катакомби», а далі над ними височіла каплиця. Родинам було дозволено встановлювати індивідуальні надгробки. Задум був незвичним як для тодішніх військових цвинтарів, які відрізнялись монотонністю вирішень. До реалізації залучено будівничого Антонія Нестаровського, скульпторів Ю. Ружиського, Ю. Стажинського, К. Сокальського. Відкрито 11 листопада 1934 року. 1976 року зруйновано. Відбудовано у зміненому вигляді без колонади у 19892005 роках.
  • Пам'ятник загиблим в українсько-польській війні полякам на Персенківці (місцевість Львова). Споруджений 1924 року під керівництвом Антонія Нестаровського.[5] Знищений після Другої світової війни. Зберігся фундамент.
  • Житловий будинок для офіцерів на вулиці Городоцькій, 42. Спроектований 1926 року на замовлення Фонду військового квартирування. Спорудження завершено 1930 року вже після смерті Індруха.
  • Жіночий студентський гуртожиток Львівського університету, що на нинішній вулиці Студентській, 2. Початковий проект розроблено Індрухом у співавторстві з Олександром Каплонським.[6] Пізніше будівництво продовжили Каплонський і Чеслав Мюллер. 1927 року завершено перше крило, у 1929-1930 — друге.[7]
  • Проекти кількох житлових та військових споруд, призначених для конкурсів (не були відзначені).

ПриміткиРедагувати

  1. Nowi architekci // Architekt. — 1923. — № 6. — S. 56.
  2. Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 91.
  3. Kronika // Architekt. — 1913. — № 12. — S. 180.
  4. Projekt cmentarza Obrońców Lwowa // Kurjer Lwowski. — 19 października 1921. — № 246. — S. 5.
  5. Przewodnik po cmentarzu obrońców Lwowa. — Lwów, 1934. — S. 10.
  6. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1924/25. — Lwów: Nakładem Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1925. — S. 82—83.
  7. Bogucka A. Nieznany list Elizy Orzeszkowej // Wiadomości. — Londyn, Styczeń 1981. — № 1/814. — S. 14.

ДжерелаРедагувати