Відкрити головне меню

Рудники́ — село Снятинського району Івано-Франківської області.

село Рудники
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Снятинський район
Рада/громада Рудниківська сільська рада
Код КОАТУУ 2625284801
Основні дані
Засноване 1442
Населення 1429
Площа 3,5 км²
Густота населення 408,29 осіб/км²
Поштовий індекс 78352
Телефонний код +380 3476
Географічні дані
Географічні координати 48°25′52″ пн. ш. 25°20′22″ сх. д. / 48.43111° пн. ш. 25.33944° сх. д. / 48.43111; 25.33944Координати: 48°25′52″ пн. ш. 25°20′22″ сх. д. / 48.43111° пн. ш. 25.33944° сх. д. / 48.43111; 25.33944
Водойми Рибниця, на околиці села протікає річка Прут
Місцева влада
Адреса ради 78352, с. Рудники, вул. Шевченка, 5, тел. 4-81-45
Карта
Рудники. Карта розташування: Україна
Рудники
Рудники
Рудники. Карта розташування: Івано-Франківська область
Рудники
Рудники
Мапа

Село відоме родючими землями. З півдня і заходу його підковою оточує ліс. Чепурні хати розкинулися серед розкішних садів і мальовничих лук.

ІсторіяРедагувати

Стародавні часиРедагувати

Старожили розповідають, що в давні часи на околиці села були рудничні ями, де витоплювали чавун. Звідси й назва села — Рудники. Надра землі були багаті на різні копалини. Селяни добували вугілля, сіль, займалися ковальством, кушнірством, ткацтвом.

Сакральне городище, що виникло в ранню залізну добу, розташоване на відрогу лівого берега р. Рибниці, оточене валом і внутрішнім ровом, перетнуте кількома ровами. На вершині конусоподібного підвищення (6 х 10 м) збереглися сліди споруди Х-ХІІ ст. — шар завтовшки 40-50 см, що складається із шматків глиняної обмазки з відбитками колод. Підвищення оточене ровом з трьома послідовними прошарками каменів, вугіллям, уламками посуду, розділеними стерильними шарами глини. На терасі вздовж схилу городища стояв довгий будинок (приблизна довжина його 70 м, ширина близько 4 м). Досліджували городище Б. Тимощук та І. Русанова[1].

ФеодалізмРедагувати

Перші документальні відомості про Рудники належать до другої половини XV ст. На місці сучасного села існував невеличкий хутір — власність багатіїв братів Петра та Івана Заковських. 27 травня 1465 року вони продали його панові І. Прокоповичу з Гвіздця[2].

У другій половині XV ст. Рудники стають великим населеним пунктом. Селу належало понад 2 тис. моргів сільськогосподарських угідь, 700 моргів лісу, на річці Рибниці працював водяний млин.

1646 року жителі Рудників разом з трудящими інших сіл Снятинського староства відмовилися сплачувати податки, вимагали від магістрату скасувати закони, що передбачали дальше закріпачення селян. Під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 pp. багато жителів Рудників приєдналося до повстанського війська на чолі з Семеном Височаном.

Обтяжуючими для селян були постої шляхетських військ. Хліборобів примушували постачати жовнірам продукти, коні, сторожити їх. Тим часом війська завдавали мешканцям значної шкоди: грабували, знущалися. Охоплені відчаєм, жителі ховали своє майно від грабіжників. Щоб дізнатися про схованки, жовніри мордували непокірних. 1686 року охоронці Снятинського замку, зв'язавши у Рудниках селян, припікали їх розжареним залізом. Тих, хто відмовлявся сказати, де зберігається зерно та інше майно, навіть вбивали.

Терпіли селяни і від частих нападів татарських орд, які грабували їх, забирали в ясир, а хати спалювали. Особливо великої шкоди завдали татари Рудникам 1678 року. Селянин Мельник намагався врятуватися з родиною. Але шляхтич Каковський, перестрівши його, викинув з воза жінку, дітей і речі, а самого господаря примусив їхати до Гвіздця. Мельник втратив сім'ю; вона була залишена на поталу татарам. Після нападу ординців село довго лишалося згарищем, пусткою. Польські пани, аби врятувати своє життя, силоміць віддавали бусурманам селян, а нерідко й самі грабували їхнє майно.

Найтяжчою серед феодальних повинностей для селян Рудників була панщина. Четвертинники відбували три дні на панщині, а півчетвертинники — півтора дня на тиждень. Крім того, кожне господарство сплачувало різні податки: 2 гроші поденного, десятину від великої рогатої худоби і бджіл, двадцятину — від свиней. Стягали також податки на утримання війська та на інші потреби.

Зневірені злиднями і постійними нестатками, селяни залишали рідні місця, шукаючи кращої долі. Багато їх 1731 року втекло на територію Поділля. Про це свідчать численні реєстри «біглих підданих з Рудників».

Нові часиРедагувати

Скасування кріпацтва на тривалий час збереглося в народній пам'яті як значна подія. Починаючи з 1848 року, день 15 травня, а з XX ст. — 16 травня селяни Рудників щороку відзначали урочисто. На згадку про кінець жахливого лихоліття в селі було споруджено велику каплицю з кам'яним хрестом. Під хрестом закопали реєстри повинностей, нагаї й батоги, якими карали селян, пляшку з горілкою — як ознаку ганебного середньовічного права феодалів споювати кріпаків. Тоді ж посадили «дерева свободи». Одне з них — липа — збереглося до наших днів.

Але життя трудового люду не поліпшилося й після 1848 року. У поміщика І. Мойси залишилася майже половина орної землі. Селяни мали відробити поміщикові 5265 тяглих і 4658 піших днів, або сплатити за рік 1390 флоринів; позбулися сервітутів. Довелося їм звертатися до урядової комісії, що працювала в Кутах. Після довгої тяганини ця комісія, нарешті, прибула до Рудників. Опитали багатьох селян, і всі вони одностайно підтвердили усно та скріпили акт підписами (поставили хрестики), що пасовище споконвіку належало селянам. Однак скаржники так і не добилися своїх прав. Цісарсько-королівська комісія в акті від 22 червня 1855 року записала, що пасовище є власністю І. Мойси.

Багато селян не знало грамоти. Початкову школу на кошти громади побудували лише 1875 року. Умови навчання були важкі: дітям часто не вистачало книг, зошитів, замість чорнила доводилось користуватися бузиновим соком.

В 1902 р. в селі побудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка є Пам'ятник архітектури № 959. належить до УПЦ КП настоятель о. Степан Гуменяк.

В період Другої світової війни та після неї в селі тривала повстанська війна ОУН-УПА[3].

Будинок культури є одним з найкращих в районі.

Відомі людиРедагувати

  • У Рудниках народився Василь Клічак (* 1957) — український поет, науковець, письменник і журналіст.

Пам’яткиРедагувати

  • На північно-східній околиці села росте 800-річний дуб.[4]

ПриміткиРедагувати

  1. И. П. Русанова, Б. А. Тимощук Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с., ил., сх., таб.
  2. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.302, № 3209 (лат.)
  3. На Прикарпатті урочисто відкрили відновлену криївку УПА. ФОТО
  4. Дуб

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати