Відкрити головне меню

Пили́́п Мики́́тович Ру́́дкін (27 листопада 1893 — 12 жовтня 1954) — радянський воєначальник, генерал-майор танкових військ (07.06.1943). Герой Радянського Союзу (1943).

Пилип Микитович Рудкін
біл. Піліп Мікітавіч Рудкін
Могила Героя Советского Союза Филиппа Рудкина.JPG
Народження 27 листопада 1893(1893-11-27)
с. Чорна Сосна
Смерть 12 жовтня 1954(1954-10-12) (60 років)
Москва
Поховання Введенське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Роки служби 1915—1917, 1918—1938, 1940—1952
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Кутузова II ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Радянського Заполяр'я»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

ЖиттєписРедагувати

Народився 27 листопада 1893 року в селі Чорна Сосна, нині Мстиславського району Могильовської області Білорусі, в селянській родині. Білорус. Член РСДРП з 1914 року.

Перша світова війнаРедагувати

У жовтні 1915 року призваний до Російської імператорської армії, пройшов курс військової підготовки у 16-му Сибірському запасному батальйоні.

Учасник Першої світової війни у складі 551-го піхотного полку 138-ї піхотної дивізії Західного фронту.

Активний учасник революційних подій, з листопада 1917 року — вибірний командир-комісар 138-ї піхотної дивізії.

Громадянська війна в РосіїРедагувати

У лавах РСЧА з травня 1918 року. Учасник Громадянської війни в Росії, воював на Західному і Північному фронтах: комісар загону військ ВЧК (з травня 1918 р.); командир бригади військ ВЧК (з грудня 1918 р.); помічник надзвичайного військового комісара Північного фронту (з червня 1919 р.). З листопада 1919 року — інспектор військ ВЧК у Москві.

Міжвоєнний періодРедагувати

Після закінчення Громадянської війни тривалий час обіймав посаду інспектора військ ВЧК-ОДПУ-НКВС. З листопада 1926 року — начальник особливої частини НКВС у Москві, військовий інспектор військ ОДПУ в Ленінградській області, старший інспектор транспортного відділу ОДПУ СРСР.

У 1937 році закінчив Військову академію механізації і моторизації РСЧА. З листопада 1937 року — начальник відділу озброєнь військ НКВС України і Криму. У жовтні 1938 року вийшов у запас за вислугою років.

Вдруге призваний на військову службу у січні 1940 року й призначений начальником відділення автотракторнорго транспорту НКВС СРСР.

Німецько-радянська війнаРедагувати

Учасник німецько-радянської війни з вересня 1941 року: начальник відділу автобронетанкового управління Карельського фронту. З червня 1942 року — заступник начальника Сталінградського навчального легкобронетанкового центру, учасник Сталінградської битви. З серпня 1942 року — командир 215-ї танкової бригади в Московському військовому окрузі.

З листопада 1942 року — командир 179-ї окремої танкової бригади на Південному та Південно-Західному фронтах.

Протягом червня — серпня 1943 року командував 7-м гвардійським танковим корпусом 3-ї гвардійської танкової армії на Брянському і Центральному фронтах. Усунутий з посади «як такий, що не справився з роботою командира корпусу».

З серпня 1943 року — командувач Тамбовським танковим військовим табором. З січня по липень 1944 року — командир 11-го танкового корпусу на 1-му Українському і 1-му Білоруському фронтах.

З серпня 1944 року й до кінця війни — заступник командувача БТіМВ 3-го Білоруського фронту.

Повоєнний часРедагувати

Після закінчення війни продовжив військову службу. З червня 1945 року — заступник командувача БТіМВ Барановицького військового округу. З грудня 1945 року перебував у розпорядженні головнокомандувача сухопутними військами. З червня 1946 року по березень 1947 року — старший інспектор бронетанкових і механізованих військ Інспекції сухопутних військ. З серпня 1947 року — командувач БТіМВ 3-ї ударної армії. З червня 1950 року — командувач БТіМВ Південно-Уральського військового округу.

У листопаді 1952 року генерал-майор танкових військ П. М. Рудкін вийшов у запас. Мешкав у Москві, де й помер 12 жовтня 1954 року. Похований на Введенському кладовищі.

НагородиРедагувати

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 березня 1943 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», полковникові Рудкіну Пилипу Микитовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 949).

Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова 2-го ступеня (02.01.1945) і медалями.

ПосиланняРедагувати