Романенко Олександр Трохимович (військовик)

Олександр Трохимович Романенко;
	Прапорщик
Загальна інформація
Народження	19 липня 1960; Стара Синява, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Смерть	19 серпня 2014 (54 роки); Іловайськ, Донецька область, Україна
Громадянство	Україна
Псевдо	Скіф
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	«Донбас»
Війни / битви	Війна на сході України: Бої за Карлівку; Бій під Іловайськом;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За жертовність і любов до України»
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За жертовність і любов до України»

Олекса́ндр Трохи́мович Рома́ненко (19 липня 1960(19600719), Стара Синява, Хмельницька область — 19 серпня 2014) — прапорщик 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.

Щодо інших людей з таким самим прізвищем, іменем та по-батькові див. Романенко Олександр Трохимович.

Життєпис ред.

Народився 1960 року в смт Стара Синява (Хмельницька область). 1977 року закінчив Старосинявську середню школу № 1; навчався у одному із хмельницьких ПТУ — за спеціальністю «електрик». У грудні 1978 року призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил СРСР.

Був добре підготовленим у військовій справі. 42 рази стрибав із парашутом, двічі брав участь у військовому конфлікті на території Демократичної республіки Афганістан. Вперше, будучи водієм — строковиком, вдруге — командиром взводу у 459-й роті спецназу ГРУ. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю За Відвагу. Очолював району організацію Спілки ветеранів Афганістану.^[1]

1985-го з відзнакою закінчив Кам'янець-Подільський радгосп-технікум за фахом «електрифікація народного господарства». У 1985—1987 роках заочно навчався у київській Українській сільськогосподарській академії. Працював інженером-електриком, медичним техніком у Старосинявській районній лікарні. 1987 року за власним бажанням знов був призваний до лав ЗС СРСР, наступного року закінчив школу прапорщиків Прикарпатського військового округу, отримав військове звання «прапорщик». У травні 1992 року звільнився в запас.

Протягом 1992—2005 років працював начальником охорони фірми «Інком» та ТОВ «Вега», згодом — директором будинку-інтернату для людей похилого віку З 2010 року Олександр Трохимович був головою Старосинявської селищної ради.

З весни 2014 року — доброволець. 23 травня 2014-го брав участь у бою з терористами за Карлівку Мар'їнського району.

Загинув у війні на сході України під час звільнення Іловайська (Донецька область) 19 серпня 2014 року — зазнав кульове поранення в серце (снайпера) на виліт. Тоді ж поліг Шкарівський Сергій Олександрович.

Похований в смт Стара Синява.

Без Олександра лишились дружина, син та донька.

Нагороди та вшанування ред.

Указом президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[2].
У липні 2015 року міськрада Золотого прийняла рішення перейменувати вулицю Леніна на вулицю Олександра Романенка.
Поетеса Любов Сердунич присвятила своєму краянинові вірш «СКІФ».
1 липня 2015 р. на честь Олександра його позивним — «Скіф» — названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна».
Олександр Романенко є героєм шостої серії фільму «Живі мрії» телеканалу Еспресо TV — «Скіф»^[3].
Вшановується 19 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[4]
Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 8.
Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно)
«Іловайський Хрест» (посмертно)

Примітки ред.

↑ [1] [Архівовано 1 вересня 2014 у Wayback Machine.] 9 днів від дня загибелі гвардійців 3-го резервного батальйону спеціального призначення
↑ [2] УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2014
↑ «Живі мрії». Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
↑ 12 разів пролунав Дзвін Пам'яті 19 серпня 2020 року

Посилання ред.

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] [1] [Архівовано 1 вересня 2014 у Wayback Machine.] 9 днів від дня загибелі гвардійців 3-го резервного батальйону спеціального призначення

[2] [2] УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2014

[3] «Живі мрії». Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.

[4] 12 разів пролунав Дзвін Пам'яті 19 серпня 2020 року

[1]

[2]

[3]

[4]