Вікіпедія

Рок-музика в Росії

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Рок-музика в Росії (Російська рок-музика, Російський рок) зародилася в СРСР в другій половині XX століття під впливом світової, насамперед західної, музики.

Російський рок
Стилістичні походження
Походження
1960-і, СРСР
Типові інструменти
гітара, бас, барабани
Популярність1970-80-і

Історія

ред.

Російська рок-музика в СРСР

ред.

1960-і роки

ред.
 
Гурт «Машина времени» (укр. вимова «Машина Врємєні», укр. переклад «Машина Часу»)

Рок в СРСР з'явився в 60-ті. До середини 60-х у Москві та Ленінграді сформувалися перші біт-гурти, що виконували кавер-версії зарубіжних хітів. Серед найраніших гуртів були «Сокол», «Скифы», «Скоморохи» і «Славяне» (гурти Олександра Градського). Одночасно з широким розповсюдженням бітломанії, практично в кожній школі створювався свій рок-гурт. Багато хто з цих колективів потім стали головними особами сцени 70-х («Рубиновая атака», «Удачное приобретение», «Машина времени»). Після завершення вищої освіти музиканти колишніх незалежних гуртів були змушені піти працювати за фахом або вступити в професійний колектив, якими на той момент були ВІА ​​(вокально-інструментальний ансамбль). Але й після розпаду більшості найвідоміших команд 60-х і виїзду за кордон багатьох їх членів, рок-музика продовжувала розвиватися. У 1972 році московський гурт «Оловянные солдатики» записав магнітоальбом «Рассуждения». Також «Оловянные солдатики» записали пісню для мультфільму «Ну, погоди!» — «У попа була собака»).

Родоначальником ленінградської магнітоальбомной ери виявився Юрій Морозов (1973 р.), що описано в книзі Олександра Кушніра «100 магнитоальбомов радянського року», де роботи Морозова помилково названі також і першими альбомами радянського року в принципі (хоча це не так, оскільки на рік раніше це зробили «Оловянные солдатики», а ще в 1969 році це намагалися зробити «Скифы»). Важливим явищем першої хвилі російського року був Єреванський фестиваль, щорічно проходив в 1968-1972 рр. і збирав найбільші московські колективи.

1970-ті роки

ред.

Паралельно незалежній рок-сцені існувала офіційна (і від того набагато більш відома) сцена радянських ВІА. ВІА виконували музику, близьку до року (наприклад, «Весёлые ребята», «Цветы», «Голубые гитары»), і не дивно, адже в той час в них грали іноді повними складами колишні зірки рока 60-х. Незважаючи на те, що репертуар ВІА проходив твердження на худрадах, що складались з консервативних політпрацівників похилого віку, на початку 70-х на міньйонах виходили кавер-версії «The Beatles», а на концертах всі гурти обов'язково виконували сегмент, який складався з забійних кавер-версій. Співати свої пісні не дозволялося, тому що кожна пісня заносилась в програму, за кожен факт виконання якої автору тексту і музики, що обов'язково був членом Спілки композиторів, перераховувався гонорар. У разі виконання кавер-версій на пісні іноземних виконавців це було робити не потрібно. Гурти, яких це не влаштовувало, воліли вважатися самодіяльними. Однак це позбавляло можливості випускати офіційні платівки. Можливості для концертів це не обмежувало, так як гурти зазвичай були прикріпленими до окремого ВНЗ або факультету, що давало можливість виступати на великій сцені. Найвідомішим місцем виступи рок-гуртів 70-х у Москві став ДК «Енергетик» МЕІ, в якому на одному з концертів винесли чавунні ворота і викликали кінну міліцію для наведення порядку, в той час як хіпі підгодовували коней цукром, що «випадково завалявя в кишенях». У цей період в основному поширювалися не альбомні, а концертні записи, які переписувалися як самвидав від одного власника магнітофона — до іншого. Для московської рок-музики 70-х років було абсолютно нетиповим таке явище ленінградського року, як квартирник, що широко поширився пізніше — у 80-х роках. У Москві, окрім вже згаданих гуртів «Рубиновая атака», «Удачное приобретение», «Машина времени» особливо були відомі «Высокосное лето» (Записали один з рідкісних для 70-х магнітоальбомів), «Автограф», «Воскресение».

 
Гурт «Земляне» (укр. вимова «Зємлянє», укр. переклад «Земляни»), фото журналу
«Soviet Life» (США) жовтень 1984

Рок-гурти Ленінграду 70-х, такі як «Мифы», «Россияне», «Санкт-Петербург», «Земляне», теж виступали на сцені виключно в електричному варіанті. Для рок-музики того часу, яка вимагала драйву, виступати в акустичному варіанті було безглуздо. Згідно з велінням часу і домінуванням стилів артрок, хард-рок і прогресив-рок групи 70-х мали відповідне звучання: це були вже згадані «Мифы», «Россияне», «Земляне», «Рубиновая атака», «Удачное приобретение», «Высокосное лето» (у чому можна переконатися в відношення останніх двох згідно з записами — «Удачное приобретение Live'74» і альбом групи «Высокосное лето» — «Лавка чудес» (1978)). Скоріше винятком був звук гуртів «Машина времени», «Оловянные солдатики», «Воскресение», що черпали натхнення безпосередньо в стилях 60-х років, а тому грали в більш м'якому звучанні. Це ж відноситься і до ленінградського гурту «Аквариум». Але помилково вважати, що кордон між роком, ВІА та авторською піснею було важко провести в 70-ті роки. Рок-фани однаково гидливо ставилися і до ВІА, і до бардівської пісні. Однак до 80-х років в світовій музиці з'явилися менш важкі стилі панк, new wave, що по свідченнях першого російського нью-вейв музиканта Василя Шумова (лідера гурту Центр, що виникла в 1980 році) призводило до ненависті з боку молодого покоління і до представників більш старшої хард-рокової генерації.

1980-ті роки

ред.

До кінця 70-х — початку 80-х в СРСР сформувався повноцінний рок-рух, який почав самоорганізовуватися не без допомоги влади. Щоб упорядкувати стихійний рух, в 1981 році був відкритий Ленінградський рок-клуб, перший рок-клуб в СРСР (під тихим наглядом КДБ). Завдяки рок-клубам, у рок-гуртів вперше з'явилася можливість легально записуватися і давати концерти, а у влади — тримати рокерів під спостереженням. У цей час було проведено перший рок-фестиваль «Тбілісі-80». Деякі гурти отримали доступ до радіо- і телеефіру завдяки програмі «Музичний ринг». Ця «відлига» дала поштовх другій хвилі російського року, особливо ленінградським гуртам в стилі «нью-вейв» — «Кино», «Алиса», «Аукцыон», «Оберманекен», «Странные игры» та ін.

Російський рок пережив важкий період в 1983-85 роках, коли з ініціативи К. У. Черненко на самодіяльні групи почалися гоніння, а організація концертів без участі державного монополіста була прирівняна до приватного підприємництва і загрожувала в'язницею. В цей період від подібних заходів особливо постраждали московські гурти: «Воскресение», «Браво», «Коррозия Металла»; їх концерти припиняла міліція, а окремі з їх учасників навіть побували під арештом (зокрема, Жанна Агузарова («Браво») і Романов Олексій Дмитрович («Воскресение»)).

Тільки в 1985 році була відкрита Московська рок-лабораторія, що дозволила столичним групам легалізувати свою діяльність. А з початком перебудови і гласності в 1985 році у музикантів з'явилася можливість виступати з концертами, не побоюючись кримінального переслідування за підприємництво та дармоїдство. Популярними стають ДДТ, Nautilus Pompilius, Зоопарк і Бригада С.

80-ті в історії російського року можна порівняти з пізніми 60-ми в зарубіжній рок-музиці. У містах СРСР були створені рок-клуби, сформувалися відомі, і частково діючі й до сьогодні рок-гурти (див.: Гурти російського року), з'явилися люди, що почали писати про рок-музику (Артем Троїцький, Олександр Житинський), пройшли великі рок-фестивалі («Літуаніка» — 1985-89, «Подольськ» — 1987), «Сирок» та ін. Прототипом російської рок-музики 80-х стала англо-американська рок-музика, а саме, такі її напрями як хард-рок, хеві-метал, «нова хвиля », а також панк-рок і частково пост-панк.

Багато пісень класичних російських рок-груп писалися і іноді виконувалися під акустичну гітару як авторська пісня. Це відбувалося в першу чергу на неофіційних концертах і «квартирниках». Таким чином, багато колективів 80-х були, в деякому розумінні, групою супроводу поета-пісняра. Часто гурти формувалися навколо такого автора текстів (а іноді і музики), який зазвичай вважався «лідером» і, так само як і гурт, ставав широко відомий. Такі персоналії нижче вказані в дужках після назв груп.

Регіональні сцени

ред.

Незважаючи на те, що захоплення рок-музикою в СРСР було повсюдним, до кінця 80-х оформився ряд центрів радянського рок-руху, що помітно відрізнялися один від одного як за стилем, так і за організаційним особливостям. Перш за все виділяються три найбільших центру російського року — Москва, Ленінград (Санкт-Петербург) та Свердловськ (Єкатеринбург) [1].

«Червона хвиля»

ред.

У 1986 в США вийшов подвійний альбом «Red Wave» («Червона хвиля») із записами ленінградських груп «Аквариум», «Странные игры» , «Алиса» і «Кино», що посприяло розвитку російського року та інтересу до радянської рок-культури за межами СРСР. Випуск альбому став можливий багато в чому завдяки Джоанні Стінгрей — американці, яка багато бувала в СРСР і активно цікавилася радянським роком (вона навіть вийшла заміж за гітариста гурту «Кино» Юрія Каспаряна).

Кінець 1980-х - початок 1990-х

ред.

Кінець 80-х ознаменувався остаточним виходом російського року з підпілля. Були зняті кілька фільмів, що стали невід'ємною частиною російської рок-культури: «Взломщик» (1986) з Костянтином Кінчева, «Голка» (1988) з Віктором Цоєм, «Асса» (1987) з «Аквариумом» та іншими, «Таксі-блюз» (1989) з Петром Мамоновим, а також короткометражка «Йя-хха» за участю вищеперелічених рок-музикантів.

Радянські рок-гурти отримують можливість давати концерти, записувати і випускати альбоми в інших країнах, співпрацювати із закордонними музикантами. Гурт «Кино» здійснив в 1988-89 роках турне по Франції, Італії і Данії, «Звуки Му» випустили у Великій Британії альбом «Zvuki mu» (продюсер: Брайан Іно) і з'їздили в турне по Англії і США. Лідер «Аквариума» Борис Гребенщиков записав у США англомовний альбом «Radio Silence» спільно з Девідом Стюартом (Eurythmics) за участю Енні Леннокс (Eurythmics) та Кріссі Хайнд (The Pretenders).

З цього моменту створювалися численні нові гурти, дорога яким була вже відкрита. У Росії вперше почули про групу «Агата Кристи», що грала психоделічний пост-панк з елементами готик-року а, на початку 1990-х років це був найпопулярніший рок-колектив у Росії. Також з'явилися проекти, такі як «Смысловые галлюцинации», «Ва-БанкЪ», інструментальний ансамбль «Ноль» і рок-н-рол група «Ногу свело!».

Як протестна субкультура російський рок втратив своє значення з кінця 80-х, коли після легалізації рок-музики вона почала ставати частиною зароджуваного російського шоу-бізнесу. Це привело до виділення з рок-середовища обмеженого числа «зіркових» колективів, здатних збирати великі майданчики. Інтерес масового слухача до решти російським рок-виконавцям пішов на спад, багато з них припинили свою діяльність у зв'язку зі смертю засновників, від'їздом за кордон або небажанням працювати разом. Так розпалися «Автограф», «Кино», «Nautilus Pompilius», «Gorky Park», «Зоопарк», «Секрет», «Круиз», «Диалог».

Серед тридцяти виконавців, що ввійшли в перші п'ять випусків серії альбомів-збірок «Легенди російського року», активну діяльність до середини 2000-х років вели лише близько половини.

Рок-музика в Росії. 1990-і і сучасність

ред.
 
Гурт «Ноль»

За звучанням російський рок до середини 90-х (приблизно з 1993 року) знову наблизився до світової музики, фактично влившись у її різні напрямки вже без того відставання, яке було неминучим у часи залізної завіси. Музику деяких російськомовних рок-груп 90-х і 2000-х іноді характеризують як «рокапопс» (натяк на британський жанр «брітпоп»), найбільш яскравим представником якого є заснована у Владивостоці група «Мумий Тролль». У 90-х роках багато гуртів офіційно перевидають старі альбоми, раніше випущені неофіційно як самвидав. Фірма «Мороз Рекордс» випустила велику серію збірників під назвою «Легенди російського року», в якій вийшли ретроспективні збірні альбоми більшості відомих радянських рок-гуртів і музикантів. Засоби масової інформації стали відігравати велику роль у розвитку рок-музики. Хоча більшість телеканалів і радіостанцій майже ігнорує сучасні російські рок-гурти, в 90-х і 2000-х з'являються ЗМІ, що спеціалізуються на цій музиці. Це «Наше радіо», телеканал «О2ТВ», «Радіо Максимум», журнал «Fuzz» та інші. У російській рок-музиці продовжилося розвиток жанрів, популярних закордоном, з поступовим поділом єдиного руху на них. З'явилася велика кількість колективів, які виконують панк і гранж («Король и Шут», «Lumen», «Пилот», «Наив», «Тараканы!», «7раса», «Небо Здесь», «Хуго-Уго») і брітпоп («Мумий Тролль», «Би-2», «Сплин», Земфира, «Три дня дождя (гурт)» « Маша и Медведи», «Чичерина», «Танцы Минус», «Собаки Качалова»). «Важка» сцена розширилася з появою сучасних виконавців пауер- і симфо-металу («Эпидемия», «Catharsis», «Mechanical Poet»). Також всеросійської популярності добилися рок-групи «несерйозною», комедійної спрямованості — «Жуки», «Манго-Манго», «Запрещенные Барабанщики», «Несчастный Случай», «Тайм-Аут». В середині 1990-х з'явився російський альтернативний рок, який залишається популярним і до наших днів. Спочатку, це були репкор і тріп-хоп, які швидко «в'їлися» у культуру як російського року, так і хіп-хопу. Серйозний поштовх у бік альтернативи зробили групи «Дубовый ГаайъДубовый Гаайъ» (Дельфин), «Кирпичи», а також група «Сектор газа», де «Хой» використовував репкор в 1990-х. У 2000-х з'явилася широка альтернативна сцена — інді-рок, ню-метал, емокор, металкор — такі як «Amatory» , «Jane Air», «Психея», «##### (5diez)», «Grenouer», «KanZer», «Apshell», «Слот», «Мои Ракеты Вверх», «Stigmata», «Rashamba» і безліч інших . До зміни головного продюсера в середині 2011 року телеканал «A-One» активно просував цю сцену, заснувавши премію «RAMP», зараз головним напрямком каналу є реп та хіп-хоп . З 2000 року поступово набирає обертів розвиток російської блюзового і блюз-рокового напряму в музиці. Особливістю його є збереження традицій та привнесення російських особливостей в виконавські тенденції. Важливим елементом є глибокі і часом філософські тексти. Явищем в російській блюзі стали такі групи як «Юкон», «Дорога на Миссисипи», «Блюз Анклав», «Бабушкины сказки». Фолк-рок отримав новий розвиток, зблизившись, з одного боку, з менестрельською піснею («Мельница», «The Dartz», «Theodor Bastard»), а з іншого боку — з так званим скандинавським фолк-роком («Спадщина вагантів», «Тролль гнёт ель», «White Owl», «Tintal»). Частина груп орієнтована на фольклорні традиції народів Росії: «Ярос» (слов'янський фолк-рок), «H-Ural» (хантийський електрофолк), «Буготак» (бурятський етно-рок), «Лунная Охота» (слов'янський обрядовий фолк) та ін. Останні часом все більше і більше з'являється гуртів, що мають явний ухил в готику (дарк-вейв, сінті-поп, а так само активізація старих вітчизняних пост-панк команд 80-90-х. Найбільш яскравими представниками так званої "Російської темної сцени" є гурти Otto Dix, Roman Rain, Глеб Самойлоff & The Matrixx (Агата Кристи), Ю-Питер.

За межами Росії

ред.

Іноді до так званого російського року відносять себе деякі російськомовні групи за межами Росії, а також різні групи в країнах колишнього СРСР, на які вплинув російський рок. Наприклад, такі рок-групи як «Адаптация», які, незважаючи на перебування в Казахстані (Алма-Ата і Актюбінськ), мають повне право називатися російським роком. У зв'язку з цим виникла назва «радянський рок», так як, по більшій частині, гурти колишнього СРСР за звучанням — саме те, що називають російським роком.

Є гурти, створені російськомовними емігрантами в Ізраїлі, Німеччини, США і Канаді в більшості своїй аматорські і практично не відомі.

Україна

ред.

В Україні рок розвивався з часів СРСР. Найбільш відомі гурти — такі як «Воплі Відоплясова», «Океан Ельзи», «Брати Гадюкіни», «Друга Ріка» і багато інших — протягом 1980-х — 2000-х років сформували самобутній український рок, проте і російський рок представлений у творчості музикантів України теж досить яскраво. Зокрема, це такі гурти як:

З російськомовних пісень починала свій шлях група «Кому вниз» (альбом «Падая верх»), окремі російськомовні пісні є в гурту «Воплі Відоплясова». Дуже багато початківців і молодих українських рок-гуртів співають російською. В основному на півдні, Донбасі, центрі та півночі. Зокрема такий гурт, як «5'nizza» та інші.

Свій внесок до російського року зробили також композитори С. Зажитько і С. Пілютіков, які у 2016 році видали альбом «Дважды рожденный», що в містить 8 пісень у цьому жанрі[3][4]

Фінляндія

ред.

Попри те що Фінляндія не входила до складу СРСР, т.з. російський рок залишив свій слів і в цій країні у вигляді гуртів:

Білорусь

ред.

Найбільш яскравими представниками т.з. російського року в Білорусі є наступні гурти:

Особливості

ред.

Хоча серед так званого російського року існують всі ті ж жанри і стилі, що і в світовому, у нього є і свої, національні, особливості, пов'язані з використанням російського мелосу. Крім того, російський рок робить акцент на поезію і подачу тексту [5]. Іноді «російський рок» розглядають як окремий жанр в музиці або в поезії[5].

Примітки

ред.
  1. ↑ Яндекс-Словники. Російський рок. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 22 жовтня 2012.
  2. ↑ Сергій Коротков (5.04.1946 - 31.01.2010). Післямова
  3. ↑ Проти чого протестують рокери? В кадрі — Сергій Зажитько і Сергій Пілютиков.
  4. ↑ Анонс презентації альбому «Дважды рожденный»
  5. ↑ а б Екатерина Дайс. (2005). Русский рок и кризис современной отечественной культуры. Журнальный зал. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 22 жовтня 2012.

Посилання

ред.

Див. також

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Рок-музика_в_Росії