«Голка» (рос. «Игла́») — казахський радянський художній фільм, кінофлагман «перебудови», радянський фільм так званої «нової хвилі» кінематографу, знятий 1987 року на «Казахфільмі». Головного героя, Моро, грає відомий радянський рок-музикант Віктор Цой. Сюжет фільму розповідає про алма-атинську наркомафію і спробу визволити подругу головного героя від морфійної залежності. У першій рік виходу кінофільму на екрани його переглянули 14,5 млн осіб. Саундтреком до фільму в основному стали пісні гурту «Кино» (В. Цой, Ю. Каспарян, Г. Гур'янов, І. Тихомиров, А. Сигле). Деякі композиції гурту «Кино», які згодом стали культовими, створено в Алма-Аті, під час знімань фільму: «Зірка на ім'я Сонце»,[2][3] «Місце для кроку вперед», «Пачка сигарет».[4] Решту музики, за невеликим виключенням, написали безпосередньо на «Мосфільмі» за декілька вечорів звукозапису.[3] 26 серпня 1988 року відбувся прем'єрний показ «Голки» в Алма-Аті. На телебаченні фільм вийшов у 1989 році. В кінотеатрах фільм йшов цілий рік, а Цоя журнал «Радянський екран» назвав актором року.[2]

ГолкаPicto infobox cinema.png
рос. Игла
Голка (фільм).jpg
Жанр фільм-трилер[1] і драматичний фільм
Режисер Рашид Нугманов
Сценарист Олександр Баранов
Бахит Кілібаєв
У головних
ролях
Віктор Цой
Марина Смірнова
Петро Мамонов
Композитор Цой Віктор Робертович
Кінокомпанія Казахфільм
Тривалість 81 хв.
Мова російська
Локалізація фільм не озвучили українською мовою для прокату в Україні
Країна СРСР
Рік 1988
IMDb ID 0097561

У фільмі, вперше в СРСР, порушено тему екологічної катастрофи Аральського моря.

Головні роліРедагувати

  • Віктор Цой — Моро
  • Марина Смірнова (з Ленінграду) — Діна. Смірнову, студентку архітектурного факультету, у кіно привів Віктор Цой. Її, по фото з альбому Віктора, обрала Наталія Разлогова. Згодом Марина стала радіоведучою. Десять років пропрацювала ді-джеєм на санкт-петербурзькій радіостанції «Балтика».[5]
  • Петро Мамонов («Звуки Му») — Доктор
  • Олександр Баширов (друг і однокурсник Нугманова[2]) — Спартак
  • інші: Архімед Іскаков, Олександр Конкс, Рахимжан Абдикадиров, Райхан Канатбаєв, Володимир Даниленко, Марат Азімбаєв, Ернар Абілєв, Рустем Тажибаєв, Ігор Старцев та ін.

Про фільмРедагувати

  Герой цього фільму в якомусь сенсі — людина нізвідки. Він мені дуже близький по духу. Я в принципі нічого не грав, а намагався вести себе так, як би міг себе повести в такій ситуації, але в рамках сценарію, звичайно Я нічого не "створюю", просто виходжу на сцену і співаю. Я сам — «образ».[6]  

— Віктор Цой про головного героя фільму і про себе

Фільм вже був у виробництві в 1987 році, коли кіностудія «Казахфільм» вирішила замінити режисера і запропонувала Рашиду Нугманову зняти його, коли той приїхав на канікули в рідну Алма-Ату.[2] Нугманов погодився за умови, що головну роль виконає Віктор Цой.[7] Сценарій, від якого попередній режисер відмовився, потрапив у руки Нугманову і Цою за два тижні до початку знімального періоду.[8] Сценарій переробили — знімали цю ж історію, але тексти вигадували самі вже на майданчиках.[8]

Зйомки фільму пройшли в жовтні (Аральське море; було дуже холодно, хоча герої зображували, що насолоджуються теплою погодою[2]) і листопаді-грудні (Алма-Ата) 1987 року. Перший кадр фільму відзнято в Москві (де Віктор йде по провулку і запалює сигарету)[2]. Фінальний епізод засніженої алеї на Тулебайку відзнятий у січні (Цой залишився на Новий рік, усі чекали великого снігопаду, і приблизно 8-го числа пішов сніг).

Зйомки на Аралі були завершені в 10-денний період проти запланованих 45, що вивільнило величезну кількість часу для подальших зйомок в Алма-Аті.[9]

  • Режисер — студент третього курсу ВДІКа,[2] рокер Рашид Нугманов
  • Сценарій: Александр Баранов і Бахит Кілібаєв
  • Оператор-постановник: Мурат Нугманов
  • Художник-постановник: Мурат Мусін

19 січня 1989 року в Українському домі кінематографістів в Києві проходить прем'єра «Голки».[10]

В лютому 1989 року фільм виходить в прокат.[10] Держкіно присуджує картині першу прокатну категорію, що означає тисячу копій на плівці 35 мм для кінотеатрів і 350 копій на плівці 16 мм для сільських кінопересувок. Фільм виходить одночасно на сотнях кіноекранів по всьому Радянському Союзу.[10]

На МКФ в Західному Берліні, 1989 року (понеділок, 15 лютого, Atelier Am Zoo, 19.00)[10] відбувся перший показ «Голки» за кордоном.[11] В м. Нюрнберг в ФРН (1990)) фільм був удостоєний Головного призу Міжнародного кінофестивалю.[12] Американський продюсер Кіт Ротман пропонує зняти рімейк «Голки» в США. Нугманов зустріне ідею без ентузіазму.[10]

1 травня 1989 року — перший показ «Голка» і «Йя-ХХА» в США (університет UCLA).[10]

15 липня 1989 року — «Голка» на кінофестивалі в Wine Country (Каліфорнія, США).[10]

8 вересня 1989 року — Нугманов вилітає в північноамериканське турне з фільмом «Голка», яке триває до 13 листопада.[10] Рашид відвідає з показами Торонто, Клівленд, Новий Орлеан, Лос-Анжелес, Ванкувер, Денвер, Чикаго, Монреаль і Нью-Йорк.[10]

Фільм-дебют режисера Рашида Нугманова отримав приз журі кіноклубів «Особливий погляд» на кінофестивалі популярних жанрів «Золотий Дюк» (10-17 вересня) в Одесі. Це кіно дуже відрізнялося, від того кіно, яке представлене на кінофестивалі. Наталія Разлогова фестиваль «Золотий Дюк» назвала фестивалем «татового кіно»:

  — Які признаки "татового кіно"?

— Ну, це деякі традиції нашого кіно: драматургія, сценарії, пропрацьовані характери, психологічна достовірність, якщо авангард, то в рамках традиційного авангарду і традиційних понять мистецтва. А існує деяке молоде покоління, яке розмовляє іншою мовою, якому не потрібна ось вся ця логіка, пропрацьовані сюжети, ця драматургія з зав'язкою-кульмінацією-розв'язкою, не потрібна ця психологічна достовірність, котра оперує якимись іншими поняттями. Ось, деяким аудіо-візуальним рядом, котрий ми бачимо в фільмі рос. «Господин-оформитель», який буде зрозумілий молодим людям нового зразку, не старого, підкреслюю. А решті, очевидно, буде незрозумілим. Взагалі, йде зараз нове молоде кіно. ... — Можливо, люди будуть відчувати, що за цим майбутнє, і будуть хвалити. Як Соловйов, котрий зробив кінострічку на базі рок-музики не тому, що вона йому подобається, а тому, що він відчуває, що за цим майбутнє, що це та мова, яку розуміє основна маса глядачів.

 

— з інтерв'ю Наталії Разлоговой з фестивалю «Золотий Дюк» на теплоході Федір Шаляпін, 1989 рік[13]

В січні 1990 року фільм було показано в Парк-Сіті на фестивалі Санденс в Солт-Лейк-Сіті.[14]

Цікаві фактиРедагувати

  • Серед варіантів назв фільму були такі, як «Останній герой» і «Політ чорного солдата»[2].
  • Чорний плащ на плечах одного з персонажів належав Армену Джигарханяну, який знімався в ньому в «Тегерані-43»[2].
  • Ключ на брелку від квартири Діни належав режисеру, як і номер телефону, який Моро набирає на вокзалі на початку фільму[2].
  • На початку у Моро були окуляри з темними скельцями, але їх розбили. Довелося замінити скло фольгою. Віктор нічого не бачив і сцени в лікарні грав наосліп[2].

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.cinemagia.ro/filme-thriller/1988/?pn=6
  2. а б в г д е ж и к л м Елена Чайкина. Здравствуй, последний герой! // «Панорама TV Петербург», 24 (985), 2012, стр. 22
  3. а б Еловая субмарина. Виктор Цой. «Дети минут» — 2008 г. «История русского рока» Александра Липницкого на канале «Ностальгия»
  4. «„Игла“ 25 лет спустя [Архівовано 17 травня 2019 у Wayback Machine.]» КТК «Наша правда» (рос.)
  5. Цой, она и «Игла» [Архівовано 26 грудня 2015 у Wayback Machine.] Марина ХЕГАЙ, 20.02.2009
  6. Виктор Цой. Литературно — художественный сборник. Авторы-составители: Марианна Цой, Алексей Рыбин. С-Петербург. Шок Records. 1997г. 320 c. ISBN 5-289-01938-3 / 5289019383)
  7. О. Сапрыкина Рашид Нугманов: «Виктор Цой — последний романтический герой нашей страны в нынешнем столетии» — «Ленинская смена», 1991
  8. а б Байдакова Т. Виктор Цой: «Это мое право — любить ночь…». — Советский Экран, № 02-1990
  9. Літопис. 1987 рік [Архівовано 25 квітня 2017 у Wayback Machine.] www.yahha.com
  10. а б в г д е ж и к Літопис 1989 рік [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.] www.yahha.com
  11. Рашид Нугманов: «Я еще, помню, спрашивал — а перспективный ли актер Брюс Уиллис?» РЕЖИССЕР «ИГЛЫ» — О СВОЕМ НЕСНЯТОМ КИБЕРПАНК-ФИЛЬМЕ «ЦИТАДЕЛЬ СМЕРТИ», СОТРУДНИЧЕСТВЕ С УИЛЬЯМОМ ГИБСОНОМ И ПАУКЕ БОРИСЕ [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] / Дмитрий Мишенин 16 ЯНВАРЯ 2014 www.colta.ru
  12. Рашид Нугманов [Архівовано 2 квітня 2017 у Wayback Machine.] brod.kz
  13. Виктор Цой — интервью с фестиваля «Золотой Дюк» на теплоходе Фёдор Шаляпин 1989
  14. Стаття «Літопис 1990» на сайті Рашида Нугманова [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.] www.yahha.com

ПосиланняРедагувати