Відкрити головне меню

Риновірусна інфекція

вірусна інфекція з групи ГРВІ

Ринові́русна інфе́кція — гостра вірусна хвороба з групи ГРВІ, яка характеризується гострим ринітом (нежить). Складає велику частку випадків застуди.

Риновірусна інфекція
Вигляд дитини з нежиттю
Вигляд дитини з нежиттю
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 J00
DiseasesDB 31088
MedlinePlus 000678
eMedicine / med/2339
MeSH D003139
Риновірусна інфекція у Вікісховищі?

Історія відкриттяРедагувати

Хоча ще в 1914 році німецький дослідник У. Крузе спричинив в експерименті зараження здорового добровольця носовим слизом від зараженої людини, спостерігав у нього виникнення гострого риніту і довів таким чином заразливість гострого нежитю[1], лише в 1956 р. американський вірусолог У. Прайс[2] та незалежно від нього у 1957 р. його співвітчизники У. Пелон, У. Могабгаб, А. Філліпс та У. Пірс[3] відкрили новий вірус, який згодом було названо риновірусом 1A. У наступні роки виділили 3 види риновірусів, велику кількість різних серотипів, і захворювання, яке вони спричинювали, одержало назву «риновірусна інфекція»[4].

АктуальністьРедагувати

Встановлено, що риновіруси поширені на всіх континентах. Так, у період епідемічного підйому захворюваності на ГРВІ частка риновірусної інфекції досягає 40 % випадків від усіх ГРВІ. Попри відносну легкість і швидкоплинність, ця недуга зумовлює значні економічні втрати через свою масовість.

ЕтіологіяРедагувати

Людський риновірус
 
Уявлена поверхня одного з варіантів людського риновіруса.
Класифікація вірусів
Група: iv
Ряд: Picornavirales
Родина: Picornaviridae
Рід: Enterovirus
Види
  • Rhinovirus A
  • Rhinovirus B
  • Rhinovirus C

Риновіруси належать до роду Enterovirus, родини Picornaviridae. Вони є одними з найменших за розміром вірусів у природі. Це РНК-вмістні віруси, що мають нуклеокапсид, який складається з 4 структурних білків. Саме до них в організмі людини утворюються антитіла. На сьогодні відомо 3 види риновірусів (А, В, С), близько 130 серотипів риновірусів. Така велика кількість серотипів риновірусів призводить до того, що людина, інфікуючись новим серотипом, може хворіти необмежено часто. Оптимумом розмноження вірусів є температура 33-35°С. Поза організмом нестійкі.

Епідеміологічні особливостіРедагувати

Джерелом інфекції є хвора людина протягом наявності нежитю. Передавання вірусу ефективно відбувається повітряно-крапельним механізмом переважно через чхання, коли вірус може поширюватися від джерела інфекції одразу на 4-5 м навкруги. Сприйнятливість вкрай висока. Імунітет серотипоспецифічний, але нетривалий та нестійкий.

ПатогенезРедагувати

Потрапляючи до верхніх дихальних шляхів (вхідні ворота), риновірус розмножується в клітинах епітелію порожнини носа, спричиняючи місцеву запальну реакцію з різким набряком тканин і рясною секрецією. На відміну від інших ГРВІ, риновірусна інфекція не чинить безпосереднього пошкодження циліндричного миготливого епітелію нижніх дихальних шляхів, а насамперед уражає плоский епітелій, що вкриває носові ходи. На проникнення риновірусів до організму швидко реагують механізми неспецифічного імунітету (мукоциліарний кліренс[5], нейтрофіли та макрофаги). Макрофаги, що містяться в назальному секреті, виділяють протизапальні цитокіни. Однак головна роль у розвитку місцевого імунітету належить імунним механізмам — Т- і В-лімфоцитам. Т-лімфоцити здійснюють цитотоксичні і хелперні функції, а В-лімфоцити продукують секреторні IgA, які є першою ланкою захисту організму. Зв'язуючись з вірусами, вони блокують можливість їх адгезії до клітин епітелію, тим самим запобігаючи подальшому поширенню інфекційного процесу. При розвитку інфекційного процесу неспецифічний місцевий захист знижується, порушуються мукорегуляція і склад слизу, що призводить до застою, зниження його виділення і, як наслідок, до скупчення в порожнинах навколоносових пазух. Клінічно це проявляється ринореєю (виділенням слизу з носових ходів), спочатку серозного, а потім серозно-слизового характеру. Гнійні виділення свідчать про приєднання бактерійної вторинної інфекції. Генералізації риновірусної інфекції не спостерігають, оскільки температура тіла людини більша від 37°С згубно діє на риновіруси.

Клінічні проявиРедагувати

Згідно МКХ-10 у блоці «Хвороби респіраторної системи» у підблоці "Гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів риновірусну інфекцію включають до «Гострий ринофарингіт (нежить)» (J00). Зрідка використовують «Гострий бронхіт, зумовлений риновірусом» (J20.6).

Інкубаційний період складає 1-6 діб. Риновірусна інфекція розпочинається із закладення носа, чхання, слизових та водянистих виділень, кількість яких невпинно збільшується. У багатьох хворих дере в горлі, деякі пацієнти відзначають підкашлювання, кон'юнктивіт із сльозотечею, у них притуплюються нюх і смак. Проте загальна інтоксикація виражена слабо або взагалі відсутня, температура тіла нормальна або субфебрильна. Обличчя бліде. Ніс дещо розпухає, рот напіввідкритий. На губах нерідко висипає герпес, що є фоновою хворобою. Слизова оболонка носа гіперемована, набрякла. Іноді дещо збільшені підщелепні та верхні шийні лімфатичні вузли. Хвороба триває не довше ніж 2 тижні.

УскладненняРедагувати

Виникають рідко, можливі як вторинна інфекція, пневмонія, отит, синусит тощо.

ДіагностикаРедагувати

Зазвичай специфічна діагностика непотрібна, діагноз встановлюють клініко-епідеміологічно. При необхідності застосовують реакцію імунофлюоресценції (РІФ).

ЛікуванняРедагувати

При риновірусній інфекції певний позитивний результат спостерігають від 0,25-0,5 % оксолінової мазі, лейкоцитарного інтерферону по 3-5 крапель кожні 2-3 години в носові ходи. Показані гарячі ванни ніг (40-45°С), гірчичники, лужні інгаляції. Жарознижувальні, анальгетики не доцільні. Антибіотики призначають лише при приєднанні бактерійної флори і розвитку ускладнень. З метою усунення назальної блокади та ринореї застосовують судинозвужувальні засоби — деконгестанти (нафазолін, ксилометазолін, оксиметазолін, тетризолін) у вигляді носових крапель або спрею. Специфічної противірусної терапії не існує.

ПрофілактикаРедагувати

Неспецифічна, її здійснюють такими самими загальними заходами, як й при інших ГРВІ.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Kruse, W. Die erregen von Husten und Schnupfen. Munchener medizinische Wochenschuft. 61,1574(1914).
  2. Winston H. Price (1956). The isolation of a new virus associated with respiratory clinical disease in humans.. Proc Natl Acad Sci U S A. 42(12): 892–896. PMID 16589969. 
  3. Pelon, W., Mogabgab, W. J., Phillips, I. A. and Pierce, W. E. A cytopathogenic agent isolated from Naval recruits with mild respiratory illness. Proc. Soc. Exp. Biol. Med. 94,262 (1957).
  4. Peltola V, Waris M, Osterback R, Susi P, Hyypia T, Ruuskanen O. Clinical effects of rhinovirus infections. J Clin Virol. 2008 Dec;43(4):411–4.
  5. Показник швидкості очищення біологічних рідин або тканин організму.

ДжерелаРедагувати

  • Michael Rajnik Rhinovirus Infection Updated: Aug 25, 2014. Medscape. Infectious Diseases Sections. Viral Infections / Chief Editor: Mark R Wallace [1] (англ.)
  • Joshua L Kennedy, Ronald B. Turner, Thomas Braciale, Peter W. Heymann, and Larry Borish Pathogenesis of Rhinovirus Infection Curr Opin Virol. 2012 Jun; 2(3): 287—293. [2] (англ.)
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 239-240
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.: «Здоров'я», 2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9