Відкрити головне меню
Римське Царство
Regnum Romanum
Монархія
754 до н. е./753 до н. е. – 510 до н. е./509 до н. е. Spqrstone.jpg

Капітолійська вовчиця of Римське Царство

Капітолійська вовчиця

Roma Antiga - 500 a.C..svgЕкспансія Римського царства на 500 до н. е.


Столиця Рим
Мова(и) латинська
Релігія Рання римська релігія
Населення латини, сабіни, етруски
Форма правління Виборна монархія
Rex Romae
 - 753 до н. е.717 до н. е. Ромул
 - 717 до н. е.673 до н. е. Нума Помпілій
 - 673 до н. е.642 до н. е. Тулл Гостілій
 - 642 до н. е.617 до н. е. Анк Марцій
 - 616 до н. е.579 до н. е. Луцій Тарквіній Пріск
 - 578 до н. е.535 до н. е. Сервій Туллій
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Римське Царство

Царський період Стародавнього Риму, Римське царство (лат. Regnum Romanum) — найдавніший період історії Стародавнього Риму, в який існувала виборна монархія на чолі з римськими царями. Традиційна хронологія — з 753 року до н. е. (заснування Рима) до повалення останнього царя Тарквінія Гордого і встановлення Римської республіки в 509 році до н. е. Історичні джерела написані про царський період вже в епоху Республіки та Римської імперії і значною мірою носять легендарний характер.

ІсторіяРедагувати

Джерела до історії Римського царстваРедагувати

Першим римським істориком вважається Фабій Піктор (200 до н. е.), на основі робіт якого базуються твори подальших грецьких та римських істориків. Окрім нього пізніші історики використовували у своїй роботі твори Валерія Анціата і Ліцинія Марка. Велике значення для вивчення цього періоду мають також твори Тита Лівія, Діонісія Галікарнаського, Полібія, Плутарха та інших[1].

Згідно з відомостями, переданим античними авторами, місце, де виник Рим, було здавна заселено і приваблювало іноземців. Першими колоністами Італії стали стародавні греки, в їхньому числі знамениті герої Геракл та Евандр. Потім, після падіння Трої до узбережжя Лація пристали кораблі троянських утікачів на чолі з героєм Енеєм (див. «Енеїда» Вергілія). Троянці були пригноблені поневіряннями, і одна з троянських жінок запропонувала припинити плавання і спалити кораблі. Звали її Ромою. Існують версії, за якою на її честь і було назване місто Рим. Один з місцевих царів, Латин, привітно зустрів троянців і навіть видав за Енея свою доньку — Лавінію. На її честь Еней заснував місто Лавініум. Після смерті Латина Еней став царювати і над переселенцями, і над корінними мешканцями. Син Енея Асканій-Юл вперше був змушений стримувати агресію етрусків і переніс столицю держави в нове місто — Альба-Лонгу, яке незабаром стало панувати над усіма містами Лація і згуртував їх у Латинський союз. Правляча династія нащадків Асканія-Юла отримала назву Сільвіо. Чотирнадцятий за рахунком цар Альба-Лонгі Нумітор був повалений своїм братом Амулієм, який, бажаючи убезпечити себе, вбив сина Нумітора і під виглядом почесті віддав його доньку Рею Сільвію в жриці богині Вести, тому що вони повинні були 30 років зберігати обітницю безшлюбності. Але юну весталку відвідав бог Марс, після чого у неї народилися близнюки — Ромул і Рем, яких Амулій наказав скинути в річку Тибр. Близнюки не потонули, а були за легендою, вигодувані вовчицею і виховані пастухом Фастулом. Коли ж брати виросли, вони, убивши Амулія, повернули трон Альба-Лонгі своєму дідові Нумітору. Він же послав їх заснувати нову колонію Альба-Лонгі. Між братами вийшла суперечка про те, де саме слід побудувати місто, Ромул убив Рема і став таким чином першим царем Риму.

Первісне населення міста становили злочинці і вигнанці з інших міст. Вони часто робили набіги на сусідні народи. Завдяки хитрості, вони зуміли організувати викрадення сабінянок, тим самим, після закінчення короткочасної ворожнечі, забезпечивши союз з сабінянами та їхнім царем Титом Татіем. У місті почали розвиватися ремесла і торгівля. Були утворені державні структури, такі як сенат і інститут лікторів. Вплив Риму настільки зріс, що колишня колонія зуміла захопити і зруйнувати свою метрополію — Альба-Лонгу (за Тулла Гостілія); проте всі наступні роки Рим був змушений вести тривалі війни з сусідами: сабінянами, латинами і етрусками. Всі царі після Ромула мали етруські імена, що побічно свідчить про те, що Рим потрапив під сильний етруський вплив. Сама влада царів була обмежена. Посада царя спочатку не передавалася у спадщину. На той час, поки пустувало курульне крісло, сенатом призначався тимчасовий цар (інтеррекса), який правив не більше одного року і за цей час повинен був знайти кандидатуру на посаду царя і виставити її на голосування в куріатні коміції. Згодом влада передавалася або по сестринській лінії, або прийомним дітям, що також є етруською звичаєм. Останні царі приходили до влади в результаті змов і вбивства своїх попередників. Останнім царем Риму був Луцій Тарквіній Гордий, який прославився своїм тиранічним правлінням і був вигнаний римлянами. Після повалення Тарквінія Гордого в Римі була проголошена республіка.

Правління останнього царя закінчилося в 510 році до н. е.

Археологічні джерелаРедагувати

Розкопки здійснені на Палатині, Квіриналі, Есквіліні виявили сліди культури ІХ — VІІІ ст. до н. е. На території Риму не було виявлено пам'яток палеоліту чи неоліту, всі знахідки відносяться до залізної доби[2].

Виникнення міста РимРедагувати

Падіння царської владиРедагувати

Суспільний та державний устрійРедагувати

КультураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Балух В. О. Історія Сторадавнього Риму: Курс лекцій. — Чернівці: Книги ХХІ,2005.- С. 43
  2. Балух В. О. Історія Сторадавнього Риму: Курс лекцій. — Чернівці: Книги ХХІ,2005.- С. 43