Риботицька Оксана Романівна
Оксана Романівна Риботицька (нар. 21 листопада 1946, Львів) — українська майстриня декоративно-прикладного мистецтва. Член Національної спілки художників України (1984)[1]. Лавреат Львівської обласної премії імені Зеновія Флінти (2019). Дружина Володимира Риботицького.
| Оксана Риботицька | |
|---|---|
| Оксана Романівна Риботицька | |
| Народилася | 21 листопада 1946 (77 років) Львів, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |  УРСР →  Україна |
| Діяльність | майстриня гобеленів |
| Alma mater | Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва |
| Вчителі | Сельський Роман Юліанович, Звіринський Карло Йосипович, Пушкаш Ласло Ласлович, Лозинський Михайло Васильович і Паук Наталія Петрівна |
| Членство | Національна спілка художників України |
| У шлюбі з | Риботицький Володимир Петрович |
| Нагороди | |
Життєпис
ред.Оксана Риботицька народилася 21 листопада 1946 року у Львові[1].
За порадою Івана Марчука відвідувала вечірній відділ Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, згодом — підготовчий, а після складання іспитів почала навчатися на факультеті художнього ткацтва (1970, учителі з фаху Роман Сельський, Карло Звіринський, Ласло Пушкаш, Михайло Лозинський, Наталія Паук). Працювала викладачем Львівської дитячої художньої школи імені Олекси Новаківського (1970—1972, 1983—1985, 2010—2014), старшим науковим працівником Львівського музею українського мистецтва (1972—1976), викладачем Львівського училища декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша (1985—1999)[1][2][3][4].
У 1999—2009 роках проживала в США[2].
Творчість
ред.Від 1972 — учасниця обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок; персональні у Львові (1993, 2019; 2022, спільна з чоловіком Володимиром)[1][2][3][5].
У 1984—1992 роках була головою секції художнього текстилю Львівської спілки художників та членом комісії декоративної секції Національної спілки художників України[1]. Учасниця групи «Коло» (2016)[2].
Основні гобелени: «Перевесло» (1982), «Засіяна земля» (1988), «Стежками Карпат» (1989), «Коломийки» (1989), «Вічний мотив» (1990), «Мелодія лісу» (1992), «Небо» (1992), «Сліпий дощ» (2005), «Плинність часу» (2008), «Життя однієї грушки» (2009), «Реквієм» (2011), «Ренесанс» (2012) та інші[1].
Нагороди
ред.- Львівська обласна премія імені Зеновія Флінти (2019) — за вироби в галузі художнього текстилю[6].
Вшанування
ред.25 квітня 2024 року у Львові презентували документальний фільм «Володимир та Оксана Риботицькі. Синергія творчості»[7].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Гобелени Оксани Риботицької покажуть в Національному музеї ім. Андрея Шептицького. Фотографії старого Львова. 1 березня 2019.
- ↑ а б в г Наталя Філевич (19 листопада 2021). Витканий світ Оксани Риботицької. Збруч.
- ↑ а б Наталя Філевич (26 серпня 2022). Два крила в синергії творчості. Збруч.
- ↑ Зоя Чегусова. Формотворення Оксани Риботицької. День.
- ↑ У Львівському палаці мистецтв подружжя Риботицьких презентувало виставку «Синергія творчості». Львівська обласна рада. 26 серпня 2022.
- ↑ Ольга Гринько (13 грудня 2019). На Львівщині обрали лауреатів обласної премії за вагомий внесок в українську культуру. Zaxid.net.
- ↑ Оксана Тарнавська (29 квітня 2024). Синергія творчості Оксани та Володимира Риботицьких. Високий замок.
Джерела
ред.Посилання
ред. Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
«Володимир та Оксана Риботицькі. Синергія творчості» — кінокартина (режисер Станіслав Литвинов) на YouTube // Станіслав Литвинов. — 2024. — 28 квітня. |