Марчук Іван Степанович

український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Іва́н Степа́нович Марчу́к (нар. 12 травня 1936[1], с. Москалівка, тепер Кременецького району Тернопільської області, Україна) — український живописець, засновник техніки пльонтанізму, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя, Києва, Канева.

Іван Марчук
Іван Степанович Марчук
Іван Марчук, 2012
Народження 12 травня 1936(1936-05-12) (88 років)
с. Москалівка, нині Лановецька громада, Кременецький район, Тернопільська область, Україна
Національність українець
Країна Польща ПольщаСРСР СРСРУкраїна Україна
Навчання Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Львівського інституту прикладного мистецтва
Діяльність художник
Напрямок живопис
Діти Півненко Богдана Іванівна
Роботи в колекції Національний музей Тараса Шевченка
Нагороди
Орден Свободи — 2016
Народний художник УкраїниНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1997
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Відзнака Президента України «Національна легенда України»

CMNS: Марчук Іван Степанович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії[2]. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня[3].

У жовтні 2007 року потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» (72-ге місце), який уклала британська газета «Дейлі телеграф»[4].

8 червня 2024 року картину Івана Марчука «Зійшов місяць на Дніпром» на київському аукціоні «Goldens» продали за 250 тисяч доларів США[5], рекордну вартість для твору сучасного українського художника.

Життєпис

ред.

Іван Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівці (ґміна Білозірка Кременецького повіту Волинського воєводства, Польська республіка; нині село Лановецької громади Кременецького району Тернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача.

Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951—1956 років (викладачі Карло Звіринський, Олекса Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Роман Сельський, Данило Довбошинський).

З 1959 року і майже протягом наступних 10 років Марчук входив у підпільну школу, створену його викладачем Карлом Звіринським. Той на зібраннях знайомив членів із досягненнями світової культури та замовчуваними сторінками історії України. У школі також вивчали світову літературу, музику, релігію[6].

У 1965—1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968—1984 роках — на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва[7].

Швидко виконавши виробничі замовлення, Марчук водночас малював те, що його дійсно цікавило[6].

З 1984 року — на творчій роботі.

Нереалізованість в умовах радянського тоталітаризму й постійні переслідування органами КДБ сформували в нього бажання втекти з СРСР[6]. У 1989—2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США[7]. У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

Живе та працює в Києві.

Творчість

ред.
 
Іван Марчук на виставці власних картин, січень 2012

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в самому центрі Києва на вулиці Євгена Чикаленка.

У 1965 році віднайшов свій авторський стиль у мистецтві, що не вписувався в шаблони соцреалізму, і тривалий час не міг офіційно виставляти свої твори, перебувавши в андеграунді. За це зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ.

Для того щоб виживати в радянській системі, Марчуку доводилося малювати простенькі ілюстрації до радянських журналів «Україна», «Вітчизна» та «Київ». За малюнок, на який Марчук витрачав близько 10 хвилин, платили приблизно 30 карбованців[6].

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві[8]).

У 1979 році його роботи були представлені на першій виставці українських художників-нонконформістів, організованій молодими представниками української діаспори, у Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина), Нью-Йорку (США), Лондоні (Велика Британія)[9], де на своєрідний стиль картин Івана Марчука звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо.

Лише 1988 року Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі», наскрізному у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху[7]. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою, картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність»[10]. Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982—1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997)[11].

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи й екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості й впливає на підсвідомість.

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

Про періоди своєї творчості художник говорить:

  Було дев'ять періодів творчості, „дев'ять Марчуків“, сьогодні їх уже дванадцять. І кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов'язково. Визріває.[12]  

Про мистецтво:[джерело?]

  Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!  

Періодизація творчості

ред.

Митець ділить свою творчість на 15 періодів[13]: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Шевченкіана», «Натюрморт», «Нові експресії», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність»[10], «Віденські рапсодії», «Силуети»[джерело?], «З погляду Вічності»[14]. Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

Виставкова діяльність

ред.

У доробку митця близько 150 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном (зокрема, 1990, Національний художній музей, Київ; 1999, галерея муніципалітету м. Ліль, Франція; 2005, Український дім, Київ; 2006, Національний музей російського мистецтва, Київ; 2011, Національний музей Т. Г. Шевченка, Київ; 2013, Палац Радзивіллів (Литовський художній музей), Литовська Республіка; 2013, галерея УВУ, Мюнхен, галерея Шарлоттенбургу, Берлін, Німеччина; 2015, галерея Кордегарда, Варшава, галерея Центрум, Краків, Польща; 2016, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»; 2016, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; 2016, Європейський Парламент; 2017, Бельгія, галерея Белфорт м. Брюгге, галерея Фламандського парламенту, Брюссель; 2017, галерея «Град», Братислава, Технологічний музей, Кошице, Словацька республіка; 2017, музей сучасного мистецтва імені Мустафи Айяза, Анкара, галерея CerModern, Анкара, Археологічний музей, Анталія, Туреччина; 2017, галерея Якубська, Прага; Палац Шляхти, Брно, Чехія; 2017, галерея М17, Київ; 2017, галерея Мюнстерського клубу, Люксембург; 2017, Центр сучасного мистецтва і культури (ВАСС), Бангкок; галерея Королеви, Таїланд; 2017, галерея державного самоврядування українців Угорщини, Будапешт, Угорщина; 2017, галерея Карфагену, Туніс; 2018, Folkart gallery, Ізмір, Туреччина; 2018, галерея Королеви, Амман, Йорданія; 2018, артпростір ЦУМу, Київ; 2018, галерея Дворана, Братислава, Словацька республіка; 2018, Вишнівецький палац, Тернопільська область; 2018, Centre Culturel de Rencontre Abbaye de Neumünst, Люксембург, тощо). 

5 серпня 2020 року Іван Марчук презентував для виставки «Одкровення»[15] в Рівному 37 своїх робіт, які він створив у різні періоди свого життя. В галереї «ЄвроАрт» можна було побачити як популярні полотна, так і маловідомі, пейзажі, портрети, абстракції. Їхнє місце народження в Україні та в США. Роботи виконані у його авторському стилі «пльонтанізм».

Погляди відомих людей

ред.

Олесь Доріченко:

  Іван Марчук уміє перетворити звичайне буденне життя — у сцену, в театр, а у своїх картинах — показати сокровенні глибини буття. Але при цьому Марчук — таємничий, він нікому до кінця не відкриває своєї душі, та й сама його творчість — якась насторожена тиша, перехідний стан — ніби перед великим вибухом. Це — Велика Тайна, яка є не простим спогляданням, а викликає зворотні шалені емоції.[16]  

Вшанування

ред.

Відзнаки й нагороди

ред.
 
Зірка Івана Марчука на Алеї зірок у Тернополі, осінь 2013

Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.

Книги

ред.

У видавництві «Атлант ЮЕмСі» побачили світ три книги, присвячені творчості художника. Перший за часом — 500-сторінковий альбом-каталог «Іван Марчук» (2004). Видання ілюструє всі етапи творчого шляху. Після презентації книги галерея «Триптих» провела найбільшу виставку Івана Марчука, яка зайняла чотири поверхи Українського дому (2005)[27] До виставки виданий ще один альбом, про 40-річний творчий період 1965—2005[28]. У серії «Живопис» вийшов альбом «Іван Марчук. Дорога додому» (2008)[29].

У 2013 році вийшла книга Олександра Климчука «Я єсмь… (Іван Марчук)», у якій найбільш повно викладено життєвий та творчий шлях художника, систематизовано бібліографію про митця[30].

У 2014 роках видавництвом «Фенікс» видано каталог художника «Іван Марчук. Вчора, сьогодні… завжди» українською й англійською мовами з передмовою відомої дослідниці творчості художника і його біографа Тамари Стрипко[31]. Альбом перевидався тричі: у 2015 році був доповнений польським перекладом, а у 2016 році — німецьким. У ньому представлені роботи, які експонувалися у 2014—2017 роках у Литві, Німеччині, Польщі, Бельгії.

У березні 2016 року медіахолдинг COOP Media видав книжку «Український геній Марчук: історії»[32] (автор)[33]. У книзі представлено майже сотню робіт митця, в тому числі ті, що є в приватних колекціях та в майстерні Марчука, і раніше не були доступні широкому загалу.

У лютому 2017 року у видавництві «Фенікс» видано каталог-дослідження раннього періоду творчості художника «Іван Марчук. Картини-притчі (ранній період)»[34]. Авторами передмови є німецька мистецтвознавець Олена Балун, українська дослідниця творчості митця Тамара Стрипко.

У лютому 2018 року Folkart Gallery (Туреччина) видано книгу «Відлуння мрій» (340 стор.) українською, англійською й турецькою мовами з 300 ілюстраціями полотен митця.[35]

Музей Марчука

ред.

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити світової слави художникові музей його картин на Андріївському узвозі в Києві. Навіть заклали капсулу на місці майбутньої споруди, однак досі музей не створено.

Перший музей художникові 2010 року створили його земляки в рідному селі Москалівці Тернопільської області, який відкрили за участі Івана Марчука.

11 червня 2021 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука»[36].

10 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ щодо створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука. Він розташується в будинку на вулиці Володимира Винниченка, 10, де з 1992 по 2012 рік працювало посольство США[37].

Премії Марчука

ред.

31 травня 2016 року третя сесія Тернопільської обласної ради шостого скликання підтримала проєкт про започаткування з 2016 року щорічної обласної премії імені Івана Марчука для обдарованих дітей області віком від 7 до 15 років у галузі образотворчого мистецтва[38].

80-річчя

ред.
 

До 80-річчя від дня народження Івана Марчука Укрпошта видала поштовий конверт і марку із зображенням картини «Скажи мені правду». 12 травня 2016 року в присутності митця на Головпоштамті в Києві відбулося урочисте погашення марки.

Ювілейний рік розпочався ретроспективною виставкою в Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» — «Іван Марчук. Генотип вольності». Але півтори сотні представлених полотен — це невелика частка того, що міг показати художник цінителям його творчості[39].

У травні 2016 року в рідному селі за участі гостей відзначили 80-річчя майстра. На урочини митець прибув із донькою Богданою, яка вперше завітала на малу батьківщину батька.

18 травня 2016 року о 15-й годині у виставковому залі Одеського художнього музею відкрили виставку легенди українського живопису Івана Марчука — «Генотип вольності». В експозиції було близько ста полотен шести (з 11) авторських циклів широкого творчого діапазону: від філософськи проникливого «Голосу моєї Душі», вишуканих натюрмортів і зачарованих пейзажів, до благородно витончених абстракцій «Білої Планети I», «Білої Планети II», колористично гармонізованого сюрреалізму «Погляду в Безмежність». Більшу частину експонованої колекції становили роботи, які останніми роками демонструвалися винятково за кордоном: Литва (Вільнюс), Німеччина (Берлін, Мюнхен), Польща (Варшава, Краків), викликаючи подив і захоплення в європейського глядача[40].

Цікаві факти

ред.

Полотно «Сад спокуси» (1996) Івана Марчука посіло позицію № 5 рейтингу «Шість найдорожчих картин українських художників» (2022), укладеного науково-дослідницьким історичним проєктом «Локальна історія». Картина була продана у 2022 за $120 тис. на аукціоні Goldens. Кошти спрямували на потреби ЗСУ[41].

Часто експериментував із різними фізичними та духовними практиками, займався йогою та медитаціями, мав чіткий режим сну та харчування[6].

Особисте життя

ред.
 
Донька художника, Богдана Півненко
2015

Батько — Степан Марчук — був ткачем.

Художник має трьох сестер.

Один раз був одружений — у студентські роки. Але через три місяці розлучився.

27 січня 1977 року в Харкові народилася донька художника — Богдана Півненко — скрипалька, народна артистка України. Її мати — мистецтвознавиця Алла Півненко, викладачка Харківського художньо-промислового інституту[42][43].

7 грудня 2006 року у художника з'явився онук: у Богдани і бізнесмена та політика Володимира Шульги народився син, Богдан Шульга[42].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 17 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. О. Котубей. «Люди дивляться, а художник бачить». Який він, унікальний стиль українського генія Івана Марчука // Суспільне Культура. — 2022. — 12 травня.
  3. М. Кривецька. У Тернополі видадуть фотоальбом художника Івана Марчука[недоступне посилання] // Zaxid.net. — 2012. — 16 жовтня.
  4. Top 100 living geniuses [Архівовано 2011-09-06 у Wayback Machine.] // The Telegraph. — 2007. — 28 жовтня. (англ.)
  5. Анастасія Большакова (11 червня 2024). «Зійшов місяць над Дніпром»: Картина Івана Марчука побила аукціонний рекорд. УП Життя.
  6. а б в г д Yuzefyk, Kateryna (17 квітня 2020). Хто такий Іван Марчук?. Ukraїner. Процитовано 5 січня 2024.
  7. а б в Бушак, С. М.; Стрипко, Т. О. (2018). Марчук Іван Степанович (Ukrainian) . Т. 19. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  8. Балакир А. Перед малюванням Іван Марчук копав картоплю [Архівовано 5 грудня 2014 у Wayback Machine.] / Анна Балакир // Газета по-українськи. — 2012. — № 1364 (3 лют.).
  9. Log In or Sign Up to View (англ.). Процитовано 23 червня 2018.
  10. а б Марчук, Іван (2016). "Генотип вольності". Каталог (передмова Т. Стрипко, Ю. Кухарчук) (українська) . Київ: САММІТ-КНИГА. ISBN 978-966-2374-48-3.
  11. "Шевченкіана Івана Марчука. Каталог (передмова А. Крисоватий, Т. Стрипко). Тернопіль. ТзОВ Терно-граф. 2016.
  12. Кушнір Л. «Десятий» Марчук ще визріває [Архівовано 29 травня 2015 у Wayback Machine.] / Ліна Кушнір // Україна молода. — 2011. — № 79-80 (13 трав.).
  13. Найбільша виставка Івана Марчука відкрилася у Відні: фото і відео з унікальної події. Gazeta.ua. 10 лютого 2024.
  14. Людмила Островська. Безмежний Марчук, в якого «Мрії виходять з берегів». Сільський господар.
  15. «Легенда сучасності» Іван Марчук завітав до Рівного. rivne-trend.in.ua (укр.). 6 серпня 2020. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 27 серпня 2020.
  16. Олесь Доріченко про Івана Марчука [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // 100 имен.
  17. Указ Президента України від 25 червня 2016 року № 276/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  18. Указ Президента України від 3 серпня 2002 року № 685/2002 «Про присвоєння І. Марчуку почесного звання «Народний художник України»»
  19. Указ Президента України від 14 вересня 1996 року № 834/1996 «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва»
  20. Указ Президента України від 7 березня 1997 року № 211/1997 «Про присудження Державних премій України імені Тараса Шевченка 1997 року»
  21. Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
  22. Художник Іван Марчук став Почесним громадянином міста Канів // Канівська міська рада. — 2018. — 27 серпня.
  23. Лист Кременецької міської ради від 14.6.2022 р. № 478-03-14
  24. Золота еліта Тернопілля. Лауреати конкурсу «Людина року» / упоряд. Пласконіс В, П. — Тернопіль, 2014. — 159 с.
  25. Чотири зірки для тернополян — на спеціальну «Алею Зірок» (фото) // Погляд. — 2011. — 29 серпня.
  26. Художник Іван Марчук отримав «зірку» в центрі Києва на YouTube // 5 канал. — 2020. — 13 серпня.
  27. Томак М. «Спілкуючись із мистецтвом, людина радикально змінюється». Галерист Юрій Комельков / [інтерв'ю] [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.] Маша Томак // День. — 2009. — № 147. — С. 22.
  28. Іван Марчук. Творчий період 1965—2005: Альбом (укр та англ) . Київ: ТОВ «Атлант ЮЕмСі». 2005. с. 28.
  29. Іван Марчук. Дорога додому (українська англійська) . Київ: ТОВ «Атлант ЮЕмСі». 2008. с. 134. ISBN 978-966-8968-22-8.
  30. Климчук, Олександр (2013). Я єсмь..." (Іван Марчук) (українська) . Київ: Український письменник. с. 584. ISBN 978-966-579-336-6.
  31. Іван Марчук. Вчора, сьогодні... завжди (укр та анг) . Київ: Фенікс. 2014. с. 112. ISBN 978-966-2374-48-3.
  32. Шоріна А. Ю. Український геній Марчук: історії. — К. : COOP Media, 2016. — ISBN 978-966-97545-0-9.
  33. Видана книга про всесвітньо відомого українського художника [Архівовано 21 березня 2016 у Wayback Machine.] // Буквоїд. — 2016. — 16 березня.
  34. Іван Марчук. Картини-притчі (ранній період) (українською та англійською) . Київ: Фенікс. 2017. с. 270. ISBN 978-966-136-409-6.
  35. Відлуння мрій (українською, турецькою та англійською) . Ізмір. Туреччина: Folkart gallery. 2018. с. 300. ISBN 978-605-9018-55-5.
  36. Про створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022.
  37. Художник Іван Марчук святкує день народження: у центрі Києва створять його музей.
  38. Ватаманюк Лесь Депутати вирішували долю аеропорту і започаткували нову премію // Свобода. — 2016. — № 42 (1 черв.). — С. 2 — (Із сесії облради).
  39. Стрипко, Кухарчук., Тамара, Юрій. (2016). «Іван Марчук. Генотип вольності» (українською) . САММІТ-КНИГА.
  40. Иван Марчук, «Генотип вольности» | Выставка подарков к Международному дню музеев | Выставка произведений Николая Скалозуба |. ofam.od.ua. Архів оригіналу за 27 вересня 2017. Процитовано 27 вересня 2017.
  41. Сімонов, Д. «Сад спокуси» і квіти поряд із ЧАЕС. Шість найдорожчих картин українських художників. Локальна історія. 3 серпня 2022.
  42. а б Юсипей Р. «Я в батька вдалася» [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.]// Газета по-українськи. — 2007. — 5 березня.
  43. Донька Івана Марчука розповіла про секрети легендарного художника [Архівовано 25 травня 2017 у Wayback Machine.]// 0352.ua. — 2013. — 27 лютого.

Джерела

ред.

Окремі видання

ред.
  • Іван Марчук: Альбом-каталог. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2004. — 519 с. — ISBN 966-95919-7-X. (укр.) (англ.)
  • Іван Марчук. Творчий період 1965—2005: [Альбом]. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. — 28 с. (укр.) (англ.)
  • Іван Марчук. Дорога додому: Альбом. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2008. — [135] с. — ISBN 978-966-8968-22-8. (укр.) (англ.)
  • Климчук О. «Я єсьмь…» (Іван Марчук): Есей-біографія. — К. : Український письменник, 2013. — 584 с. — ISBN 978-966-779-336-6.
  • Іван Марчук. Вчора, сьогодні…, завжди. Каталог (передмова Т. Стрипко). — К.: Фенікс, 2016. — 112 с. — ISBN978966-2374-48-3. (укр.) (англ)
  • Ivan Marchuk. Allgemeines Künstlerlexikon [Архівовано 14 жовтня 2018 у Wayback Machine.], Band 87, Berlin De Gruyter, 2015.  — Р. 171.

Статті

ред.
  • Бондаренко С. Художник Иван Марчук: «Америка меня подождет» // Киевские ведомости. — 2003. — 14 января.;— С. 9.
  • Бушак С. «Ніч яка місячна…» // Урядовий кур'єр. — 2003. — 18 січ. — С. 8.
  • Бушак С. Тернистий шлях Івана Марчука: Аналіз творчості художника // Лан. Ланівеччина творча: Літ.-мистец. альманах / Ред.-упоряд. С. Буняк. — Тернопіль, 2001. — С. 182—191.
  • Гаманіна Н. Спочатку Івана Марчука визнала Америка, потім — Україна // Робітнича газета. — 2000. — 28 листопада. — С. 8.
  • Гнатенко М. Успіх всупереч [Архівовано 11 жовтня 2016 у Wayback Machine.] / Марина Гнатенко // Український тиждень. — № 34 (199). — 2011. — 19 серпня.
  • Голуб Олена. Іван Марчук — художник, який мандрує містами, думками, спогадами // Час/Time. — 1996. — 18 жовтня.
  • Иван Марчук: «Картины мои столько пережили! Они заслужили, чтобы их увидели люди…»: В Киеве открыта мастерская-музей народного художника Украины // Факты. — 2004. — 29 апреля. — С. 10. (рос.)
  • Иван Марчук: «Свой первый в жизни костюм я купил лишь недавно…»: [В столичной галерее искусств открыта выставка художника «Сонце в зеніті»] // Факты. — 2004. — 21 июля. — С. 9. (рос.)
  • Іван Марчук: «На цій території ніколи не проростав нормальний талант. Бо держава є його могильником»[недоступне посилання з липня 2019] // Голос України. — 2011. — № 84 (5084). — 12 травня. — С. 8—9.
  • Іван Марчук: «Україна зводиться з колін» // Тернопіль вечірній. — 2005. — 1—7 червня. — С. 4.
  • Іван Марчук // Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки: Довід.-бібліогр. видання. — К., 2004. — Вип. 1. — С. 137.
  • Кияшко Г. Чар Марчукової барви // Київ. — 2003. — № 5. — С. 157—163.
  • Клименко В. «Посіяв картини на всіх континентах»: В «Українському домі» експонується найновіша виставка робіт І. Марчука — 260 полотен // Україна молода. — 2005. — 16 липня. — С. 3.
  • Кракалія Р. Очима смутку й самотності [про Івана Марчука] / Роман Кракалія // Чорноморські новини. — 2018. — 2 червня. — С. 3.
  • 12 травня. 65 років від дня народження Марчука Івана Степановича (12.05.1936) — майстра живопису // Література до знаменних і пам'ятних дат Тернопільщини на 2001 рік : бібліогр. список / Упр. культури Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка ; упоряд. М. В. Друневич ; ред. Г. С. Моліцька ; відп. за випуск В. І. Вітенко. — Тернопіль : Астон, 2000. — С. 38—40.
  • Львова І. Одинак, бо надто люблю жінок // Експрес. — 2010. — 5-7 листопада. — № 123. — С. 13.
  • Ничкало С. Голос душі Івана Марчука // Мистецтво та освіта. — 2002. — № 2. — С. 51-54.
  • Машлянка Б. 103 сходинки успіху художника Івана Марчука // Місто. — 2004. — 24 листопада. — С. 9.
  • Мельничук О. «Я зробив себе наперекір усьому» // Укр. газета. — 2003. — № 33. — С. 7.
  • Островська Л., Садовська Г. Іван Марчук: «Я міг би розмалювати небо і не повторитися» / Людмила Островська, Галина Садовська // Вільне життя плюс. — 2014. — № 37 (15 трав.). — С. 4 — (Тернопільський альманах).
  • Синько Р. «Він ходить як окрема планета…» // Сільський час. — 2004. — 4 лютого. — С. 8.
  • Синько Р. Іван Марчук — митець двох віків // Сільський час. — 2002. — 24 липня. — С. 8.
  • Стрипко Т. Навіяне живописом Івана Марчука [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] / Тамара Стрипко // Урядовий кур'єр — 2012. — 12 квітня.
  • Стрипко Т. Осанна Майстру [Архівовано 22 травня 2013 у Wayback Machine.]/ Тамара Стрипко // Урядовий кур'єр. — 2013. — 16 лютого.
  • Стрипко Т. Той, кому одного Всесвіту замало/ Тамара Стрипко // Літературна Україна.
  • Стрипко Т. У його картинах — образ сучасного світу [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]/ Тамара Стрипко // Урядовий кур'єр. — 2013. — 30 травня.
  • Тарасюк Г. Одкровення від Івана: [Про кн. Т. Унгурян «Одкровення від Івана: Фрагменти життєпису худож. І. Марчука»] // Літературна Україна. — 2004. — 29 квітня. — С. 7.
  • Тарчевська К. Місячне сяйво зимової ночі // Слово Просвіти. — 2003. — 29 січня — 4 лютого. — С. 15.
  • Чирва А. Синдром працелюбства // Урядовий кур'єр. — 2002. — 6 серпня. — С. 4.
  • Шевченко Т. Іван Марчук: «Зі своїми картинами я… розмовляю» // Експрес. — 2002. — 14—21 листопада. — С. 16.

Посилання

ред.

Відеофрагменти

ред.