Речові права — це права, що встановлюють панування особи над речами і усувають всіх інших осіб від можливості впливу на ці речі. Речові права є абсолютними, тому що вони встановлюють монопольну владу особи над речами.

Суб'єктивне речо́ве пра́во — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу на річ без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду.

Речовими правами є:

Речовими правами на чуже майно є:

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно[1].

Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття нового Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів.

Не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу.

Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

Речові права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди у користуванні нею. Речові права уповноважених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника[2].

В Україні речові права підлягають державній реєстрації відповідно до Закону[3] в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Стаття 395 Цивільного кодексу України
  2. Экономико-правовая библиотека. Що включає поняття речового права?. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 19 жовтня 2012.
  3. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Верховна Рада України; Закон від 01.07.2004 № 1952-IV

Посилання ред.