Користува́ння — добування з речей їхніх корисних властивостей (наприклад, збирати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття)[1][2]. Одна з трьох класичних правомочностей власника (нарівні з володінням і розпорядженням).

Користуватися можна як речами, так і послугами, а також нематеріальними сутностями (наприклад, мовою, пільгою).

Право користування в об'єктивному значенні — це правові норми, які встановлюють порядок добування корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Право користування у суб'єктивному значенні (лат. ius utendi) — це закріплена нормами права (тобто юридично забезпечена) можливість добування корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб[3].

Користування може бути платним і безоплатним, строковим і безстроковим, законним і незаконним (без достатніх правових підстав)[4], а також розрізняється залежно від об'єкта користування. Так, виділяють користування землею, користування надрами, загальне природокористування тощо.

Деякі види діяльності, в основі яких лежить користування, мають власні назви (наприклад, найм, прокат, лізинг, кредит).

Див. також ред.


Примітки ред.

  1. Копєйчиков В. В. Правознавство: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — § 8. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2014. 
  2. Копиленко О. П. Правознавство: Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2007. — Т. 9. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 23 квітня 2014. 
  3. Зміст права власності. Архів оригіналу за 24 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2014. 
  4. Користування чужим майном може бути законним. Див. Речові права.

Посилання ред.